Пречистими вустами цноти
у дивних снах вряди-годи
життя мене питає:
"Хто ти?
Де юрмляться твої сліди?"
Я - очерет на плесі долі,
її буття неспішний плин,
я - рятівнича
дрібка солі
для краяних життям хлібин,
я – темне око
злив шалених,
нестерпний сон зимових днів,
розхристані в зажурі клени,
сумної завірюхи спів,
я - чисте сонячне проміння,
отава під косою літ,
я - ця земля,
її коріння,
духмяний яблуневий квіт,
я - крик пташиної малечі,
багряне полум'я зорі,
гніздо покинуте лелече
на сірій хаті у дворі,
я - стрічка,
вплетена у коси,
озимі сходи на ріллі,
я - цілий світ
у срібних росах
людського щастя на землі…