Такої дивної пригоди,
мабуть, ніхто іще не знав:
злетівши просто з небозводу,
у гості цуцик завітав.

Такий чудний ласунчик милий,
собі ковбаски попросив,
його на землю відпустило
ясне сузір’я Гончих псів.

Поїв цукерок і сметанки –
все те, що любить дітвора…
«Лишайся, песику, до ранку».
«Та ні, – зітхнув, – мені пора,

вже скоро півник заспіває…»
«Пробачте», – мовив, ідучи.
«Не можу залишити зграю,
бо хто ж світитиме вночі?»

Погостював у мене трішки
і знов нечутно в небі зник,
де пустотливо виткнув ріжки
з-за хмари місяць-молодик…