Диптих

І


Блукає ніч рядками партитури,
сюїту долі награва мені,
акорди щастя, мрії та зажури
бринять і тихо гаснуть вдалині,

на схід зорі складає Всесвіт гімни,
вони ще сплять в долонях у зірок,
та час нестримний –
о, який нестримний!-
кладе назустріч дню стійкий місток.

По ньому йде майбутнє яснооке,
відлуння лине повагом здаля,
і пильно так вслухається у кроки
солодким сном розніжена земля.


ІІ



Як відспіває тиша вечорова
речитативом
повсякденних втом –
торкнеться серця
споконвічне слово
і забринить
між скрипкою й смичком.
Величним форте,
лагідним легато
сягне висот
п’янкий перегук струн,
і ніч скупає місячну сонату
у стоголосих переливах лун.