Маючи за плечима 12 років досвіду роботи в психіатрії та 9 — у психотерапії, я щодня стикаюся зі складністю людських переживань. Поряд із цією професійною діяльністю моє життя завжди супроводжує любов до поезії — як до читання, так і до написання. Нерідко я замислююся, як ці дві сфери — практика в сфері психічного здоров'я і мистецтво слова — взаємодіють і чи можуть вони підсилювати одна одну, а якщо так, то яким чином?.. У цій статті я пропоную своє бачення поезії з точки мистецької та терапевтичної цінності і поділюся роздумами, чому насправді це одне й те ж саме.
Особисто я вважаю, що справжня поезія — це не просто впорядковані слова, а тонкий інструмент, який торкається найпотаємніших струн душі, здатний сприяти внутрішньому зціленню та розширенню сприйняття. Її цінність не в декларативному викладі чи простому описі, а в здатності передавати найтонші відтінки почуттів через багатошарові образи, музику слова та ритм.

Мистецька цінність поезії полягає у її відмові від прямолінійності. Декларативність і розповідність, хоч і мають своє місце в прозі, у поезії можуть обмежувати її вплив і значно "сплощувати". Коли автор просто констатує емоції ("мені сумно") або переказує події, вірш часто втрачає свою глибину, стає надто буквальним і не викликає відгуку.
Натомість, метафора (і весь арсенал тропів) є ключем до зовсім іншої глибини. Вона не називає прямо, а показує, викликаючи емоційний резонанс. Замість "я відчуваю біль" автор може запропонувати "душа моя — розбитий об'єктив". Це дозволяє читачеві не просто почути про біль, а уявити його, пережити через конкретний, хоч і не буквальний, образ. Метафора робить поезію багатозначною, дозволяє "стиснути" емоції у кількох словах, допомагає уникнути банальності та активно залучає наш сенсорний досвід, роблячи вірш живим. Навіть опис природи стає поезією лише тоді, коли її образи наповнюються людськими почуттями, переживаннями, асоціаціями, перетворюючись на дзеркало душі. Можна написати і про якусь важливу подію, але через призму відчуттів, де сама подіє являється лише тлом, а не історичною хронікою. До того ж, музичність, рима і ритм вірша додають йому емоційного резонансу, створюючи особливу атмосферу і посилюючи вплив слів на несвідомому рівні, чого цілковито і повністю позбавлена проза.

Поезія має виражений психотерапевтичний потенціал, який я часто спостерігаю у своїй професійній діяльності. Вона може бути цінним доповненням до терапевтичного процесу.

Для людини, яка пише поезію, це часто є засобом:

– Емоційного вивільнення та катарсису: Перетворення внутрішнього хаосу почуттів на впорядковані рядки допомагає прожити і відпустити складні емоції.

- Структурування досвіду: Даючи форму безформним переживанням, людина може осмислити і інтегрувати їх, особливо у випадку травматичних подій.

- Самопізнання та саморефлексії: Процес написання віршів стимулює заглиблення у власний внутрішній світ, допомагаючи краще зрозуміти свої думки та почуття.

- Відновлення відчуття контролю: У ситуаціях, коли людина почувається безпорадною, створення чогось нового і змістовного може повернути відчуття власної сили.

- Пошуку сенсу: Поезія часто стає шляхом до знаходження глибинного сенсу в життєвих подіях, навіть у стражданнях.

Для читача поезії вона стає джерелом:

- Ідентифікації та відчуття єдності: Читаючи вірші, які резонують з власними переживаннями, людина розуміє, що вона не самотня у своїх почуттях, що є важливим для психічного благополуччя.

- Розвитку емпатії: Поезія дозволяє зануритися у внутрішній світ іншої людини, розширюючи розуміння людського досвіду.

- Емоційної регуляції: Вірші можуть допомогти ідентифікувати, назвати та, таким чином, краще керувати власними емоціями, розвиваючи емоційний інтелект.

- Рефлексії та осмислення: Метафори та образи спонукають до роздумів, пошуку власних значень, що може сприяти вирішенню особистих проблем.

- Естетичного задоволення: Краса мови та образів сама по собі має заспокійливий та піднесений вплив.

- Збереження культурної та особистої пам'яті: Для українців, особливо зараз, поезія є потужним інструментом збереження ідентичності та пам'яті про минулі випробування, надаючи сил вистояти та вірити в майбутнє.

Таким чином, поезія — це не просто вид мистецтва, а ефективний засіб для глибокої психологічної роботи. Її мистецька цінність, що проявляється через метафоричність та глибину образів, безпосередньо пов'язана з її терапевтичним впливом. Вона не просто інформує, а змушує відчувати, відкриваючи простір для самопізнання, емоційного вивільнення та внутрішнього зцілення.
Поезія промовляє до нас не лише свідомими й прямими думками та гаслами. Вона стає дзеркалом, у якому ми бачимо власні відображення, і водночас вікном у безмежний світ чужих переживань. Це мистецтво, яке обіймає нас, розраджує і нагадує, що навіть у найбільшому мороці завжди є простір для світла, а в найглибшому горі — надія на відродження та подальше життя.




21.06.2025