Мої сердечні ув'язнення і спускання на землю з високих веж несвобод не передбачають втеч, а тільки терміни. Рецидивістам "не світить" амністія. Час – і тільки він, є тим механізмом, який спрацьовує для свободи – тихо і без ефектів, які притаманні подібним пристроям у технічному виконанні.
І ось ти знову безпосередньо на землі. Лягай, кудись ходи, десь їдь.
Ти знаєш, куди йти вільному і сердечно спустошеному. Туди, де життя, щоби від нього набрати сили заряду потрібної тобі енергії напруги, і твій мобільний пристрій знову з'являється в мережі прив'язаностей і взаємодій.
На виклики без твоїх відповідей немає чого звертати увагу. Своєчасна потрібність у певному місці була важлива тоді, коли вона була дієвою.
Ти не хотів нікого бачити – і ти не тільки не побачив, а ти і не почув. На службу, як ти її поважно іменуєш, ти вийдеш найближчої п'ятниці, відгулявши частину щорічної відпустки. Один робочий день, а потім на добу, а краще – на дві, ти з'явишся знову там, де був лише якихось три тижні тому. Ти прийдеш не один, а з обранкою, і не втраченим, а знайденим. Тобі буде, що розповісти і чим захопити.
За час твоєї відсутності у людському просторі ти був з книжками, писаними наче для тебе. З "Нестерпною легкістю буття" і "Святом, яке завжди з тобою". Одну ти читав як попередження, іншу – як спогад про те, чого ще не втратив. Ти їх так зрозумів.

2026-тий год
(скорочена версія)