Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Інна Ковальчук (2014)
Я - чисте сонячне проміння,
отава під косою літ,
я - ця земля,
її коріння,
духмяний яблуневий квіт...

"Хто я?"





Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
    Ідеш крізь тихий вечір
    до Різдва,
  •   ***
    минає день…
    відлунює у ньому
  •   Зірковий цуцик
    Такої дивної пригоди,
    мабуть, ніхто іще не знав:
  •   ***
    а я за шибкою – отут,
    у вечоровій сині двору…
  •   Софія
    Мов дивна акварель,
    стоїть свята Софія,
  •   ***
    Хоч по коліна у снігу
    стоїть зима оця,
  •   ***
    Поволі йде зима,
    морозним вітром дише,
  •   ***
    а сніг мете – рясний лапатий сніг,
    навколо все задимлює завія…
  •   ***
    завійна зима
    розкидає
  •   Хмара
    На небі, де у світлі
    лагідного дня
  •   ***
    либонь, ота страшна картина
    єдина упродовж сторіч:
  •   ***
    Діброва проводжає осінь…
    Дуби, могутні аксакали,
  •   ***
    Той самий біль,
    і паморозь та сама…
  •   ***
    до хатини прийти, до неньки,
    що трима пуповину роду,
  •   Київ
    “Не вбий… Не зрадь…
    Не силуй… Не кради…» –
  •   Прошу...
    дарма китаєчку пошито
    із ряден цинкових…тому –
  •   ***
    Непогасне осіннє видиво
    запалило сади над кручами,
  •   ***
    Ота жага
    удавом душу стисла,
  •   Може...
    може, стане чортам затісно
    між людей, та й у пекло кануть…
  •   ***
    зустрілися двоє…
    схрестились мечами…
  •   ***
    Негода станеться.
    ЇЇ не оминути…
  •   ***
    яка це утома –
    щоночі не знати спочину,
  •   ***
    Мій Боже, за що
    від учора донині
  •   Осінній день
    Осінній день…
    А листя ще зелене…
  •   Це просто осінь...
    Дощем зернина ранку проросла,
    по підвіконню стукає стакато,
  •   Не плачте...
    Не плачте…
    Синам, під хрестами заснулим,
  •   ***
    Вітри вересневі
    наспівують басом:
  •   Осінь
    Крадеться осінь, стука у вікно…
    Агов, чаклунко!
  •   ***
    Кривавий,
    болісний, стоклятий
  •   "Новоросам"
    Нема отав.
    Лишилися покоси.
  •   ***
    Не озиратися. Доволі.
    Тримати паузу до сказу.
  •   Навіщо...
    Усе вертається… Якої
    сваволі, святості, покути,
  •   ***
    цнотливу жагу освідчення
    мордуєш очима слідчого…
  •   ***
    Пахне димом пожеж,
    божевіллям і кров’ю повітря,
  •   ***
    Прощається липень…
    Запалює ружі
  •   Війна
    Життя пірнає у вогненний плав...
    Кривавлять небо пазури заграв...
  •   ***
    Іще громи і сироти повсюди…
    Ще милосердя гудять без вини…
  •   Липень
    вишні черлені обтрушує,
    грає хмарою пелехатою,
  •   ***
    як впаде в долоні літа
    жар калиновий –
  •   ***
    Нестримано міліє літо…
    Знов день у згадку перебіг…
  •   ***
    Отам,
    де час гордує світом,
  •   Світлина
    Ця світлина в руці,
    як загата на вічному плині –
  •   ***
    «На все у білім світі воля Божа,
    і ця війна стоклята – Божий гнів…»
  •   ***
    Люта паморозь літа
    родинам вибілює скроні,
  •   ***
    Вдягаючи різні костюми і маски,
    живу на межі
  •   ***
    Така прозора і цнотлива днина –
    їй навіть грім освідчився: «Люблю!»
  •   Несе весна...
    Несе весна у пелені
    бентежне літо,
  •   ***
    Кладе тавро на СЛОВО
    смертний гріх,
  •   ***
    Жахним потокам зла
    немає спину.
  •   ***
    Молюся…
    Господи, помилуй
  •   ***
    Втомилися зорі,
    і стали нарешті, як треба –
  •   Без тебе
    Душа без тебе –
    незагойна рана,
  •   ***
    Урешті стане по сваволі
    і по заплаканій свічі,
  •   Рід
    Тут Шлях Чумацький
    вперся у поріг
  •   Дощ
    Ходить Києвом дощ,
    знову проситься в прийми –
  •   Моя весна
    Проводить свій весняний майстер-клас,
    рясні смарагди кидає на віти,
  •   ***
    Терпкі шляхи
    під цими небесами…
  •   Весна
    Коли збере у міх вітри,
    лихі на вдачу,
  •   Відпочивай...
    Відпочивай… Весняний вільгий вечір,
    мов шаль зірчаста, ліг землі на плечі,
  •   Київ
    Цей час людей,
    мов жито, перевіяв –
  •   ***
    Час полиново-божевільний:
    стоять, мов тіні,
  •   Жінка - то Душа сама...
    Коли в розвихрені часи
    усохне віри спрагле зерно –
  •   Чорна доба
    Даруй, о Господи, надію,
    коли отак – нізвідкіля –
  •   ***
    Минай, зажуро,
    бо судилось жити,
  •   ***
    Пролита кров не змиється сльозою.
    І не одійде –
  •   Реквієм
    Спинися, брате,
    і послухай:
  •   ***
    Як закурличе вирій журавлями,
    зітліє переорана стерня –
  •   ***
    По лезу власної утоми
    іти, немовби по землі,
  •   Хлопче...
    Пробігла ніч, за рогом зникла,
    замружив ранок ліхтарі,
  •   Січень 2014
    Холодний дощ.
    Відлига в січні.
  •   Доросла казка про маленьку сніжинку
    У домі тепло. Світиться ялинка.
    Надворі вітер і мороз лихий,
  •   Зайчата
    Завія… Боязко зайчатам…
    Здається, ніби звідусіль
  •   Січень
    За долиною, за гаєм
    гарний легінь походжає –
  •   Хуртовина
    На місточку через річку
    взимку стрілися вітри.
  •   Пастка
    Юний, жвавий і хоробрий,
    Рік Новий спішив за обрій.
  •   Вистава
    Там, де лежить на плесі,
    ніби в залі,
  •   Білочорний віршик
    Розгорнули білі крила,
    в сніжки граються вітри,
  •   Зима
    Сніги… За вікнами пітьма
    потроху скрапує у зиму,
  •   Буде...
    Вогні…
    Тривожні дзвони проти ночі…
  •   Смак дитинства (пісня)
    Я знову біля рідного порога,
    бентежно серцю і бракує слів,
  •   Сину...
    Сказала би: пробач мені,
    мій сину, що не все зуміла,
  •   ***
    Люд оглух, не чує голос віщий –
    зріє зрада. Шириться пітьма.
  •   Згадай...
    Іду в самотній парк,
    а хуртовина сива
  •   Майдан 2013
    Невже скресаємо…куди?
    У мертву чи цілющу воду?
  •   Живу...
    живу… мужнію з кожним роком…
    тужавію, мов добрий мед…
  •   Вірш
    Ізнову сталося нівроку…
    Жаске життя, лихе на око,
  •   Пройду...
    Пройду, не озирнусь
    на сумніви колишні –
  •   ***
    Дозріла осінь до пуття,
    дими кладе
  •   ***
    Чи світ урешті
    Судним Днем запАх,
  •   Тобі
    Холодних літ зів’ялу м’яту
    укинути в новий вогонь
  •   Старий
    Старий сидів,
    так схожий на святого,
  •   Осінь еротична
    Чманіє ніч
    із жовтнем сам на сам,
  •   Янголе...
    ти просто за плечима будь,
    мій ангеле невипадковий,
  •   Віддай
    Не залишай себЕ для сЕбе,
    віддай краплиночку мені,
  •   Отам
    Де явори сумують за водою –
    непереможна тиша і туман
  •   ***
    Кладе туман
    розпушене огруддя
  •   ***
    Стікаємо у Лету
    по краплині,
  •   Спогад
    Настане день,
    і пам’ятне жало
  •   ***
    Це неминуче…
    Відпусти,
  •   Пам'яті Івана Низового
    Так невмолимо,
    так нестерпно рано
  •   Осінь дощова
    Либонь,
    розбила осінь оберіг –
  •   Різдво
    Різдвяна ніч,
    загорнута в завію,
  •   ***
    Коли тривога крадькома
    торкає скроні,
  •   ***
    Вітер вигойдує
    днину турботливо,
  •   Вересень
    Відчиняється вересень -
    довго вагатись негоже…
  •   Вік ХХІ
    Вік двадцять перший.
    Все.
  •   ***
    Ще завірюха чубиться з вітрами,
    похмурі хмари люто підганя –
  •   Вечір
    Осінньо…Волого…
    Зігрію печаль у кав’ярні.
  •   Сюїта осені
    Вслухаюсь в осені сюїту,
    а день мінливістю парсун
  •   ***
    Осінь висотує
    прядиво просині
  •   Жоржинне
    Під темним
    капюшоном доміно
  •   ***
    Вечір слухає Шопена…
    Благодатно – як в раю…
  •   ***
    Складаю докупи
    усе пережите –
  •   Фукусіма
    Наречена
    із розкосими очима,
  •   Суть
    Чи варто у собі шукати Суть?
    Життя – не філіжанка з порцеляни.
  •   Бывает
    В приветливо-изысканном Милане
    на первом этаже пансионата,
  •   ***
    На дорозі весни,
    де світанки ясні-
  •   Про тебе
    Сипне лелітки ранок на алеї,
    і навпростець
  •   ***
    У спокуті
    яблучного Спасу,
  •   ***
    На соковитому
    смарагді винограду
  •   Село
    Дощу нема.
    Спекотно до нестями.
  •   Душа
    Як там не є,
    а треба жити далі.
  •   Пригублені слова
    Збирає ніч
    слова пригублені
  •   ***
    Озираюсь на світ –
    все потроху дається взнаки,
  •   ***
    вже журавлями
    журиться світанок,
  •   Злива
    Прошу,
    до суду-віку залиши
  •   Хатина
    Укупі з небом і старим
    щербатим тином,
  •   Антиподи
    Наразі дощить. У найближче метро забігла.
    Сидять незугарні, брудні і невиспані "мачо".
  •   Надходить час
    Надійде час.
    Покайся і прости.
  •   Серпневі етюди
    Ще осінь серпню не платила мито,
    Чумацьким Шляхом котить на гарбі,
  •   Намистинки
    * * *
  •   ***
    Вітрами сповідається хресту
    оглухлий дзвін
  •   Женщине
    Любовь, Надежда, Радости, Сомненья,
    Молитвы горячее, чем богам,
  •   Кобзар
    ні слова тихого, ні крику…
    пощо, кобзарю, онімів –
  •   Місто
    Остання туга відкигиче,
    поодаль пройде давній гріх –
  •   Тарасова гора
    Там ревучий реве
    і вмиваються росами схили,
  •   Дитинство
    В дитинство спогад стежку простеля,
    де гомонять некошені отави,
  •   Липень
    Повільно простує
    розпечена днина…
  •   Листи
    Заповітні листи,
    перелітні світи паперові,
  •   Хочу
    Хочу свіжого вітру
    з холодною терпкістю м’яти,
  •   Вечір
    Даліє день.
    Безвітряно і тихо.
  •   Стихи
    Отче наш, не прошу золота,
    Ни венца, ни меча, ни сохи,
  •   Восьма нота
    Сім нот – суцвіття,
    де живуть мелодій луни,
  •   Спека
    Повітря гусне.
    Блискавкам несила
  •   Безсоння
    Дощ перетік у ніч
    і враз немов поближчав,
  •   Земля
    Воскресає заграва
    над колом солоної втоми,
  •   Хмара
    Сповивши тінню
    ранку позолоту,
  •   Колискова
    До вікна дрімотно
    пригорнулась тиша,
  •   Сніги
    Сніги розлогі, загадко весняна,
    не вигублена сонцем на льоту!
  •   Втрата
    Колись була єдина, як Ліліт,
    у повені твого палкого шалу,
  •   Я живу...
    Я живу нині тільки тобою –
    полонянка холодних розлук,
  •   Цілувала...
    Цілувала - голубила
    від гілля до кореня...
  •   Гроза
    Переручкалися похмуро
    огрядні сизобокі хмари,
  •   Моя любове
    Надієлика сутінь світанкова,
    передосіннє
  •   Гріх
    Усе банально і жорстоко:
    одружених кохати – гріх.
  •   ***
    Моє кохання
    у глибіні Слова
  •   ***
    У неминучості повторень
    є неповторна таїна:
  •   Вороття
    Коли уже здорожився нівроку,
    не чують коні звичного: "Гат-тя!" –
  •   Іду на ви
    Іду на ви…
    Сама собі палій,
  •   Верховина
    Тут небосинь у золотій оздобі
    леліє вічні гори і ліси,
  •   Удвох
    Та невже ми удвох
    після безміру слів,
  •   Німує
    Німує ніч, іде на скон…
    Німує било півзабуте…
  •   Вже не болить
    Вже не болить. Чи, може, не жива?
    Заблукана в осерді тої ночі…
  •   Пісня Любові
    У Римі, Парижі, Нью-Йорку, Гаазі,
    Бейруті, Каїрі, у Вільнюсі, Празі
  •   Примирення
    Чомусь уста
    гірчили трунком,
  •   Віршик
    Читає віршика дитина,
    лепече лагідні рядки…
  •   ***
    Цей дощ не ллється,
    а зрина увись,
  •   Без тебе
    Без тебе Всесвіт –
    незагойна рана,
  •   Щастя
    Де ти, щастя моє,
    у якому саду
  •   Вертаюсь
    Вертаюсь до мальв і лелек,
    джерел і криниці…
  •   Пісня
    Огорнутий відлунням доброти,
    співучий краю,
  •   Калиновий міст
    У глибіні очей
    розчиняюсь поволі,
  •   ***
    Либонь, надходить осінь покоління,
    плугами оре світу царину,
  •   Класична історія
    Не упізнав її...
    Довірливим дівчиськом
  •   Гаї
    На прощу йду
    в березові гаї,
  •   Тіні забутих предків
    Черемош кипить у смерековім краї.
    «Сім раз на годину тебе ізгадаю…»
  •   Зорепад
    Сріблясте мево.
    Травень. Зорепад.
  •   Нехай
    Нехай печаль натомлена спочине
    у милосердних пелюстках надій…
  •   Україні
    Роки озираються в колі Сварога.
    Пітьму прошиває жертовна гроза.
  •   Червень
    Час, настояний на липах
    і травневоквітнім вІні,
  •   Вільна
    Спиваю волю, як у спеку
    п’ють остуду,
  •   Навчи
    Наопаш дороги і доля,
    самую уже не сама,
  •   Мрія (диптих)
    І
    У почуттєвому суцвітті
  •   Дощ
    Дощ байдуже
    вигойдує відстані,
  •   Відшукаю
    Відшукаю у втратах — здобутки,
    світлозору любов — у сльозі,
  •   Травень
    Вальсує з вітром
    травень буйноквітний,
  •   Межа
    Вродило жниво,
    і плодів доволі.
  •   Потреба
    Моя вигадлива потребо,
    жаданий витвір
  •   Рушник
    На схід сонця розчешу я коси пишні,
    стиглі яблука візьму, червоні вишні.
  •   Донечці
    Шлях широкий розстелився, аж до неба,
    не спіши, моя дитино, – ой, не треба!
  •   Дивотравень
    як дивотравень заряснів…
    між яблуневим буйноквіттям
  •   Поглянь
    Поглянь: стару криницю
    крізь намули
  •   Заблукала
    Заблукала у нетрях стрічань,
    де на вістрі жагучої миті
  •   Акорди
    Диптих
  •   Голгофа
    Останній день.
    Стражденно і несила.
  •   Молитви
    Відболить,
    відячить,
  •   Хто я?
    Пречистими вустами цноти
    у дивних снах вряди-годи
  •   Вірші
    Палаєш, душе, як у ватрі хмиз,
    і родиш на блаженній
  •   Буденне
    Єднаєш неосяжний простір
    нитками ходжених доріг,
  •   Січневий вечір
    Сніги і хуга.
    Вечір став на лижі.
  •   Весняний дощ
    Зозулі по довгій зимі відкували,
    змиває скорботи весняна пора,
  •   Освяти
    Освяти, погорьований світе,
    підперезані пам’яттю дні,
  •   Останній сніг
    Останній сніг розлючено мете,
    ховає нас у білу сутінь вулиць…
  •   Передчуття
    Пройти босоніж по стерні,
    віддати
  •   Перебудь
    Перебудь і негоду, і спеку,
    буревій,

