У домі тепло. Світиться ялинка.
Надворі вітер і мороз лихий,
і заглядають у вікно сніжинки,
ці снігові цікаві дітлахи.

Кружляють легко, бавляться і з вітром
кудись летять вони, лише одна,
легенька, як пелюстка срібноквітна,
чомусь припала близько до вікна.

У домі сяють кольорові свічі,
ялинка світлом грає, мов кристал…
Здається, що вона тихенько кличе
малу сніжинку на великий бал.

І так малій надворі стало гірко,
що раптом – без жалю і каяття –
влетіла у прочинену кватирку,
до світла, до любові, до життя…

Її в обійми прийняла ялинка,
і все незмінно відбулося знов:
на глиці залишилася сльозинка,
як згадка про непрохану любов…