Відчувається власний стиль.

Оригінально. Психологічно. І дуже цікаво.

Зупинюсь на кількох акцентах, які роблять цей вірш особливо примітним.
Насамперед привертає увагу метафорична точність особистої розмови з "дитям", у якому автор упізнає самого себе. Фактично перед нами поетичне осмислення сучасної психотерапевтичної концепції внутрішньої дитини. Але вірш не замикається в теорії: ця розмова звучить живо, нервово й дуже щиро.
Особливо цікавим є внутрішній конфлікт поколінь, що співіснують в одній особистості. Звертання "татуль" тонко підкреслює цей віковий розрив: одна частина героя прагне бути мудрим дорослим, наставником і опорою, тоді як інша бунтує, іронізує та переводить будь-які повчання "на треш". Завдяки цьому в тексті виникає відчуття внутрішнього діалогу, де жоден голос не має остаточної переваги.
Фінальні рядки:
"Це схоже на розлад, а то і невроз,
Та це не найгірша з поточних загроз"
звучать як чесне й тверезе самоусвідомлення героя. Він бачить власний внутрішній надлом, але не капітулює перед ним. На тлі зовнішнього світу ці внутрішні суперечки постають не хворобою, а способом зберегти себе й не втратити власне "я".
Вірш заворожує своєю щирістю та внутрішньою напругою. Ритм тримає читача в емоційному русі, а фінал приносить не стільки розв’язку, скільки відчуття дивного, але важливого полегшення.

З повагом Ю.С.

Ґречно вдячний всім.

Пиріжкарня" додає свого до ніким не сказаного:
– назва не наклеєна лейблом зверху, а виростає з тексту органічно, і це рідкісна штука. Багато віршів мають назви-таблички або "зірочки".
Тут назва стає і останнім рядком, написаним невидимою фарбою глибоких значень.

Дата, підписи.