  • Огляди

    1. ***
      Ідеш крізь тихий вечір
      до Різдва,
      привітна стежка інеєм іскриться,
      вдягла на свято хата вікова
      очіпок білий,
      ніби молодиця,
      у марній спробі скинути сніги
      зітхають пишні
      віти живоплоту,
      й така врочиста тиша навкруги,
      що вочевидь уже не знаєш,
      хто ти –
      чи у світах загублене дитя,
      чи павутинка чистої печалі,
      чи безпритульний паросток буття,
      чи то почутий Господом прочанин…






      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      минає день…
      відлунює у ньому
      легка хода прийдешньої доби,
      вечірнє сонце
      в німбі золотому
      на мить застрягло в пагіллі верби –

      зустріти завтра…
      в цьому вічна сутність
      усіх покут, чекань і ворожінь…
      аби ж нікому з ним
      не розминутись
      на передчасно зораній межі…




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Зірковий цуцик
      Такої дивної пригоди,
      мабуть, ніхто іще не знав:
      злетівши просто з небозводу,
      у гості цуцик завітав.

      Такий чудний ласунчик милий,
      собі ковбаски попросив,
      його на землю відпустило
      ясне сузір’я Гончих псів.

      Поїв цукерок і сметанки –
      все те, що любить дітвора…
      «Лишайся, песику, до ранку».
      «Та ні, – зітхнув, – мені пора,

      вже скоро півник заспіває…»
      «Пробачте», – мовив, ідучи.
      «Не можу залишити зграю,
      бо хто ж світитиме вночі?»

      Погостював у мене трішки
      і знов нечутно в небі зник,
      де пустотливо виткнув ріжки
      з-за хмари місяць-молодик…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      а я за шибкою – отут,
      у вечоровій сині двору…
      твою байдужу самоту
      вартує незворушна штора,

      і тільки кетяги зірок
      вікно мережать поміж нами,
      а твій потертий килимок
      моїми міниться слідами…

      напевне, пам’ятає нас
      вино, забуте у карафі,
      і схлипує чутливий час
      в старім годиннику на шафі…

      повільно скапують рясні
      години, купані у глеї…
      і так незатишно мені
      отут, за шибкою твоєю…



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Софія
      Мов дивна акварель,
      стоїть свята Софія,
      луну її дзвіниць вітри у ніч несуть,
      і молиться в мені,
      і стигне,
      і німіє,
      і кається душа,
      задивлена в красу…

      Спадає срібло зір
      на позолоту бані,
      натомлена за день,
      зима спокійно спить…
      Лише собор - і я,
      і небо в Божій длані,
      і ятери Петра між берегів століть…



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ***
      Хоч по коліна у снігу
      стоїть зима оця,
      а вже потроху епілог
      для неї пишеться,

      обрусом ляже заметіль
      на письмена святі,
      і збережуть земне тепло
      сніги стонадцяті…

      Іще горить весняний квіт
      лише в лелечих снах,
      та одболить мені зима,
      уже приречена…




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***
      Поволі йде зима,
      морозним вітром дише,
      затоплює свої останні береги,
      і зріє навкруги, і застигає тиша,
      і губляться слова
      в кадильницях юги…

      Зігрій мені вуста,
      бо ще спитає літо
      за тишу, за югу, і чи зуміли ми
      утримати тепло
      і назавжди втопити
      холодну самоту у повені зими…






      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      а сніг мете – рясний лапатий сніг,
      навколо все задимлює завія…
      замерзлий вечір з інеєм на віях
      вповзає в дім і тулиться до ніг…

      смутний блукальцю, хай вже буде так,
      хоч не спитав і навіть не постукав…
      дозволь покласти попід серце руку,
      а там разом помовчимо усмак…

      чи ми, нерізні, досі ще на «ви»,
      мій зореквітний і самотній брате?
      а сніг мете – нестримний і лапатий,
      зима здіймає білі корогви…





      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ***
      знов
      завійна зима
      розкидає
      посріблені пута,
      листопадовий слід
      на морозному вітрі
      прочах…
      та
      бунтує душа,
      до земного
      снігами прикута,
      і шукає тепло
      в невловимих
      зустрічних
      очах…




      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Хмара
      На небі, де у світлі
      лагідного дня
      пасуться тлусті
      листопадові отари,
      легкий вітрець,
      немов цікаве цуценя,
      торкає носиком
      важку похмуру хмару:
      «Не бережи сніжинки,
      хмаро, – навпаки,
      розкидай щедро
      і розважливо по світу…
      Полоскочу твої розніжені боки,
      коли засипле перший сніг
      останні квіти…»







      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      либонь, ота страшна картина
      єдина упродовж сторіч:
      вирує люто і нестримно
      у жовтні горобина ніч…

      небесні вистиглі безодні
      гроза випробує на міць…
      на чорнім тлі – зоря самотня
      і хижі зблиски блискавиць…

      така шалена веремія –
      хоч посміхайся, хоч кляни…
      а зірка – як сльоза Месії…
      а грім – як регіт Сатани…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. ***
      Діброва проводжає осінь…
      Дуби, могутні аксакали,
      уже сумні і безголосі,
      офірне листя поскидали…

      І хочеться закляклі віти,
      де крижана імла гойднеться,
      руками голими зігріти –
      дарма, що зашпори у серці…



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ***
      Той самий біль,
      і паморозь та сама…
      А вже, здалося, ти пірнув у міт…
      Що на роду написано сльозами,
      мені не стерти клавішею літ…

      Лишивши втому
      і журу на згадку,
      згубився в часі безпритульний світ…
      Німує «Enter»,
      владний, мов печатка,
      а я намарне тисну на «Delete»…





      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    14. ***
      до хатини прийти, до неньки,
      що трима пуповину роду,
      пом’янути живих тихенько
      і почути луну під сподом,

      чистий лик Пресвятої Діви
      рушниковим прибрати квітом,
      запалити лампадку сиву
      і присісти на мить спочити,

      та й в обіймах того спочину
      на покутті старої хати
      відродити в собі людину,
      щоб любити, а не вбивати…




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Київ
      “Не вбий… Не зрадь…
      Не силуй… Не кради…» –
      пантрують людство Лавра і Софія…
      Лелечий рід на обрії даліє:
      аби ж вертався кожен рік сюди…

      Тривогу час годує прямо з рук…
      Цупка непевність огортає місто,
      летять чутки разом з осіннім листям,
      щодень повільно падають на брук…

      Чи на покутті сіли вороги,
      що тяжко так болить чутливе серце?
      Старий Дніпро подивиться на все це
      і гнівно зсуне древні береги…





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Прошу...
      дарма китаєчку пошито
      із ряден цинкових…тому –
      живий, молитвою зігрітий –
      не залиши мене саму

      під небом, де черлена осінь
      вогнями серце продима,
      чи за полеглими голосить,
      чи то чаклує тайкома…

      покар і холоду по вінця
      у бунтівній моїй душі…
      прошу: з війною наодинці
      мене саму не залиши…



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. ***
      Непогасне осіннє видиво
      запалило сади над кручами,
      і степи, де п’ята сусідова
      залишила сліди покручені,

      там дороги складає стосами
      і випалює чорні корені
      Божий світ у багаттях осені –
      для нового свого сотворення…




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. ***
      Ота жага
      удавом душу стисла,
      і раптом все вродилося само:
      ми вчора нарізно ходили містом,
      сьогодні вдвох попідруч ідемо.

      Блазнює осінь,
      хижа й безборонна,
      жовтаве листя кидає в лице…
      Ти поряд, тільки… зайвий і сторонній.
      А скільки – Боже! – мріялось про це!



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Може...
      може, стане чортам затісно
      між людей, та й у пекло кануть…
      із молитви складеться пісня,
      що загоїть пекучі рани…
      і Всевладний нарешті схоче
      відігнати війну подалі…
      і криваві слова пророчі
      не впадуть на нові скрижалі…
      і небесний несе месія
      не хрести, не вінці тернові –
      а єдине для всіх спасіння
      на долонях Любові…

      2014



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. ***
      зустрілися двоє…
      схрестились мечами…
      така не нова драматична імпреза…
      зажурені янголи сіють мовчання
      на зранені долі…
      на зламані леза…

      а та нерозважливо зраджена сила,
      яку мудреці називають коханням,
      надсадно і тяжко пульсує у жилах…
      не вперше…
      аби ж то іще не востаннє…





      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. ***
      Негода станеться.
      ЇЇ не оминути…
      Натрусить листя на жовтневі сторінки,
      і вовчим голосом завиє вітер лютий,
      грудьми вколовшись об оголені гілки.

      А нині – юна осінь, вільна від сльоти,
      голубить нас вустами бабиного літа,
      напрочуд ніжними, неначе з оксамиту,
      такими чуйними – до сліз, до німоти…





      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. ***
      яка це утома –
      щоночі не знати спочину,
      впритул відчувати
      кривавий туман за плечима,
      на мить випливати із виру
      тривоги своєї,
      і знов зупиняти очима
      рядки на дисплеї…
      губитися в срібному світлі
      нічних витинанок,
      нарешті побачити,
      як прокидається ранок,
      змиває дощами
      налипле на вії безсоння,
      а потім довірливо сушить
      вітри на осонні…



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. ***
      Мій Боже, за що
      від учора донині
      нам випало,
      в жмені ховаючи страх,
      навпомацки жити у власній країні,
      де надто допитливих
      б’ють по руках?



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Осінній день
      Осінній день…
      А листя ще зелене…
      Мідявий вогник блисне де-не-де…
      Квітують айстри – вільно і натхненно,
      вітрець сріблясте прядиво пряде.

      Навкруг волого:
      дощ пройшов навшпиньки –
      вночі вдягало свій чарівний стрій,
      картки візитні кидало у скриньки
      коротке літо бабиних надій.

      Похмурий день…
      А листя ще зелене…
      Над містом – гнані за які гріхи?
      Летять, не озираючись на мене,
      жовтневим сонцем зраджені птахи…

      2014



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Це просто осінь...
      Дощем зернина ранку проросла,
      по підвіконню стукає стакато,
      впаде нечутно крапелька мала
      на східці літ,
      розмаєних строкато.

      Нехай дощить, од цього не втечеш,
      мабуть, у когось в тому є потреба, –
      моєї долі втомлене плече
      сьогодні знов прихилиться до тебе.

      Простує день, хода його легка,
      жене журу, приховану в любові, –
      це просто осінь пальчиком торка
      дощем умиті струни світанкові...

      2012





      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Не плачте...
      Не плачте…
      Синам, під хрестами заснулим,
      свої рушники вишиває безсмертя…
      Загояться долі, війною роздерті.
      Руїна потроху одійде в минуле.

      А там, на причинному Сході Європи,
      степи ковилою встеляють окопи…

      Тумани бинтують прострелені груди –
      ізнову дірявих жилетів удосталь…
      І моляться разом пророк і апостол…
      І моляться зорі… І моляться люди…

      І горам, вагітним несходженим плаєм,
      вуста наболілі молитва спікає…

      Лише на перетині часу лихого
      навколішки душі стоять перед Богом…





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. ***
      Вітри вересневі
      наспівують басом:
      розвеснений тенор
      поважним не личить…
      Сумлінні тополі запалюють свічі –
      земля приміряє
      осінні прикраси…




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Осінь
      Крадеться осінь, стука у вікно…
      Агов, чаклунко!
      Щось ти надто швидко…
      Серпневу ніч спиваєш, як вино,
      мов оковиту, вистояну влітку.

      Вплете земля жоржини у вінки,
      достиглу зав’язь поскладає в кошик…
      Які плоди – медові чи гіркі –
      ховає твій небесний міхоноша?

      Удосталь поцарюєш, далебі,
      але минеться, знову все минеться…
      Не зрадь, чаклунко! Вернеться тобі,
      коли морози визріють під серцем…



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    29. ***
      Кривавий,
      болісний, стоклятий
      пульсує час від сатани…
      Найкращі кинуті вмирати
      в обійми лютої війни…
      Регоче зрада їм в обличчя,
      терпіння випито до дна…
      І дотліває на узбіччі
      неопалима купина…



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. "Новоросам"
      Нема отав.
      Лишилися покоси.
      Скільком родинам схід життя задмухав…
      Уже достатньо крові,
      «новороси»,
      оскаженілі герострати духу.
      Уже пророків з’їдено живцем.
      Уже міняли підкорили храми.
      В гіркім ярмі згадаєте про це,
      як западе земля під канчуками…




      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. ***
      Не озиратися. Доволі.
      Тримати паузу до сказу.
      Слова, народжені із болю,
      топити в повені образи.

      Квапливо кидати за ґрати
      надії, нібито звичайні,
      і знов беззахисно стояти
      під куполом свого мовчання.

      На грудях тугу колихати,
      таку довірливо дитинну…
      Мовчати змучено, затято,
      і помирати щогодини…




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Навіщо...
      Усе вертається… Якої
      сваволі, святості, покути,
      коли розгорнуто сувої
      майбутнього, що мало бути?

      Війна ятрить земне осердя
      із покоління в покоління…
      Чи має вибір милосердя
      в лабетах вищого веління?

      Невже до сотого коліна
      рабів карає ангел віщий?
      Йдемо дорогою руїни
      і не питаємо, навіщо…




      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    33. ***
      цнотливу жагу освідчення
      мордуєш очима слідчого…
      на білу магію зустрічі
      лягає паморозь відчаю…

      зарано любові до вирію -
      намарно лопоче крилами…
      бо стали слова зайвими…
      бо стала жага безсилою…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. ***
      Пахне димом пожеж,
      божевіллям і кров’ю повітря,
      розбентежений світ
      вочевидь почувається зле:
      навісний Сатана
      приміряє украдену митру,
      розпинає добро на пекельній Голгофі…
      але
      за порогом терпінь
      схаменеться згорьоване суще.
      Підночує в душі
      та розвіється ранком жура.
      Знову станеться Спас
      і поділиться медом цілющим,
      заколише грозу
      і напоїть зорю із Дніпра…





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. ***
      Прощається липень…
      Запалює ружі
      не вистиглим жаром вогнистих калин.
      Видзвонюють мальви,
      од спеки недужі,
      останні акорди йому навздогін.

      Прощається липень…
      Збирається звично
      у сонцем гаптовані висі – туди,
      де зоряні бджоли у бортях космічних
      стожарам готують солодкі меди…



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Війна
      Життя пірнає у вогненний плав...
      Кривавлять небо пазури заграв...

      Сокира щербить прикорень калині,
      і гіркне мед у стільнику бджолинім.

      Забута воля чи напівзабута?
      Мовчить Батурин, Трахтемирів, Крути…

      Стежками болю, стертими до дір,
      веде сліпих осліплий поводир…




      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. ***
      Іще громи і сироти повсюди…
      Ще милосердя гудять без вини…
      Іде від храму
      до Страшного суду
      облудний час дорогами війни…

      Колись минеться…
      Перениють рани…
      Чи стане мир дорожчим над усе,
      як неминучість,
      хижа й невблаганна,
      похмільну чарку світу піднесе?







      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    38. Липень
      Вітер
      вишні черлені обтрушує,
      грає хмарою пелехатою,
      пахне хліб добротою
      і грушами,
      а вода із криниці - м’ятою...
      Обіймаються
      сивими стріхами
      на околиці прастарі хати…
      Я сьогодні у місті не дихаю,
      я прийшла сюди,
      щоби дихати…




      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. ***
      як впаде в долоні літа
      жар калиновий –
      відмоли мене у смутку,
      відмоли мене…
      без вагань, які нарешті
      стали зайвими,
      побіжу тобі назустріч –
      зачекай мене…
      прошепоче ніч вустами
      полуничними
      давню казку про кохання,
      про освідчення…



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. ***
      Нестримано міліє літо…
      Знов день у згадку перебіг…
      На гОрі визріває жито,
      чекає на женців своїх.

      У небі жайвора не чути,
      край стежки явір – ніби спис…
      Попід горою шлях забутий
      прив’ялим споришем поріс…

      Прямує літо до зеніту,
      плодами липень заряснів…
      На гОрі достигає жито..
      Шлях виглядає козаків…




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. ***
      Отам,
      де час гордує світом,
      а віри просто не бува –
      запий сльозою оковиту,
      допоки ціла голова,

      і не взискуй тоді розпусти,
      а тричі сплюнь через плече,
      як дивна зваба хижоуста
      тебе очима пропече,

      бо засміється аж на кутні,
      коли за блиск її краси
      і славу,
      і своє майбутнє,
      і навіть душу продаси…



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    42. Світлина
      Ця світлина в руці,
      як загата на вічному плині –
      он самотня верба,
      а за нею старі вітряки,
      що стоять край села
      і покірно чекають донині
      чи свої донкіхотів,
      чи просто людської руки.

      Он вишневий садок
      і краєчок воріт, за якими
      заповітно бринить
      гомінкого дитинства луна,
      і дівчатко мале,
      у віночку,
      з моїми очима,
      безтурботне таке,
      бо нічого про втрати не зна…

      Щиро вдячна рокам
      за збережені спогади чисті,
      що дарують мені
      невмирущого щастя чуття,
      за таке дороге,
      помережане світлом обійстя
      на світлині оцій –
      неповторній краплині життя.



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. ***
      «На все у білім світі воля Божа,
      і ця війна стоклята – Божий гнів…»
      Така тендітна, на дитину схожа,
      стоїть в капличці біля образів.

      «Мені твою медаль вручили, сину,
      і вже не скімлить собача твоє…»
      На чорнім тлі жалобної хустини
      руденьке пасмо просто в серце б’є.

      З очей блискуча витяглась доріжка
      аж на чоло, напрочуд молоде,
      і нетутешньо-лагідну усмішку
      ховає хустка, з-під якої нишком
      щоку лоскоче пасемце руде…





      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. ***
      Люта паморозь літа
      родинам вибілює скроні,
      визріває війна
      в чорториях
      відьомських водойм,
      і стоять матері
      на окропленім болем пероні,
      що життя розділив
      на бентежне «опісля» і «до»…



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. ***
      Вдягаючи різні костюми і маски,
      живу на межі
      водевілю і драми,
      гублю мимохіть режисерські підказки
      в отруйних потоках
      щоденного спаму,

      не зіграні ролі
      дрімають у генах,
      і часом прозріння буває замало,
      щоб вчасно зійти зі зрадливої сцени
      у мудру безпеку
      глядацької зали…



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. ***
      Така прозора і цнотлива днина –
      їй навіть грім освідчився: «Люблю!»
      і на траву,
      засніжену жасмином,
      накидав рясно зерна кришталю.

      Травневе місто в щедрому розмаї
      відпочиває від земних тривог,
      лише вітрець співаночки співає
      моїй весні,
      поділеній на двох.

      Оцій весні,
      на двох одній-єдиній,
      яка тримає душі, мов магніт,
      де між двома серцями пуповина
      пульсує в ритмі зоряних орбіт.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 6

    47. Несе весна...
      Несе весна у пелені
      бентежне літо,
      така нівроку надто щедра
      на печаль,
      її довіра у недобрій ватрі світу
      переродилась
      на руків’я для меча.

      Любов до ближнього
      втомилася від посту
      і знов сама себе приречено пита,
      чи народився вже
      тринадцятий апостол,
      щоб нагадати людям
      заповідь Христа.

      Одначе вірю, що тоді
      втрачає владу
      дражливий світ,
      із діда-прадіда лихий,
      коли проміниться у полум’ї лампади
      покута кожного
      за скоєні гріхи…




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. ***
      Кладе тавро на СЛОВО
      смертний гріх,
      коли не вчора – в цю лиху годину
      у душах співвітчизників моїх
      мечем оман
      вбивають Україну.

      Напівсирітськи входить у війну
      отой, хто кров’ю
      не впивався зроду…
      І сатаніє гра,
      де на кону
      стоїть майбутнє вільного народу…



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    49. ***
      Жахним потокам зла
      немає спину.
      Ворожить час на пелюстках оман.
      З осердя пекла діючий вулкан
      нечисту лаву ллє на Україну.

      Ятрить вуста скорботна німота
      і замість неба
      визріває пустка,
      коли біда вдягає в чорну хустку
      оторопілі села і міста.

      Лягає сива паморозь на дзвони.
      Свобода родить божевільні клони.

      Безглуздя кпить. Війна дає поради.
      Немає спину,
      і немає ради…






      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    50. ***
      Молюся…
      Господи, помилуй
      того, кого поплутав біс,
      і хто на батькову могилу
      брехливі сповіді приніс,

      хто за щитами на майдані
      в собі людину розпинав
      і мамині тяжкі ридання
      ховав у зношений рукав,

      над ким любов не має влади,
      хто всує вчить Ім’я Твоє,
      хто вимагає Бога ради
      і не від серця подає

      помилуй, Господи, заблудлих…
      Молюся…





      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. ***
      Втомилися зорі,
      і стали нарешті, як треба –
      мій шлях до любові
      проріс у дорогу
      до тебе.

      Долати дорогу
      впокорено хочу і мушу –
      ще вчора незнану,
      а нині вкарбовану
      в душу.

      Підказують вірші,
      навіщо іду
      і до кого,
      а шлях несходимий
      щодень замикається
      в коло…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Без тебе
      Душа без тебе –
      незагойна рана,
      де визріва осіння каламуть…
      Блукаю сумно
      між світів незнаних,
      які навшпиньки чорний вітер п’ють.

      Без тебе я –
      вербичка на подвір’ї,
      далекім від цілющої води…
      Без тебе очі стали темно-сірі,
      хоча були
      блакитними завжди.

      Мій вічний гріх,
      моя тяжка спокуто,
      суцвіття мрій в обіймах у образ…
      Невже для того,
      щоб з тобою бути,
      я маю народитися ще раз?




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    53. ***
      Урешті стане по сваволі
      і по заплаканій свічі,
      коли на життєдайнім полі,
      за вічним плугом ідучи,

      почуєш, як вустами тиші
      промовить будень мовчазний:
      зернина миру важить більше,
      аніж полукіпок війни…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Рід
      Тут Шлях Чумацький
      вперся у поріг
      старої милосердної каплички,
      і неодмінно ділиться на всіх
      окраєць сонця
      та пелюстка свічки,

      омиті молитвами знахарі
      не чули зроду-віку про плацебо,
      і сяють, мов сузір’я, угорі
      відбитки доль
      на плащаниці неба.

      Це звідсіля на прощу
      і на рать
      іде мій рід, нескорений донині…
      Тут вільно жити,
      вмерти – й воскресать
      у молодих туманах при долині…



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    55. Дощ
      Ходить Києвом дощ,
      знову проситься в прийми –
      підійшов крадькома,
      стукотить у вікно,
      і жене у світи непоступливу риму,
      затирає рядки –
      а мені все одно…
      Вже задосить мені язикатого світу,
      вистачає громів
      і зурочених прощ…
      Маю щастя отак, на хвилинку, спочити,
      поки вірші мої заштриховує дощ…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    56. Моя весна
      Проводить свій весняний майстер-клас,
      рясні смарагди кидає на віти,
      мене пильнує мудрим ворожбитом
      дизайнер-час.

      Плекала цю омріяну весну,
      коли в завії сивіли дерева,
      стогнали і ховались у лютневих
      обіймах сну.

      Вклонюсь тепер, як нива сівачу,
      твоїй любові, й лініями долі
      вросту в палкі долоні мимоволі,
      та помовчу…



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    57. ***
      Терпкі шляхи
      під цими небесами…
      Стискає час недолю до сльози…
      А кров на лезі схлипує так само…
      А десь безмовно стогнуть образи…

      А хтось лихий
      іще біди накоїть,
      за прапорами приховає ніж,
      і знов затягне пісню про героїв,
      яких одвіку зраджують свої ж…



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    58. Весна
      Коли збере у міх вітри,
      лихі на вдачу,
      відійде тихо в невідь стомлена зима –
      лелеку віщого на обрії побачу,
      того, що в дзьобі
      крихту вирію трима.
      Тоді вклонюсь весні,
      уже вагітній маєм,
      і зрозумію – може, вперше на віку –
      що цей розкрилений лелека вишиває
      твоє ім’я
      на березневім рушнику…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Відпочивай...
      Відпочивай… Весняний вільгий вечір,
      мов шаль зірчаста, ліг землі на плечі,
      і відпливли у сиву порожнечу
      тривог човни…

      А я твоїм подихаю мовчанням,
      до снів німих молитвою причалю,
      аби вберіг нас янгол від печалей
      і від війни…

      Жаских заграв уже затихли кроки…
      Я поряд, любий, – спи, і ненароком
      оцей всевладний богоданий спокій
      не віджени…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Київ
      Цей час людей,
      мов жито, перевіяв –
      сплива полова по живій воді…
      Над заборолами прадавній Київ
      у дикі очі дивиться орді.

      Під золотими банями Софії
      свята Оранта молиться за світ,
      в якім добро,
      і воля, і надія,
      і навіть віра взяті у кредит.

      Саме життя земля взяла за вимір…
      Ревуть в Дніпрі пороги кам’яні…
      І хрест,
      який тримає Володимир,
      мечем двосічним видався мені…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    61. ***
      Час полиново-божевільний:
      стоять, мов тіні,
      між людьми
      старі апостоли пітьми –
      захриплі, хижі і похмільні.

      Невже було замало, світе,
      навкруг кривавої роси,
      коли життя звело на пси
      і молитви, і заповіти?

      Хрести хитає на могилах
      історії важка хода,
      і точить пазури біда
      брусками душ закам’янілих.





      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Жінка - то Душа сама...
      Коли в розвихрені часи
      усохне віри спрагле зерно –
      жіноча усмішка поверне
      жагу любові та краси.

      Як вистудить завія дім,
      розкрають небо чорні круки –
      вгамують біль ласкаві руки
      цілющим дотиком своїм.

      Життя нового першоцвіт,
      кохання тисячоголосе
      одвіку сонячно приносить
      невтомна жінка в Божий світ.

      Вона в долонях час трима –
      жадана, лагідна, тендітна –
      роками і любов’ю квітне,
      бо Жінка – то Душа сама.






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Чорна доба
      Даруй, о Господи, надію,
      коли отак – нізвідкіля –
      вдовиний вітер в очі віє
      і мовчки сивіє земля,

      коли услід лихому вчора
      скриплять захекані вози –
      сховай життя під омофором
      ще не пролитої сльози,

      даруй, о Господи, терпіння
      на зламі чорної доби,
      що біль і смуток поколінню
      вплітає в коси і чуби…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    64. ***
      Минай, зажуро,
      бо судилось жити,
      хоча іще пече сльоза свята,
      і на майдан кладе жалоба квіти,
      а крізь бруківку
      горе пророста.
      Вирує край,
      доведений до краю…
      Торкає мати серцем оберіг…
      Але – світає!
      Боже мій, світає!
      Це воскресає сонце для живих.




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. ***
      Пролита кров не змиється сльозою.
      І не одійде –
      стане в головах.
      Навіки вже залишиться з тобою
      чуже прокляття,
      біль і чорний страх.

      З яких офір, з якого злого бруду
      складеться твій
      останній заповіт,
      коли душа на милицях облуди
      оте прокляття
      понесе у світ?

      Але й вона таки здригнутись може
      на перехресті всіх
      пекельних кіл,
      як інший снайпер,
      чимсь на тебе схожий,
      твоє дитя впіймає у приціл…



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Реквієм
      Спинися, брате,
      і послухай:
      голосить київська луна,
      де розрива кайдани духу
      твоя покора мовчазна.

      Так непотрібно,
      невмолимо,
      живим лишаючи борги,
      ідуть сини за сивим димом
      і сіють попіл на сніги…




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. ***
      Як закурличе вирій журавлями,
      зітліє переорана стерня –
      подихай небом,
      сонцем і дощами,
      лиши на потім
      німоту знання,

      допоки у безмежжі небокраю,
      в ясі живої цноти вівтаря,
      промінням чистим
      лагідно торкає
      зорю вечірню
      вранішня зоря…







      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    68. ***
      По лезу власної утоми
      іти, немовби по землі,
      ховаючи в осерді грому
      грозою свячені жалі,

      крізь морок і сніги спокутні
      саму себе у світ нести,
      де ледь тримається майбутнє
      на павутинці доброти,

      не озиратись… Розгойдати
      застигле плетиво доріг…
      Згадати, що чекає мати…
      І помолитися за всіх…



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    69. Хлопче...
      Пробігла ніч, за рогом зникла,
      замружив ранок ліхтарі,
      сховала хуга хижі ікла
      і розчинилася вгорі,

      стоїть намет у цноті білій,
      немов лебідка на снігу,
      ти, хлопче, тут збираєш сили,
      щоб не лишитися в боргу,

      майдан як біле городище,
      тривоги чайками ячать,
      а в тебе, хлопче, лютий вищир,
      душа прикута до меча,

      за перелазами довіри
      лишився той недавній час,
      коли чекав і вірив щиро
      у правду, як у Божий глас,

      тепер ти віриш тільки в Бога,
      і молишся, коли стоїш –
      остання змучена залога
      на вітрі гострім, наче ніж…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Січень 2014
      Холодний дощ.
      Відлига в січні.
      Дороги довгі й непрості,
      де стала - очі в очі -
      вічність,
      якій затісно в самоті.

      Не вистачає тільки слова
      і скибки хліба у руці,
      щоб навесні забути знову
      про колотнечі й манівці.

      Вогні. Сльоза неопалима.
      Сльота. Задихана зима…
      І вільні зорі, за якими
      ні кривди,
      ні проклять нема.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Доросла казка про маленьку сніжинку
      У домі тепло. Світиться ялинка.
      Надворі вітер і мороз лихий,
      і заглядають у вікно сніжинки,
      ці снігові цікаві дітлахи.

      Кружляють легко, бавляться і з вітром
      кудись летять вони, лише одна,
      легенька, як пелюстка срібноквітна,
      чомусь припала близько до вікна.

      У домі сяють кольорові свічі,
      ялинка світлом грає, мов кристал…
      Здається, що вона тихенько кличе
      малу сніжинку на великий бал.

      І так малій надворі стало гірко,
      що раптом – без жалю і каяття –
      влетіла у прочинену кватирку,
      до світла, до любові, до життя…

      Її в обійми прийняла ялинка,
      і все незмінно відбулося знов:
      на глиці залишилася сльозинка,
      як згадка про непрохану любов…




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Зайчата
      Завія… Боязко зайчатам…
      Здається, ніби звідусіль
      крадуться хижоокі тіні
      крізь непроглядну заметіль.

      Привітною була уранці
      закутана у сніг зима.
      А зараз темно… Дуже лячно…
      І мами все нема й нема…

      Матуся ж навперейми ночі
      спішить до них у теплий дім,
      несе морквинки на вечерю
      вухатим сонечкам своїм.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Січень
      За долиною, за гаєм
      гарний легінь походжає –
      хто ж такий?
      Щедро кидає перлисте
      порцелянове намисто
      на гілки,
      зайченятам білить шубки,
      дрова їм дає для грубки
      залюбки,
      з вітром на сопілці грає,
      сніг ялинкам підкладає
      під боки,
      соснам прикрашає глицю,
      мак готує і пшеницю
      для куті,
      місяці до себе кличе,
      бо таки найстарший СІЧЕНЬ
      із братів.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Хуртовина
      На місточку через річку
      взимку стрілися вітри.
      Мали геть погану звичку
      сніг здіймати догори,

      простувать воліли прямо,
      бо натура їх така,
      от і вперлися лобами
      посередині містка.

      Не було там, що й казати,
      ґрат, паркану чи стіни,
      а штовхалися завзято,
      ніби вперті барани.

      Поскидали свити й мешти –
      видно, розуму катма…
      Та утрутилася врешті
      грізна матінка – зима.

      Поєднала воєдино –
      спородила хуртовину…




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Пастка
      Юний, жвавий і хоробрий,
      Рік Новий спішив за обрій.
      Зачепився за ялинку –
      зупинився на хвилинку.

      І згорнув ураз вітрила:
      «Ти чия, красуне мила?
      Чепурна, струнка, пухнаста,
      звабна, як дівчина красна.

      Мов руно, шовкова хвоя…
      Ще не бачив я такої.
      Гілля тягнеться до неба…
      Дай спочити біля тебе».

      Отака була, нівроку,
      пастка для Нового Року –
      за ялинку зачепився,
      закохався – й залишився…




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Вистава
      Там, де лежить на плесі,
      ніби в залі,
      паркетом білим товстошкірий лід –
      завія з вітром танго танцювала,
      світив їм повний місяць,
      як софіт.
      Хоч уночі було звірятам зимно,
      мороз хапав пухнастих
      за носи –
      бриніли скрізь у захваті нестримно,
      немов дзвіночки,
      ніжні голоси.
      А з дубника, де спочивали тіні,
      лунала дивна музика і спів –
      то гном старий
      у теплій одежині
      диригував оркестром снігурів.
      Вгорі над лісом
      і заснулим ставом
      ласкаво усміхалася зима –
      їй так нічна
      подобалась вистава,
      що станцювала б радо і сама…







      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Білочорний віршик
      Розгорнули білі крила,
      в сніжки граються вітри,
      в білім небі хмарка біла
      снігом сіється згори

      білі віти у діброви,
      пні закутались у сніг,
      супить білі-білі брови
      білий дуб обабіч них

      білий день крізь білі вії
      сонно дивиться на світ…
      тільки щось таки чорніє
      край села, біля воріт

      чорною чорніє ніччю…
      що за дивина така?
      то на білому обличчі
      очі у сніговичка…




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    78. Зима
      Сніги… За вікнами пітьма
      потроху скрапує у зиму,
      і щось минає невловимо,
      а щось лишається дарма

      хвилини квапляться – куди?
      Вмерзають відстані у кригу,
      і пам'ять під обрусом снігу
      відшукує старі сліди

      печалі пальці крижані
      гортають цей грудневий вечір,
      і снігом на похилі плечі
      лягають спогади мені…



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Буде...
      Вогні…
      Тривожні дзвони проти ночі…
      Над містом острах тихо кружеля…
      Мине і це…
      Пречистий глас урочий
      Колись таки долине іздаля.
      І переб’є громи
      пророче слово.
      І небу знову стане до снаги
      іскритись вільно зорями любові.
      І доростуть до миру вороги…




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Смак дитинства (пісня)
      Я знову біля рідного порога,
      бентежно серцю і бракує слів,
      мене стрічає яблуня розлога,
      що на обійсті батько посадив.

      Приспів:
      Я притулюся до гілля,
      як до матусі немовля,
      про незабутні давні дні
      шепоче листячко мені.

      Живе отут моя любов і сила,
      сюди спішу з натомлених доріг,
      беру в долоні яблуко дозріле,
      немов святий життєвий оберіг.

      Приспів.

      Душа в минуле невловимо лине,
      і це довіку буде саме так,
      бо повертає до джерел родинних
      мого дитинства яблуневий смак.

      Приспів.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Сину...
      Сказала би: пробач мені,
      мій сину, що не все зуміла,
      і вистачає ще стерні
      отам, де пращурів могили

      і дуже хочеться дожить
      до світлого твого «потому»,
      коли страждання ненасить
      вже не загрожує нікому

      де хрущ у вишнях заблукав,
      поважний джміль гойдає сонях,
      і серед наддніпрянських трав
      ТВОЇ сини летять на конях

      все буде, що б там не було –
      пригорне лагідно країна
      до серця місто і село…
      Якби ж ти був у мене, сину…



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. ***
      Люд оглух, не чує голос віщий –
      зріє зрада. Шириться пітьма.
      Не ростиме сад на попелищі.
      Правди у руйновищах нема.

      Україна, змучена до краю,
      в цей криваво-полиновий час
      гнів і смуток у душі ховає,
      ревно Богу молиться за нас…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Згадай...
      Іду в самотній парк,
      а хуртовина сива
      затоплює сліди,
      мов повінь снігова…
      Навколо зріє ніч,
      а я чекаю дива –
      у засіках зими
      колись були дива…
      Згадай же крижаний
      грудневий подих міста,
      на вітті – кришталю
      напівпрозору брость,
      коли чужим теплом
      тебе зігріє відстань
      між тим, що мало буть,
      і тим, що відбулось…






      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Майдан 2013
      Невже скресаємо…куди?
      У мертву чи цілющу воду?
      Аби ж тебе,
      святий народе,
      майдан урешті розбудив...
      Скресай…
      А то і взагалі
      у спадок лишиться нащадкам
      на Колимі панельна хатка
      і жменька отчої землі…




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Живу...
      живу… мужнію з кожним роком…
      тужавію, мов добрий мед…
      лелію долю синьооку…
      багато знаю наперед –

      бо спогадів болючу зграю
      навспак жену… злітаю ввись…
      і забуваю… забуваю?
      те, що намріялось колись…

      живу… печалей повну торбу
      в душі приховую – на дні…
      а пам’яті невтомна корба
      чогось порипує в мені…






      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Вірш
      Ізнову сталося нівроку…
      Жаске життя, лихе на око,
      ще не зурочило мене.
      Рядків напівсвідома злука
      дарує нетутешню муку,
      яку сторонній прокляне.

      Ні крихти спокою немає,
      і тільки тиша нерви крає,
      терзає, як жертовний ніж…
      Бо в ній голосить і сміється
      запліднене словами серце,
      де вільно визріває вірш…




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Пройду...
      Пройду, не озирнусь
      на сумніви колишні –
      на те і молитов неопалима суть,
      і цей терновий німб,
      освячений Всевишнім…
      Із небуття у світ
      нестерпно довга путь.
      Із небуття, коли
      собі немає ради,
      у той нетлінний світ,
      що у твоїх руках…

      Аби хрести розлук і чорне зілля зради
      привиддям самоти не стали в головах…





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. ***
      Дозріла осінь до пуття,
      дими кладе
      на гребінь хати,
      і проситься погостювати
      жовтавий лист – її дитя.

      Впущу оцю красу крихку,
      якою сходи ґанку витер
      самотній
      безпритульний вітер,
      що ліг погрітися в кутку.

      Побачу краплю дощову
      на злоті посланця тополі,
      і знову –
      до різкого болю,
      до сліз відчую, що живу…




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. ***
      Чи світ урешті
      Судним Днем запАх,
      чи попросила
      пресвята Марія –
      Отой,
      що по воді ходити вміє,
      ішов і ніс
      усмішку на вустах.
      Розмірено
      разки шляхів низав,
      і перестрічним
      заглядала в очі
      усмішка,
      що тоді потрібна конче,
      коли уже
      кінчається сльоза.
      І там, де пролягли
      Його сліди,
      являлись люду
      світлозорі лики
      тих образів,
      які були одвіку,
      а відвернулись, ніби назавжди…







      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Тобі
      Холодних літ зів’ялу м’яту
      укинути в новий вогонь
      і світ усталений віддати
      за всесвіт голосу твого

      жагу вітати хлібом-сіллю,
      відчути врешті, як пече
      жаске не гаснуче похмілля
      дощенту спалених ночей

      життя приносити у віно –
      єдиному, допоки мій…
      не знаючи: весілля стріну
      чи аутодафе надій…




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Старий
      Старий сидів,
      так схожий на святого,
      немов зійшов з ікони – і застиг.
      І листя, ніби купу викупного,
      складав смиренно
      парк йому до ніг.
      Негода краплі
      кидала на руки,
      гінке гілля
      гойдала навмання -
      сама гірка
      поезія розпуки
      у сірім світлі гаснучого дня.
      А він, разюче схожий
      на святого,
      застиг, як знятий
      з вічного хреста,
      і мовчкома блукали
      біля нього
      ворони, вітер, дощ і самота…



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Осінь еротична
      Чманіє ніч
      із жовтнем сам на сам,
      і хмари купчить,
      і на зорі дмуха,
      а хтивий вітер
      тішиться гіллям,
      зрива з дерев
      крислаті капелюхи.

      Цнотливо-звабна,
      пристрасно руда,
      вечірнім сонцем
      купана в принадах,
      за ними осінь
      заздро підгляда
      і мріє про цілунки листопада...





      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Янголе...
      ти просто за плечима будь,
      мій ангеле невипадковий,
      коли мозаїка життя
      складеться із вина і крові

      то, може, зірка мовчазна,
      яка пантрує білу Пані,
      зумисне кине під косу
      незмірено спасенний камінь

      ти просто і незримо – будь,
      і ревно берегти зумію
      на денці подиху свого
      даровану святу надію





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Віддай
      Не залишай себЕ для сЕбе,
      віддай краплиночку мені,
      як зірку ранішнього неба,
      як перші руна повесні -

      самотню, добру чи погану,
      що уночі ніяк не спить
      і ниє, наче давня рана…
      Віддай оту, яка болить,

      мені одній, аби забути
      і відпочити від тривог,
      вдихнути чари м’яти-рути,
      яка цвіте лише для двох –

      тоді тебе, немов дитину,
      до серця ніжно пригорну,
      як пригортає мати сина,
      і, може, сили поверну.

      У тому завжди є потреба.
      Бува, живем, як уві сні...
      Не залишай себЕ для сЕбе.
      довір краплиночку мені.











      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Отам
      Де явори сумують за водою –
      непереможна тиша і туман
      отам, де нас повинно бути двоє –
      нема нічого, зболено нема

      ні вірша, ані доторку, ні звуку
      а час літає, наче НЛО
      над перехрестям, де на лезі злуки
      немає нас, а може й не було...




      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. ***
      Кладе туман
      розпушене огруддя
      на міднобокі кухлики кущів.
      Мовчать алеї,
      хворі на безлюддя,
      дрімає жовтень,
      ласий на дощі.
      Понурій днині
      досі не вдалося
      припасувати сонце до ладу…
      І тихо йде
      крізь невмолиму осінь
      саме життя –
      по власному сліду…






      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. ***
      Стікаємо у Лету
      по краплині,
      стаєм росою,
      хлібом і дощем.
      Минеться
      під останнє голосіння
      осиротілий світ…
      А поки ще

      слухняний будень,
      купаний у злоті,
      горта барвистий
      осені буклет…
      Нехай усе минеться –
      тільки потім.
      Аби ж то не минулось
      наперед…





      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Спогад
      Настане день,
      і пам’ятне жало
      в обіймах літ
      розчиниться безслідно.
      Мене огорне лагідне тепло –
      твоє тепло, непереможно рідне.

      А спогад,
      поневажений Прокруст,
      зіп’є сльозу,
      що пропікає груди,
      зануриться в глибинну
      ніжність вуст
      і сам себе приречено забуде…



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. ***
      Це неминуче…
      Відпусти,
      коли умисно чи невмисне
      в соборну тишу самоти
      твоя неопалима пісня

      пірнає…
      Бо тоді, бува,
      із невмирущого в сьогодні
      летять одвічні праслова,
      і болі сіються в безодні…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Пам'яті Івана Низового
      Так невмолимо,
      так нестерпно рано
      зібрався та і вирушив у путь…
      Але серця і душі безустанно
      за словом
      українського Івана,
      як соняхи за вічним сонцем,
      йдуть…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Осінь дощова
      Либонь,
      розбила осінь оберіг –
      дощем пульсує,
      коверзує,
      плаче…
      І скімлить вітер,
      наче пес бродячий,
      мені тремтливо тулиться до ніг.

      Торкну намоклі айстри,
      ледь живі –
      здається,
      в них живиночки немає…
      А поряд час
      калину напуває
      настоєм жовтня на земній крові.

      Потічок листя шурхає,
      рудий…
      Пильную Божий світ
      і щиро зичу
      перелюбити Осінь цьогорічну
      і врешті
      розійтися
      назавжди…




      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Різдво
      Різдвяна ніч,
      загорнута в завію,
      карбує зорі,
      ніби срібняки...
      Пестливо сина пригорта Марія,
      а на Голгофі
      юрмляться віки.

      В цю ніч святу
      для кожного окремо
      надходить час
      покути і прозрінь, –
      у чистім сяйві зірки Віфлеєма
      живе незгасна
      пам'ять поколінь...




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    103. ***
      Коли тривога крадькома
      торкає скроні,
      а вперте небо ллє дощі
      на міжсезоння

      коли не квапляться вітри
      і перехожі,
      а місто заспане стає
      на осінь схожим

      коли глевкий отерплий час
      на плечі тисне,
      і слову з присмаком сльози
      бракує кисню

      тоді до тебе прихилюсь
      на відстань вірша,
      і стану спогадом розлук –
      чи, може, більше

      та, пізнаванному, віддам
      як на офіру
      найпершу мрію і свою
      останню віру…










      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    104. ***
      Вітер вигойдує
      днину турботливо,
      просить пригаснути сяйне гілля,
      мжичку холодну
      розтрушує дотиком,
      втомленій хмарі повіки стуля.

      Волею осені
      вітру підкорена,
      днина дрімлива у вечір пливе,
      а в падолисті,
      на жовтні настояне,
      потайки грає вино дощове…





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Вересень
      Відчиняється вересень -
      довго вагатись негоже…
      Над каштанами – дощ,
      а під ними – трава і пісок…
      Припадаю на хвильку до літа -
      відразу не можу
      подолати себе і зробити
      небажаний крок.

      Посуваю у вересень…
      Тихо пройду, а потому
      озирнуся провинно
      і вдячно на осінь оту,
      де гартується серце,
      стинаючи острах і втому,
      і мудрішим стає на дощі,
      на туман і сльоту…




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Вік ХХІ
      Вік двадцять перший.
      Все.
      Без вороття.
      Епоха матриць, зомбі та індиго.
      Прогрес і стрес
      окреслили буття
      і розкрутили Землю, наче дзиґу.

      Віки підхльоснув час,
      мов машталір,
      лише душа терпляче і невпинно
      оберігає людство від зневір,
      як давня жінка –
      вогнище родинне...




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      Ще завірюха чубиться з вітрами,
      похмурі хмари люто підганя –
      а вже весна чаклує біля брами,
      і світ зимі підковує коня.

      Іще услід лютневому відльоту
      сади лопочуть сніжними крильми,
      ще удостачу холоду роботи
      на крайці березневої зими.

      Та вже невдовзі сонце сточить ласо
      останній сніг, і чується мені
      удалині безгучний шепіт часу,
      що басував на білому коні.





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Вечір
      Осінньо…Волого…
      Зігрію печаль у кав’ярні.
      Вечірньо…
      Здорожене місто уже горілиць.
      Крайнебо свавільне
      ізнов намагається марно
      дощем загасити
      розбурхані ватри зірниць.

      Осіння оспалість…
      Ховається втома безсила
      в остиглому серці
      і зріє мені на біду…
      А вересень тихо бере
      на розгойдані крила
      плакучу негоду…
      Не хочеться кави…Піду.

      Під пахвами парку дрімає потомлений вітер,
      і губляться зорі у гронах неонових літер…






      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Сюїта осені
      Вслухаюсь в осені сюїту,
      а день мінливістю парсун
      на вії бабиного літа
      журну натрушує красу.

      Округа в золотій задумі
      вигойдує ноктюрни снів,
      вплітає павутинки суму
      у роси сріберні рясні.

      Залистопадить знову світом,
      поснуть октав густі баси,
      а світла осені сюїта
      залишить відгомін краси.





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. ***
      Осінь висотує
      прядиво просині
      з розволохачених ливнями хмар,
      зваблює днину
      туманами-косами,
      шерехом тихим заманливих чар.

      Скороминуче
      кохання осиплеться
      листям пожухлим з оголених віт,
      а горобини
      розжарені китиці
      осені посмішку кинуть услід…




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Жоржинне
      Під темним
      капюшоном доміно
      ховає доля личко і рамена…
      Нема ромашок,
      відцвіли давно,
      самі жоржини
      квітнуть ще для мене.

      Маестро серед
      добрих чаклунів,
      грайливий вітер
      у садку роздмухав
      либонь, останню
      до зимових днів
      жоржинно - пелюсткову завірюху.

      Стоїть бузок,
      як рані зі світлин,
      загорнутий у пелюсткове сарі…
      Поворожу я вітру навздогін,
      аби з тобою
      врешті бути в парі.

      Осінні квіти кину,
      як таро,
      пообіцяю долі, що зумію
      цілунками загоїти ребро,
      яке без мене
      безупинно ниє.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      Вечір слухає Шопена…
      Благодатно – як в раю…
      Зорі – рампа. Всесвіт – сцена.
      Заворожена, стою...

      І – ні безладу, ні міста,
      ні гучних газетних шпальт…
      Падає кленове листя,
      ніби ноти, на асфальт…

      Казка огортає клени,
      душу втишує мою…
      Вечір слухає Шопена…
      Неповинно... Як в раю...




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    9. ***
      Складаю докупи
      усе пережите –
      така ряснота у мереживі днів!
      Випростують будні
      похилене літо,
      до осені стежку торують мені.

      Ще станеться сонце,
      сніги і тумани,
      розкудлають небо вітри-пустуни,
      народиться пісня,
      загояться рани
      цілющим цілунком нової весни.

      Зігріється серце,
      зміцніє коріння,
      розвіються смутки, великі й малі…
      Воістину
      кожна хвилина стоцінна,
      освячена подихом неба й землі.



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Фукусіма
      Наречена
      із розкосими очима,
      грізна жінка на імення Фукусіма,
      на зчорнілому чолі
      вінець полинний –
      то Чорнобиль її вибрав
      за дружину.

      Повінчали їх
      пожежі і цунамі,
      у збудованому з болю
      й горя храмі,
      а за дружок запросили
      чорні роси,
      на весь Божий світ весілля
      роздалося.

      Не стелила їм Земля –
      весільна мати,
      з неба падали зірки
      на темні шати,
      тихо падали,
      молилися щосили,
      щоби пару цю бездітною
      лишили…



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Суть
      Чи варто у собі шукати Суть?
      Життя – не філіжанка з порцеляни.
      Одвіку-бо у кожному живуть
      і блазні, і царівни Несміяни.

      Нечутно час тече із тисяч жмень,
      якою стане крапля наостанку?
      Святу буденність - кожен божий день -
      не повернути з вечора до ранку.

      Зеро на шкалах, риска нульова,
      як не живуть, а животіють завше.
      Душа у зав’язі подекуди бува,
      отак і всохне, квіткою не ставши.

      Плекайте душу - то і буде Cуть,
      коріння бережіть, бо то є Сила –
      у сьогоденні, поки ще несуть
      до майбуття повернуті вітрила.




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Бывает
      В приветливо-изысканном Милане
      на первом этаже пансионата,
      где в маленьком домашнем ресторане
      мы ели пасту и грибы когда-то

      есть у окошка столик и табличка:
      «Пожизненная бронь». И розы в вазе.
      Здесь не обслужат даже за наличку,
      любого оборвут на полуфразе.

      С восьми утра примерно до полудня
      за столиком седеющий мужчина
      как часовой, и в праздники, и в будни
      пьет неизменный теплый капучино.

      Я улыбнулась – он кивнул, ответил,
      мне пододвинул стул: «Присядьте, донна.
      Вам тоже интересно? Я заметил.
      Ну что Вы, все прилично, все законно.

      Пятнадцать лет назад была здесь дама,
      взглянула и ушла... А я не понял...
      И вот теперь сижу и жду упрямо
      свою судьбу, что глупо проворонил..»

      Бывает… Только в нашем «дивном» свете
      сегодня тут кафе, вчера – аптека,
      останется сидеть на парапете
      и ожидать до окончанья века.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ***
      На дорозі весни,
      де світанки ясні-
      мо, який ворожбит
      напророчив-
      юна Доля співала
      веселі пісні
      та й побачила
      Щастя жіноче.

      А воно простягло їй
      любов у руці,
      щось на вушко
      тихенько сказало,
      випадково спіткнулося
      на камінці–
      Доля в світ
      нетерпляче помчала.

      Схаменулася після
      негоди і втрат,
      після темряви,
      болю і скрути,
      вже і рада була
      повернути назад -
      а життєві витки
      не зімкнути…



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Про тебе
      Сипне лелітки ранок на алеї,
      і навпростець
      крізь іній самоти
      в осінній парк незмінно прийдеш ти
      із надвечір’я пам’яті моєї.

      Зморився вже,
      либонь, блукати світом?
      Твої сліди покірливо змива
      холоднокоса осінь дощова,
      але чомусь ніяк не може змити.

      Тут кожен крок
      нагадує про тебе…
      І береже мереживо алей
      старий каштан -
      засмучений Антей,
      поклавши на плече провисле небо.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***
      У спокуті
      яблучного Спасу,
      поряд,
      під аркадою століть,
      ми пройшли околицями часу,
      де любов
      замріяна стоїть.

      І, забувши долі настороги,
      нам під ноги
      падали віки…
      Підкорялась
      пестощів знемога
      мимовільним доторкам руки…





      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. ***
      На соковитому
      смарагді винограду
      сяйливий промінь
      передбачливо пригас,
      і на оглядини до щедрої левади
      уже збирається
      медовоокий Спас.

      А поки осінь шиє
      шурхотливі шати,
      готує голки
      з потемнілої стерні –
      на призьбу стомлено
      приляже подрімати
      серпневе сонце у
      вечірньому вбранні...



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Село
      Дощу нема.
      Спекотно до нестями.
      У тінь спішить самотнє деревце.
      Стоїть село,
      пощерблене літами,
      як дівка - перестарок під вінцем.
      Капличка сиротіє
      за парканом.
      Чолом підперли небо будяки.
      І чути: на леваді голос п’яний
      бере змарнілу пісню за грудки…



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Душа
      Як там не є,
      а треба жити далі.
      Серед юрби не злічених личин
      під солоспіви
      радості й печалі
      ховає світ роки у часоплин.

      День поспіша
      в зумовленому колі
      німих страждань
      і втрачених ідей…
      На нетривку
      нову щаблинку болю
      душа моя босоніж перейде...



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Пригублені слова
      Збирає ніч
      слова пригублені
      у міх
      і сіє зерно те,
      щоби зійшло зірками,
      їх ловить спраглий світ
      жагучими вустами,
      мені вертає
      у торканні рук твоїх.

      Зніму цілунками
      омріяні слова,
      зіркове зерно
      знову висію на щастя,
      йду до любові,
      як до першого причастя,
      і в таїні кохання
      пристрасть ожива…




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. ***
      Озираюсь на світ –
      все потроху дається взнаки,
      залишаю собі півхлібини
      і дрібочку солі,
      бо спливає життя,
      ніби пишні купальські вінки,
      і вкорочує шлях,
      на якому всміхалася доля.

      На світанку весни
      золотіла зоря молода,
      перелита у літо
      і в осінь одвічного кола,
      а хрещені батьки –
      невблаганний вогонь і вода –
      підіймали мене,
      як печалі хилили додолу.

      Знов колиску мою
      охрещають покутні вогні,
      нелукавим літам
      вистачає повільного плину,
      і проміниться шлях,
      на якому донині мені
      усміхається доля
      терпляче і трохи дитинно…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. ***
      вже журавлями
      журиться світанок,
      і небокрай розмаює ключі…
      змиває осінь золото веснянок
      з рум'яних щічок літа уночі…





      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Злива
      Прошу,
      до суду-віку залиши
      мені на спомин цю раптову зливу,
      де очі в очі
      і душа в душі,
      інакше – непотрібно й неможливо.

      На нерві
      пригасаючого дня
      шаліє часу непоборна сила,
      і мить жадану
      серце зупиня,
      чи навпаки – іще не зрозуміла…





      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Хатина
      Укупі з небом і старим
      щербатим тином,
      як безпритульний вартовий,
      стоїть хатина.

      Тут розкошують бур’яни
      на грудях саду,
      і поіржавленій стерні
      немає ради.

      Порозбігалися вітри,
      лишили протяг,
      і тільки десь вряди-годи
      озветься потяг.

      Нікому цей колишній рай
      уже не треба,
      і зайва дивиться земля
      на зайве небо…





      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Антиподи
      Наразі дощить. У найближче метро забігла.
      Сидять незугарні, брудні і невиспані "мачо".
      Дивлюся... Білявий дотрощує яблуко стигле...
      Бабуся стоїть, у куточку дівчаточко плаче...

      Може, у "мачо" серця з оксамиту пошиті?
      Може, вони "нові генії", "рідкісні руки"?
      Обличчя неголені, зранку такі немиті,
      На голові не волосся – ніби брудні перуки.

      Та я жінка, Господи! Та я ж таки хочу
      Доторкнутися ніжно, трохи підтримати сили...
      А тут потрібні уже неабиякі ночви,
      Галони води, Еверести, Говерли мила!

      Костюм і краватка – то стала невчасна розкіш?
      Шукаю навколо усміхнених, трішечки путніх…
      Ох, земле, для чого ти їх таких народила,
      Може, на добриво для далеких майбутніх?



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Надходить час
      Надійде час.
      Покайся і прости.
      Невже потягнеш в ирій за собою
      і хліб, і сіль,
      і долю, і хрести
      на рушнику, вишиванім ганьбою?

      І стане серце,
      і торкнеться гнів
      пречистих вуст, орошених єлеєм,
      коли Вкраїна гляне з образів
      очима матері твоєї…



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Серпневі етюди
      * * *

      Ще осінь серпню не платила мито,
      Чумацьким Шляхом котить на гарбі,
      але чомусь ніяк не може літо
      намоклі коси гарно просушити
      опісля злив посивілій вербі…


      * * *

      В обіймах серпня зупинюсь на мить,
      аби відчути, як зітхає літо,
      з прив’ялим листям тихо гомонить,
      як оглядає світ хазяйновито…





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Намистинки

      * * *

      Холодноокий місяць дивиться на світ.
      Одвіку землю зігріває сонцеліт.
      Лише єднання протилежностей боронить
      від самознищення життєвий рясноквіт.


      * * *

      Яріє часу неполохане крило.
      Насіння Віри і Надії проросло.
      Душа радіє і дивується: якою ж
      була оця земля, як Слова не було?




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. ***
      Вітрами сповідається хресту
      оглухлий дзвін
      з порушеним осердям…
      І не душа чекає милосердя –
      сама земля
      іде у самоту.
      Гірка твоя освячена гостина,
      хоча б на п’ядь
      від болю відійти…
      Свобода слів…
      Свобода самоти…
      То помолись нарешті за Вкраїну…



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    29. Женщине
      Любовь, Надежда, Радости, Сомненья,
      Молитвы горячее, чем богам,
      О, Женщина! В минуты откровенья
      Покорно упадут к твоим ногам!

      Колени преклоняем пред тобою:
      И тот, кто юн, кто зрел и даже стар -
      О, Женщина! Божественной рукою
      Прими такой благословенный дар!

      Храня ключи от сладостного рая -
      О, Женщина, наш ангел и кумир! -
      Идет по жизни, так легко ступая,
      И тонким каблучком вращает мир!



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Кобзар
      ні слова тихого, ні крику…
      пощо, кобзарю, онімів –
      ховаєш кобзу без’язику
      між поруділих бур’янів

      уклякла на холодній деці
      твоя знеможена рука,
      посвячена відлунням герців
      Небаби чи Залізняка

      минула слава не годує,
      рудіє в пам’яті бур’ян,
      і тільки згадується всує
      то Кривоніс, то Галаган

      то переспівана Вкраїна,
      і ті нелічені світи,
      де незрадливу душу стрінуть
      і побратими, і брати…








      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Місто
      Остання туга відкигиче,
      поодаль пройде давній гріх –
      і ти себе позвеш на віче
      до отчих витоків своїх…
      Стежки пропахли прілим листям,
      і ніч, як наймичка чужа…
      Вітай, бурлако, рідне місто,
      де твій початок і межа.
      Розчиниш потойбічну втому
      у суголоссі Лаврських лун,
      де Володимиру святому
      ще й досі мариться Перун.
      Остання туга відкигиче…
      Гірка вечірня самота
      прощально зазирне у вічі
      і ні про що вже не спита…




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Тарасова гора
      Там ревучий реве
      і вмиваються росами схили,
      а підніжжя гори
      сповива словоплин молитов,
      там висока душа
      у святій благодаті спочила,
      і на чатах стоять
      споконвічні Добро і Любов.
      Крізь тумани облуд
      на долоні безмежної шани
      сяє мудра й пророча
      Тарасова світла зоря,
      на Чернечій горі
      Україні загоює рани
      незапроданство духу
      і правда її Кобзаря.
      Павутинки років
      ледь гойдаються на видноколі,
      свіжим вітром живим
      застережливо віє здаля:
      вчіться кожного дня
      так, як треба для щастя і волі,
      бо стомилась чекати месій
      українська земля…










      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Дитинство
      В дитинство спогад стежку простеля,
      де гомонять некошені отави,
      завжди дивами дихає земля
      і тепле небо ніжно-блакитнаве.

      Голубить серце пісня джерела,
      яке бруньки років моїх живило,
      до нього пам’ять подумки прийшла,
      аби нарешті відновити сили.

      Матусю рідну, в щасті молоду,
      покличу через сиве сьогодення,
      у молитвах до неї припаду
      і вкотре попрошу благословення.






      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Липень
      Повільно простує
      розпечена днина…
      Прудке дощеня затамовує схлип,
      розкидавши рясно
      перлисті краплини
      на листя
      липнево закудланих лип.
      Сосна бурштиновими
      смолами плаче,
      і стеле задуха свої покрови
      на стомлені луки,
      де вітер гарячий
      торкає обпалені вії трави.
      Пірнає в латаття
      сполохана річка,
      бо спека напевне
      дається взнаки,
      а сонце додзьобує стиглу порічку
      і яблукам ніжить
      духмяні боки…



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Листи
      Заповітні листи,
      перелітні світи паперові,
      затамоване слово
      до тебе смиренно несуть,
      в нім отаву довіри
      вигойдує вітер любові,
      а розлука мантачить
      свою неминучу косу.
      Паперові світи
      простягають оголені руки
      через безмір дороги
      і час, що без тебе змілів,
      і торкається спраглого серця
      зрадлива розлука,
      що мантачить косу
      і чекає нових врожаїв.




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Хочу
      Хочу свіжого вітру
      з холодною терпкістю м’яти,
      і загублених у неосяжному просторі стель,
      по замріяно-зоряних вулицях
      вільно гуляти,
      розімкнувши, нарешті,
      лукаві обійми осель.
      Миколайчиків, котрих
      засніжені грудні носили,
      їх чекаю чомусь,
      зачарована, ніби дитя,
      і живого рядка
      поміж стомлених і наболілих,
      у якому почую притишений шепіт життя.





      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Вечір
      Даліє день.
      Безвітряно і тихо.
      Поснули надокучні комарі.
      На видноколі огортає стріхи
      рожевий жар
      вечірньої зорі.
      Ще заграє згасаюча заграва
      з розлогим небом,
      що напівдріма...
      І так мені погідно і ласкаво,
      немов тебе
      в моїм житті нема…



      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    38. Стихи
      Отче наш, не прошу золота,
      Ни венца, ни меча, ни сохи,
      Ни серпа не прошу, ни молота, -
      Дай мне силы писать стихи.

      Да тебе ли, душа хрупкая,-
      Из каких ты пришла мест? -
      И не спать, и не жить сутками,
      Ведь не дар это даже - крест.

      Между безднами и рифами,
      Между мелями навсегда
      Задыхаться словами и рифмами,
      Что, подходит тебе это? "Да..."

      Там, где власти земной молятся,
      Не придешься ты ко двору.
      Что, лавровый венок колется?
      Передумала? "Нет, беру..."

      Ну, бери... И молись истово...
      Да пребудет в глазах синь!
      Возродилась душа чистая,
      Тихо выдохнула:"Аминь..."



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Восьма нота
      Сім нот – суцвіття,
      де живуть мелодій луни,
      і дивосяйво дня без музики бліде,
      та серце восьмої
      Усесвіту на струни
      рядком довершеним поезія кладе.

      Як стихне соло слів,
      то світу стане зимно,
      і тільки боляче, що інколи дарма
      слова непрохані
      вриваються нестримно
      в обійми музики, якої ще нема…





      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Спека
      Повітря гусне.
      Блискавкам несила
      шмагати хмари залишком лозин.
      Осяйний небосхил припорошила
      напівпрозора курява грози.

      У липах липень люляє лелека.
      Земля заходить у сузір’я спеки…



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Безсоння
      Дощ перетік у ніч
      і враз немов поближчав,
      невпинно капотить у сонному дворі,
      подмухує вітрець тонесенько у свищик,
      видзвонюють лункі
      настінні дзиґарі...
      Подряпані думки
      чекають снів цілющих,
      і спомини стоять
      на східцях давніх мрій…
      Ніч купана дощем
      і розгортає суще:
      земної доброти неміряний сувій.
      У сивій самоті
      загублені цілунки
      чекають мимохіть на родиво зорі
      чи рятівного сну,
      як Божого дарунка,
      і підганяють час чутливі дзиґарі...






      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    42. Земля
      Воскресає заграва
      над колом солоної втоми,
      за порогом печалі
      до серця стежки простеля
      недоспіваній пісні,
      любові і слову живому
      пуповинна моя
      і повік незрадлива земля.
      Притулюся чолом
      до одвірка минулого болю,
      сповідаюся хатнім лелекам
      і стиглим житам,
      і запінену смутками долю
      очистить поволі
      небосхилом окреслений
      сонячнозоряний храм.
      Окроплю молитвами
      пречисте земне розмаїття,
      де крізь вічні небесні сліди
      проглядають земні,
      озирнусь і почую:
      мережаним пам’яттю віттям
      срібнолисті тополі
      шепочуть прощення мені…




      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Хмара
      Сповивши тінню
      ранку позолоту,
      вразлива,
      хоч і войовниче зла,
      мов Ахіллес у подраних чоботях,
      притихлим небом
      хмара проповзла.
      Переховає сум за небокраєм,
      і там,
      громами зранена в борні,
      під омофором долі заридає,
      де часоплин
      заплаче
      по мені…




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Колискова
      До вікна дрімотно
      пригорнулась тиша,
      місячну колиску
      вітровій колише:

      засинає сонечко,
      засинає донечка,
      кольорові мрії
      пурхають на віях.

      Зіроньки свічками
      освітили хату,
      сон іде малечі
      співанки співати:

      спи, моя квіточко,
      спи, моє літечко,
      поцілує нічка
      ріднесеньке личко.




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Сніги
      Сніги розлогі, загадко весняна,
      не вигублена сонцем на льоту!
      Спасибі вам за нетривку оману,
      за гадано невчасну чистоту,

      спасибі за красу невикорінну,
      необережну ніжність сніжних врун,
      за білий сон здивованої днини
      під колискову березневих лун,

      за крижану невимушену ґречність,
      за вікову довіру мовчазну…
      Cпасибі вам за вашу недоречність
      і за таку здорожену весну.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Втрата
      Колись була єдина, як Ліліт,
      у повені твого палкого шалу,
      новий нарешті утворила світ,
      але у невідь канув третій кит,
      і зраджена земля любові впала,
      утримати мені несила стало…

      Тепер любов летітиме віки,
      а ти не здатен осягнути втрати,
      шепочеш тихо: «Падають зірки…»
      Долоні підставляєш залюбки,
      мовчиш і усміхаєшся затято,
      бажань і сили у тобі багато,
      та не встигаєш, милий, загадати…
      Зірки стрімкі...



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Я живу...
      Я живу нині тільки тобою –
      полонянка холодних розлук,
      порятунку прошу у любові
      під нестримний сердець перегук.

      Осуд завидно коле очима
      і захмарює чисту блакить,
      бо лише за твоїми плечима
      відчуваю, як доля сурмить.

      Приховаю в собі мимоволі
      світлу радість і щастя сумне,
      в дивну мить насолоди і болю
      рай і пекло полонять мене.

      Як Чумацький той Шлях через небо,
      сторінки споконвічних книжок,
      я – дорога од тебе до тебе,
      між серцями незримий місток…





      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Цілувала...
      Цілувала - голубила
      від гілля до кореня...
      Було мені росяно...
      Було мені зоряно...
      Було мені солодко...
      Полиново-м'ятово...
      Ой, цілувала-голубила
      ворога заклятого...



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Гроза
      Переручкалися похмуро
      огрядні сизобокі хмари,
      і необачно призабули
      усі свої колишні чвари,
      на честь раптової угоди
      б’є небо в мідні тулумбаси,
      на трав’янистій широчіні
      виводить вітер вихиляси.
      Вербова парасолька кличе
      ховатись у шатрі безпечнім,
      на низькорослому узліссі
      достоту пишна і доречна,
      десь перегукується листя,
      чекає на прийдешню бурю,
      сколошкані величні сосни
      посвистують на верхотурі.
      Гроза підступно неминуча,
      переплітає стебла зливи,
      летять наввипередки з вітром
      колючі пасма срібносиві,
      у розкуйовдженому світі,
      де раптом сонця стало мало,
      про непорушність істин вічних
      негода громом розказала.







      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Моя любове
      Надієлика сутінь світанкова,
      передосіннє
      літепло душі –
      мене у самоті не полиши,
      коли вже ти прийшла,
      моя любове.
      Гойдаєш день,
      як Ноєву колиску
      на вільних амальгамах ручаїв,
      де суголосні
      намистинки злив
      єднаються у доленосну низку…
      Моя любове,
      нездоланна сила
      в ході твоїй притишеній бринить,
      мов незабутня музика століть…
      Пробач мені,
      що пізно зрозуміла.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Гріх
      Усе банально і жорстоко:
      одружених кохати – гріх.
      Перебуло…
      літа гортають
      світлини спогадів моїх…
      Жало несмілої любові
      тоді застрягло у мені
      між осторогою
      й жагою,
      пестливим «так»
      і владним «ні».
      Донині десь на денці долі
      у соняху буття зітха
      неперелузане насіння
      того
      солодкого гріха…



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": --

    52. ***
      Моє кохання
      у глибіні Слова
      жаріє непрочитаним листом,
      як перетліле
      сонце вечорове
      на небосхилах денних перевтом.
      Залишиться не вимовлене
      сплячим,
      не сколихне задуму тихих плес,
      чиясь зоря
      зажурена заплаче
      під а капела зболених небес…




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. ***
      У неминучості повторень
      є неповторна таїна:
      в безодні часу неозорій
      бринить минулого струна.

      Все пережите і набуте,
      що назавжди далось взнаки –
      меди кохань, гіркоту скрути –
      ховає світ у стільники.

      Зів’яне сонячна жоржина,
      і день, прожитий до ладу,
      в підмурок Всесвіту уклінно
      дарунком Бога покладу.





      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 0

    54. Вороття
      Коли уже здорожився нівроку,
      не чують коні звичного: "Гат-тя!" –
      там, де кипіла вікова толока,
      повинне бути місце вороття.

      Ота одна-єдина в світі мрія,
      любов одвічна, віра і надія.

      Спливає день потроху в надвечір'я,
      вже уважають юний шал за гріх,
      горять давно посивілі сузір'я
      на горизонтах вірувань твоїх.

      Але живе оте, одне-єдине,
      куди душа твоя в негоду лине.

      Коли огорне світ життєва втома,
      бо пристрасті даються нам взнаки -
      ти зможеш повернутися додому,
      до витоків батьківської ріки.

      Аби було з тобою те, єдине,
      коли душа цей грішний світ покине...





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Іду на ви
      Іду на ви…
      Сама собі палій,
      невільна, мов отой
      ясир ординський.
      І все заради щастя наодинці –
      хоча б добу,
      допоки ти не мій.
      Мовчи, зозуле…
      Перейду біду,
      таку розлогоплинну поміж нами…
      Іду на ви! Ти чуєш?
      Я іду!
      Вогонь війни викрешую словами.




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Верховина
      Тут небосинь у золотій оздобі
      леліє вічні гори і ліси,
      бо навіть часолету до вподоби
      це розмаїття чистої краси.

      Оці співучі срібновиді води
      у сповитку смарагдових смерек,
      і ніжний виблиск осяйної вроди
      на чорнім пір'ї рідкісних лелек…

      Тихенько йду, аби торкнути нишком
      земну палітру споконвічних див,
      а сині гори зоряну доріжку
      торують до гармонії світів.

      У казку поринаю крок за кроком,
      і молодий грайливий Синевир
      підморгує мені блакитним оком,
      гойдає небо у колисці гір…





      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Удвох
      Та невже ми удвох
      після безміру слів,
      опиратися долі несила,
      ти у лютій самотності не скам'янів,
      віддаровуєш тіло сп’яніле.

      Перекину довільно
      до щастя місток,
      заголублю тебе до нестями,
      приховаю від зайвого
      сяйва зірок,
      щоби не підглядали за нами.

      Та невже ми удвох –
      зупиню часобіг
      у ласкавій безмежності ночі...
      Поринаю у небом освячений гріх
      і нарешті світанку не хочу…





      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Німує
      Німує ніч, іде на скон…
      Німує било півзабуте…
      У час пекучої покути
      німує воля, тільки чути:
      невіра отченашить люто
      окрай золочених ікон…



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Вже не болить
      Вже не болить. Чи, може, не жива?
      Заблукана в осерді тої ночі…
      А навкруги слова, слова, слова…
      Ячать…Голосять…Шепотять… Регочуть…

      Дарма вмирають сили у мені.
      Відкину геть набридливу оскому.
      Утіштесь, очі, що такі сумні?
      Розбите серце зшию по-живому.

      Іще розгорне крила серцеліт.
      Жура нову одраду не порушить.
      Ще приголубить цей мінливий світ
      мою побиту памороззю душу...





      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Пісня Любові
      У Римі, Парижі, Нью-Йорку, Гаазі,
      Бейруті, Каїрі, у Вільнюсі, Празі
      під небом далеким на будь-якій мові
      співають закохані пісню Любові.

      Сердець незів’ялих на суші і морі
      торкаються ніжно засріблені зорі,
      яса діамантових шалей фонтана
      бринить урочисто: «Кохана, кохана!»

      У світлі Стожар, Оріона, Пегаса,
      сюїтою простору в мареві часу
      до сонця чужого шепоче-лунає:
      « О, mia Regina! Кохаю, кохаю…»




      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Примирення
      Чомусь уста
      гірчили трунком,
      медами нетутешніх трав,
      і сон,
      розщебнутий цілунком,
      з плечей оголених
      спадав,
      а десь нечутно, неминуче
      у двадцять п’яту
      мить доби
      оливи гілочку квітучу
      несли по черзі
      голуби…




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Віршик
      Читає віршика дитина,
      лепече лагідні рядки…
      Завмерла, слухає родина,
      не сміють дихати батьки.
      На віях мами – сліз намисто…
      Мадонни усмішка свята
      торкає ніжно і врочисто
      її замріяні вуста.
      Удалині матуся бачить
      багатство, вроду і любов,
      а поки пестить вік дитячий
      словами щирих молитов.
      Як доля усміхнеться сину,
      щаслива буде і вона…
      Лепече віршика дитина,
      про те нічого ще не зна.






      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. ***
      Цей дощ не ллється,
      а зрина увись,
      летить у небо
      недостигле літо…
      Ніч відступає…
      Тихо помолись,
      оту печаль потрібно пережити.
      Чомусь не чуєш більше
      за плечем
      ласкавий подих
      янгола твойого…
      Ти сам на сам
      із літом і дощем,
      де очі в очі дивиться дорога.
      Скресає біль, але вряди-годи
      перемовчи плачі,
      щоб мати змогу
      спитати світ: вертатися куди?
      І перейти посвячену дорогу…



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.58 | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Без тебе
      Без тебе Всесвіт –
      незагойна рана,
      осінніх злив холодна каламуть,
      дитя, загублене
      на вулицях незнаних,
      які навшпиньки чорний вітер п’ють.
      Без тебе я –
      лелека на подвір’ї,
      де раптом всохли зоряні сади,
      без тебе очі стали сірі-сірі,
      ті, що були блакитними завжди.
      Мій вічний гріх,
      моя земна спокуто,
      вустами долі творений намаз,
      невже для того,
      щоб твоєю бути,
      я маю народитися ще раз?






      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Щастя
      Де ти, щастя моє,
      у якому саду
      яблуневе гойдаєш безсоння?
      Ніжноквітом весни
      з небосхилу впаду
      на твоє золотаве осоння.
      Чую тиху ходу
      серед росяних трав,
      що леліють на крайці світанку,
      де зірки чепурні
      поглядають у став,
      затуманений
      срібним серпанком.
      Непоборне сьогодні
      всевладно встає
      щедрим гімном
      земної сваволі –
      завмирає сполохане
      серце моє
      від легенького доторку долі…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Вертаюсь
      Вертаюсь до мальв і лелек,
      джерел і криниці…
      На спогадах садно старе
      болить і ятриться…

      Ховаю журу в німоту,
      а доля ярами
      доточує стежку круту
      від серця до храму…

      Яріє в глухій німоті,
      відболює втому
      пророча зоря на святій
      дорозі додому…




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Пісня
      Огорнутий відлунням доброти,
      співучий краю,
      здавна вітром битий,
      ти сієш слово у свої ґрунти,
      як зерно перевіяного жита.
      Лягає оберегом на вуста
      вкраїнська пісня,
      в тихий сум сповита,
      душа її, пречиста і свята,
      велінням Бога створена
      для світу.




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Калиновий міст
      У глибіні очей
      розчиняюсь поволі,
      погляд пестить мене
      все ніжніше щодень,
      і стрічками надій
      закосичена доля
      на калиновий міст
      мою душу веде.
      Відгорне там любов
      заволоку зневіри,
      на вустах спалахне
      сяйвом пристрасних слів,
      і на древі життя,
      безборонна і щира,
      розбрунькується брость
      запізнілих чуттів.





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    69. ***
      Либонь, надходить осінь покоління,
      плугами оре світу царину,
      земля холоне у сльоті осінній
      і набува гіркоти полину.

      Морозить душу гідності банкрутство,
      полову мелють брехень вітряки –
      чи Мона Ліза молиться за людство,
      коли проймає усміхом віки?




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Класична історія
      Не упізнав її...
      Довірливим дівчиськом
      до міста вчитися приїхала вона.
      Була розквітла ледь:
      волосся та очиська.
      Ні жінка, ні дитя, цнотлива і земна.

      Не знала про любов.
      І знати не хотіла.
      Та раптом сталося. Настигло. Шкереберть
      пішло життя її,
      мигтіло чорнобіло,
      і байдуже було, на щастя чи на смерть.

      Скінчилося усе
      класично, як у книзі.
      Завіявся кудись – невже, невже навік?
      Посунули роки,
      усі в арктичній кризі,
      А зовні – як у всіх: дитина, чоловік.

      І ось зустріла знов...
      Не спалахнуло небо,
      не падають зірки, лише глевка печаль…
      Впізнати не зумів...
      То, може, так і треба?
      Не упізнав її. На жаль. На жаль? На жаль...



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Гаї
      На прощу йду
      в березові гаї,
      де пахне грибом,
      хованим у листі,
      плекаю світлі
      радощі свої,
      яких ніколи не було у місті.
      Повільно йду
      крізь пестощі трави,
      вона голубить лагідно, уклінно,
      лише асфальти з луками на ВИ,
      а тут нечутна
      влада часоплину.
      Чутливе віття -
      лісовий радар -
      дивує малахітовим розмаєм…
      Кладу спокуту на земний олтар,
      за людство
      Усевишнього благаю.




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Тіні забутих предків
      Черемош кипить у смерековім краї.
      «Сім раз на годину тебе ізгадаю…»

      Розплескує ватра вогненну заграву.
      Всміхається нявка, підступно лукава.

      Чугайстер танцює, співає флояра.
      Ворожить Палагна, любаска мольфара.

      Прудким козенятком вистрибує річка.
      «Іва-а!»- із безодні голосить Марічка.

      Регоче забава, у смуток сповита.
      Під вікнами сумно ридає трембіта.




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Зорепад
      Сріблясте мево.
      Травень. Зорепад.
      Перга зорі
      на сонному ясмині.
      Стихія рук.
      Вуста шовковоплинні.
      Сюрчання зацікавлених цикад.
      Ніч у прудкім
      полив’янім човні
      прямує до причалу понадчасся…
      Чи ти насправді,
      доле,
      відбулася,
      чи в самоті намріялась мені?



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Нехай
      Нехай печаль натомлена спочине
      у милосердних пелюстках надій…
      Зима, сповита біллю хуртовини,
      відтужить врешті голосом завій.

      Дощами тихий смуток най відплаче,
      і стежка знову виведе крута
      туди, де щастя, щире і терпляче,
      твою сорочку подрану лата.

      Нехай зіниці щастя і надії
      тобі дарують дещицю тепла,
      аби душа, яка брехать не вміє,
      бентежні очі вбік не відвела…





      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Україні
      Роки озираються в колі Сварога.
      Пітьму прошиває жертовна гроза.
      Душа без притулку – на те і дорога.
      Розчахнуте серце – на те і сльоза.

      Хлібина - для батька. Колиска - для сина.
      І волі окраєць.
      І пісня здаля.
      І тінь від хреста, для якого Вкраїна
      на покуті долі рушник розстеля…



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Червень
      Час, настояний на липах
      і травневоквітнім вІні,
      розгортає вічний триптих
      літеплом
      ясної днини.
      Вечір,
      до краси охочий,
      зоряні готує треби
      потемнілому поночі,
      ледь засмученому небу.
      Місяць горнеться до літа,
      у легкій ясі дорога…
      Чуєш серцем, як над світом
      даленіє
      подих Бога...




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Вільна
      Спиваю волю, як у спеку
      п’ють остуду,
      весна в мені, а не зими
      дзвінкий кришталь,
      суддя-сумління більше душу
      не осудить,
      мене достатньо
      перемучила печаль.
      Колись ти зміг забрати серце
      на заклання
      єдиним порухом отих крилатих брів,
      я стала тінню на вустах твого кохання,
      і день був сном,
      а ніч - відлунням денних снів.
      Так, по камінчику, до бань та аналою,
      в душі закоханій постав
      небесний храм,
      і поки інші просто дихали тобою,
      я задихалася вночі твоїм ім'ям...
      Тепер я вільна, вмита вічності рікою,
      а ти для мене вже не "він",
      а просто "хтось",
      і тільки інколи милуюся тобою,
      несмілим спалахом того,
      що не збулось…







      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Навчи
      Наопаш дороги і доля,
      самую уже не сама,
      ні злого іржавого болю,
      ні сірого смутку нема.
      Нема…
      Чому ж докорінно не знана,
      покликана повінню літ,
      вибаглива втома омани
      за мною іде слід у слід?
      Услід…
      Вишивану острахом душу
      нарешті коханню навчи,
      допоки пітьму не зворушив
      притаєний подих свічі.
      Навчи…



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Мрія (диптих)
      І
      У почуттєвому суцвітті
      моїх нездійснених бажань
      щодня, щоночі і щомиті
      живе жага тривких стрічань.

      І що їм грози, буревії,
      пекучі доторки буття,
      коли є божевілля мрії
      під такт мого серцебиття!


      ІІ
      Либонь сплатила всі рахунки,
      в коханні грішна і свята,
      коли з’єднала в поцілунку
      вустами спечені вуста.

      Розстелено старі сувої
      прощенним помахом руки,
      і тільки небо наді мною
      гортає долі сторінки…






      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.7 | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Дощ
      Дощ байдуже
      вигойдує відстані,
      наполегливий,
      вірний собі,
      закосичує віття розхристане
      подивованій
      юній вербі.
      Приголублена нині скорботою,
      наодинці з дощем
      постою,
      перемию
      вербовою цнотою
      скаламучену пам'ять свою...





      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Відшукаю
      Відшукаю у втратах — здобутки,
      світлозору любов — у сльозі,
      незахмарене щастя — у смутку,
      скалки сонця — в покутній грозі.

      Перейду через брід часоплину,
      де підступна, щомиті нова,
      нерозгадана зав'язь хвилини
      на долоні буття дозріва.

      Відшукаю тебе — тільки мушу
      відмолити покутні громи...
      Забери неошукану душу
      і нарешті мене обійми.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Травень
      Вальсує з вітром
      травень буйноквітний,
      трава рахманно ніжить деревА,
      рясні лелітки
      молодого літа
      в ранкових росах
      лагідно хова.
      Хрущі у вишняках
      виводять гами,
      Стожари звуть
      весну в позасвіти -
      вона ж востаннє пестить світ вустами,
      дощами плаче,
      бо не хоче йти...



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    83. Межа
      Вродило жниво,
      і плодів доволі.
      Доволі маєш
      смутку і прозрінь.
      Лягли покірно
      під серпами долі
      обжинки днів
      на нивах поколінь.
      Торкнула врешті
      душу невсипущу
      одвічна правда
      житнього коржа,
      і те,
      любов'ю виплекане,
      суще,
      яке водночас пам'ять
      і межа.
      Якої ж треба
      пресвятої муки,
      роси якої
      на розкрилля трав,
      аби згадати
      життєдайні руки,
      що непрощенно мало цілував...





      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Потреба
      Моя вигадлива потребо,
      жаданий витвір
      давніх мрій!
      Тріпочеш ти в душі моїй,
      як журавель
      у жмені неба.
      Нахромлюєш
      на вістря стрічі,
      журою зрошену, оту
      мою отруйну самоту,
      загорнуту у тихий відчай.
      Голубиш серце
      на осонні
      п’янкого щастя,
      і тому
      не вірші спалюють пітьму,
      а - поцілунки безборонні…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Рушник
      На схід сонця розчешу я коси пишні,
      стиглі яблука візьму, червоні вишні.
      Руту-м’яту і чебрець внесу до хати
      і почну рушник весільний вишивати.

      Вишивати – чаклувати – ворожити,
      на багатство, на любов, на довгі літа,
      першу нитку – щоби Бога в серці мали,
      та останню – щоби рідних шанували.

      Покладу жовтогарячу і зелену,
      щоби гідною була дочка у мене,
      а червону – на невтрачене кохання,
      бо судилося разом до днів останніх.

      У куточку чорну – хай не стрінуть лиха
      та народять діточок собі на втіху…
      На схід сонця ворожила - чаклувала,
      для дочки рушник весільний вишивала.





      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Донечці
      Шлях широкий розстелився, аж до неба,
      не спіши, моя дитино, – ой, не треба!
      Ще побачиш, поторкаєш і почуєш,
      покохаєш, поридаєш, поцілуєш.

      Скоро пурхнеш за віконце, наче пташка,
      буде солодко і гірко, буде важко,
      буде сонце, зорепади, будуть роси,
      побіліють і твої, дитино, коси.

      Світ цікавий та жорстокий зве до себе,
      не спіши, рідненька доню, – ой, не треба!
      Прийде врешті і твоя жадана воля,
      тільки хай завжди ласкава буде доля.







      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Дивотравень
      як дивотравень заряснів…
      між яблуневим буйноквіттям
      весна хова чернетки літа,
      рожеву зав’язь врожаїв…

      сотають душу солов’ї,
      зигзиця бавиться літами…
      роки мої… роки мої…
      ото вже справді - лихо з вами…




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Поглянь
      Поглянь: стару криницю
      крізь намули
      роками живить давнє джерело…
      Не прокляни посивіле минуле,
      воно тебе плекало,
      як могло.
      Поглянь: весна незаймано зоріє,
      дріма печаль
      у виблиску сльози…
      Візьми свою полатану надію,
      яку давно поклав
      під образи –
      ще хлібом-сіллю день благословиться.
      Ще досхочу в долоні дасть води
      ота старенька дідова криниця…
      Не прокляни.
      Не бійся.
      Не суди.





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    89. Заблукала
      Заблукала у нетрях стрічань,
      де на вістрі жагучої миті
      заколисує болі сповиті
      чиста радість і щемна печаль.

      Де стійка павутинка гріха
      ледь торкається тіні спокути,
      і в обіймах безмовності чути,
      як тремтливо кохання зітха.

      Заблукала в ночей таїні,
      де клубочаться спогади сиві,
      і любові вогненним курсивом
      доля пише сонети мені.

      І життя між оголених рим
      обертається в колі своїм…





      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Акорди
      Диптих

      І


      Блукає ніч рядками партитури,
      сюїту долі награва мені,
      акорди щастя, мрії та зажури
      бринять і тихо гаснуть вдалині,

      на схід зорі складає Всесвіт гімни,
      вони ще сплять в долонях у зірок,
      та час нестримний –
      о, який нестримний!-
      кладе назустріч дню стійкий місток.

      По ньому йде майбутнє яснооке,
      відлуння лине повагом здаля,
      і пильно так вслухається у кроки
      солодким сном розніжена земля.


      ІІ



      Як відспіває тиша вечорова
      речитативом
      повсякденних втом –
      торкнеться серця
      споконвічне слово
      і забринить
      між скрипкою й смичком.
      Величним форте,
      лагідним легато
      сягне висот
      п’янкий перегук струн,
      і ніч скупає місячну сонату
      у стоголосих переливах лун.










      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Голгофа
      Останній день.
      Стражденно і несила.
      Якийсь причинний Господа кляне.
      Душа безмовно зноситься, а тіло
      пручається і стогне, бо земне.
      Яріє сонце.
      Гамірно і людно.
      І необорно хочеться, аби
      тут, на Голгофі, розіпнули Юду,
      позачергово, на очах юрби.
      Все так, як є.
      І так, як має бути.
      І хресна путь, і глас:"Христос воскрес!"
      Перемогти.
      В майбутнє зазирнути.
      І гірко посміхнутися з небес…




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Молитви
      Відболить,
      відячить,
      відлуна
      сумота у моєму сьогодні,
      усміхнеться нарешті весна
      і очистить вогнем великоднім.

      Відсумується,
      і повесні
      між порогами вічного плину
      незворотньо воскреснуть в мені
      молитви, де любов
      і Вкраїна.






      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Хто я?
      Пречистими вустами цноти
      у дивних снах вряди-годи
      життя мене питає:
      "Хто ти?
      Де юрмляться твої сліди?"
      Я - очерет на плесі долі,
      її буття неспішний плин,
      я - рятівнича
      дрібка солі
      для краяних життям хлібин,
      я – темне око
      злив шалених,
      нестерпний сон зимових днів,
      розхристані в зажурі клени,
      сумної завірюхи спів,
      я - чисте сонячне проміння,
      отава під косою літ,
      я - ця земля,
      її коріння,
      духмяний яблуневий квіт,
      я - крик пташиної малечі,
      багряне полум'я зорі,
      гніздо покинуте лелече
      на сірій хаті у дворі,
      я - стрічка,
      вплетена у коси,
      озимі сходи на ріллі,
      я - цілий світ
      у срібних росах
      людського щастя на землі…




      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Вірші
      Палаєш, душе, як у ватрі хмиз,
      і родиш на блаженній
      Божій ниві
      негомінкі, відмовчені до сліз,
      чи молитви,
      чи вірші полохливі.
      Хай спопеліє біль, жура і гріх,
      сльоза сльозі скує безсонні грати, –
      молися, душе,
      до джерел святих,
      коли тобі судилось не мовчати…




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    95. Буденне
      Єднаєш неосяжний простір
      нитками ходжених доріг,
      і сіється із високості
      набридливий байдужий сніг

      здається, то буденні речі –
      скоринка неба і сніги,
      і стежка обіч порожнечі,
      прощання, друзі, вороги

      літа спливають за водою
      і тільки маєш, далебі,
      вечірнє небо над собою,
      змарнілу долю при собі

      оту розхристану хуртечу,
      оті сніги, сніги без меж,
      коли намарне в щедрий вечір
      до решти душу роздаєш…




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Січневий вечір
      Сніги і хуга.
      Вечір став на лижі.
      Остуда крає скибками тепло.
      Десь, мабуть, протяг поселився хижий,
      що стільки снігу в серце намело.

      І мерзне час в годиннику на вежі.
      І місяць січню сплачує борги.
      І знову душу тугою бентежать
      сніги і хуга, хуга і сніги…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Весняний дощ
      Зозулі по довгій зимі відкували,
      змиває скорботи весняна пора,
      грайливий такий,
      парубоцьки зухвалий,
      крізь хмари задощений
      день прозира.
      Зворушливо юні забризкані руна
      перлисто ряхтять у квітневім краю,
      і сіються з неба
      посріблені струни
      на землю,
      на плечі,
      на долю мою…




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Освяти
      Освяти, погорьований світе,
      підперезані пам’яттю дні,
      де в долонях коханих спочити
      довелося нарешті мені,

      де всміхнулася доля гостинно,
      донедавна нестерпно чужа,
      та навчила ділити хлібину
      і ховати у піхви ножа…

      Освяти давнім щастям дорогу
      крізь обруси снігів і туман,
      де відчахнуті душі до Бога
      повертаються, наче з прочан…




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Останній сніг
      Останній сніг розлючено мете,
      ховає нас у білу сутінь вулиць…
      Іду і долі дякую за те,
      що ми в безмежжі днів
      не розминулись.
      Торкну твоє засніжене плече,
      і давній смуток змиється сльозою,
      отою, що навіки пропече
      моє життя
      і небо наді мною.
      Останній сніг розгойдує крило
      неопалимій свічці часосвіту…
      Минеться все… Спасибі, що було,
      і поки що
      не встигло відгоріти.






      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Передчуття
      Пройти босоніж по стерні,
      віддати
      світові
      належне –
      і знов буяти повесні
      беззахисно,
      беззастережно,
      омріювати таїну,
      свою,
      не знищену,
      єдину –
      неопалиму купину
      у вічній
      магмі
      часоплину.
      І врешті кинути життя
      під час
      подальших
      перегонів
      у чорторий передчуття
      твоєї
      теплої
      долоні…




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    101. Перебудь
      Перебудь і негоду, і спеку,
      буревій,
      каламутну сльоту,
      і дорогу, нестерпно далеку,
      крізь облудну твою самоту,
      де вітрами розіпнутий спокій
      чує в кроках задумливих днів
      одчайдушне
      мовчання пророків,
      переливчастий
      скрип терезів…
      Перебудь, і прощенна дорога
      попри сльози,
      терпіння і гнів
      душу виведе врешті до Бога,
      у якого
      немає
      РАБІВ.

      2013



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --