Автори /
Інна Ковальчук (2014)
|
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
***
•
***
•
Зірковий цуцик
•
***
•
Софія
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Хмара
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Київ
•
Прошу...
•
***
•
***
•
Може...
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Осінній день
•
Це просто осінь...
•
Не плачте...
•
***
•
Осінь
•
***
•
"Новоросам"
•
***
•
Навіщо...
•
***
•
***
•
***
•
Війна
•
***
•
Липень
•
***
•
***
•
***
•
Світлина
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Несе весна...
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Без тебе
•
***
•
Рід
•
Дощ
•
Моя весна
•
***
•
Весна
•
Відпочивай...
•
Київ
•
***
•
Жінка - то Душа сама...
•
Чорна доба
•
***
•
***
•
Реквієм
•
***
•
***
•
Хлопче...
•
Січень 2014
•
Доросла казка про маленьку сніжинку
•
Зайчата
•
Січень
•
Хуртовина
•
Пастка
•
Вистава
•
Білочорний віршик
•
Зима
•
Буде...
•
Смак дитинства (пісня)
•
Сину...
•
***
•
Згадай...
•
Майдан 2013
•
Живу...
•
Вірш
•
Пройду...
•
***
•
***
•
Тобі
•
Старий
•
Осінь еротична
•
Янголе...
•
Віддай
•
Отам
•
***
•
***
•
Спогад
•
***
•
Пам'яті Івана Низового
•
Осінь дощова
•
Різдво
•
***
•
***
•
Вересень
•
Вік ХХІ
•
***
•
Вечір
•
Сюїта осені
•
***
•
Жоржинне
•
***
•
***
•
Фукусіма
•
Суть
•
Бывает
•
***
•
Про тебе
•
***
•
***
•
Село
•
Душа
•
Пригублені слова
•
***
•
***
•
Злива
•
Хатина
•
Антиподи
•
Надходить час
•
Серпневі етюди
•
Намистинки
•
***
•
Женщине
•
Кобзар
•
Місто
•
Тарасова гора
•
Дитинство
•
Липень
•
Листи
•
Хочу
•
Вечір
•
Стихи
•
Восьма нота
•
Спека
•
Безсоння
•
Земля
•
Хмара
•
Колискова
•
Сніги
•
Втрата
•
Я живу...
•
Цілувала...
•
Гроза
•
Моя любове
•
Гріх
•
***
•
***
•
Вороття
•
Іду на ви
•
Верховина
•
Удвох
•
Німує
•
Вже не болить
•
Пісня Любові
•
Примирення
•
Віршик
•
***
•
Без тебе
•
Щастя
•
Вертаюсь
•
Пісня
•
Калиновий міст
•
***
•
Класична історія
•
Гаї
•
Тіні забутих предків
•
Зорепад
•
Нехай
•
Україні
•
Червень
•
Вільна
•
Навчи
•
Мрія (диптих)
•
Дощ
•
Відшукаю
•
Травень
•
Межа
•
Потреба
•
Рушник
•
Донечці
•
Дивотравень
•
Поглянь
•
Заблукала
•
Акорди
•
Голгофа
•
Молитви
•
Хто я?
•
Вірші
•
Буденне
•
Січневий вечір
•
Весняний дощ
•
Освяти
•
Останній сніг
•
Передчуття
•
Перебудь
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Ідеш крізь тихий вечір
до Різдва,
до Різдва,
минає день…
відлунює у ньому
відлунює у ньому
Такої дивної пригоди,
мабуть, ніхто іще не знав:
мабуть, ніхто іще не знав:
а я за шибкою – отут,
у вечоровій сині двору…
у вечоровій сині двору…
Мов дивна акварель,
стоїть свята Софія,
стоїть свята Софія,
Хоч по коліна у снігу
стоїть зима оця,
стоїть зима оця,
Поволі йде зима,
морозним вітром дише,
морозним вітром дише,
а сніг мете – рясний лапатий сніг,
навколо все задимлює завія…
навколо все задимлює завія…
завійна зима
розкидає
розкидає
На небі, де у світлі
лагідного дня
лагідного дня
либонь, ота страшна картина
єдина упродовж сторіч:
єдина упродовж сторіч:
Діброва проводжає осінь…
Дуби, могутні аксакали,
Дуби, могутні аксакали,
Той самий біль,
і паморозь та сама…
і паморозь та сама…
до хатини прийти, до неньки,
що трима пуповину роду,
що трима пуповину роду,
“Не вбий… Не зрадь…
Не силуй… Не кради…» –
Не силуй… Не кради…» –
дарма китаєчку пошито
із ряден цинкових…тому –
із ряден цинкових…тому –
Непогасне осіннє видиво
запалило сади над кручами,
запалило сади над кручами,
Ота жага
удавом душу стисла,
удавом душу стисла,
може, стане чортам затісно
між людей, та й у пекло кануть…
між людей, та й у пекло кануть…
зустрілися двоє…
схрестились мечами…
схрестились мечами…
Негода станеться.
ЇЇ не оминути…
ЇЇ не оминути…
яка це утома –
щоночі не знати спочину,
щоночі не знати спочину,
Мій Боже, за що
від учора донині
від учора донині
Осінній день…
А листя ще зелене…
А листя ще зелене…
Дощем зернина ранку проросла,
по підвіконню стукає стакато,
по підвіконню стукає стакато,
Не плачте…
Синам, під хрестами заснулим,
Синам, під хрестами заснулим,
Вітри вересневі
наспівують басом:
наспівують басом:
Крадеться осінь, стука у вікно…
Агов, чаклунко!
Агов, чаклунко!
Кривавий,
болісний, стоклятий
болісний, стоклятий
Нема отав.
Лишилися покоси.
Лишилися покоси.
Не озиратися. Доволі.
Тримати паузу до сказу.
Тримати паузу до сказу.
Усе вертається… Якої
сваволі, святості, покути,
сваволі, святості, покути,
цнотливу жагу освідчення
мордуєш очима слідчого…
мордуєш очима слідчого…
Пахне димом пожеж,
божевіллям і кров’ю повітря,
божевіллям і кров’ю повітря,
Прощається липень…
Запалює ружі
Запалює ружі
Життя пірнає у вогненний плав...
Кривавлять небо пазури заграв...
Кривавлять небо пазури заграв...
Іще громи і сироти повсюди…
Ще милосердя гудять без вини…
Ще милосердя гудять без вини…
вишні черлені обтрушує,
грає хмарою пелехатою,
грає хмарою пелехатою,
як впаде в долоні літа
жар калиновий –
жар калиновий –
Нестримано міліє літо…
Знов день у згадку перебіг…
Знов день у згадку перебіг…
Отам,
де час гордує світом,
де час гордує світом,
Ця світлина в руці,
як загата на вічному плині –
як загата на вічному плині –
«На все у білім світі воля Божа,
і ця війна стоклята – Божий гнів…»
і ця війна стоклята – Божий гнів…»
Люта паморозь літа
родинам вибілює скроні,
родинам вибілює скроні,
Вдягаючи різні костюми і маски,
живу на межі
живу на межі
Така прозора і цнотлива днина –
їй навіть грім освідчився: «Люблю!»
їй навіть грім освідчився: «Люблю!»
Несе весна у пелені
бентежне літо,
бентежне літо,
Кладе тавро на СЛОВО
смертний гріх,
смертний гріх,
Жахним потокам зла
немає спину.
немає спину.
Молюся…
Господи, помилуй
Господи, помилуй
Втомилися зорі,
і стали нарешті, як треба –
і стали нарешті, як треба –
Душа без тебе –
незагойна рана,
незагойна рана,
Урешті стане по сваволі
і по заплаканій свічі,
і по заплаканій свічі,
Тут Шлях Чумацький
вперся у поріг
вперся у поріг
Ходить Києвом дощ,
знову проситься в прийми –
знову проситься в прийми –
Проводить свій весняний майстер-клас,
рясні смарагди кидає на віти,
рясні смарагди кидає на віти,
Терпкі шляхи
під цими небесами…
під цими небесами…
Коли збере у міх вітри,
лихі на вдачу,
лихі на вдачу,
Відпочивай… Весняний вільгий вечір,
мов шаль зірчаста, ліг землі на плечі,
мов шаль зірчаста, ліг землі на плечі,
Цей час людей,
мов жито, перевіяв –
мов жито, перевіяв –
Час полиново-божевільний:
стоять, мов тіні,
стоять, мов тіні,
Коли в розвихрені часи
усохне віри спрагле зерно –
усохне віри спрагле зерно –
Даруй, о Господи, надію,
коли отак – нізвідкіля –
коли отак – нізвідкіля –
Минай, зажуро,
бо судилось жити,
бо судилось жити,
Пролита кров не змиється сльозою.
І не одійде –
І не одійде –
Спинися, брате,
і послухай:
і послухай:
Як закурличе вирій журавлями,
зітліє переорана стерня –
зітліє переорана стерня –
По лезу власної утоми
іти, немовби по землі,
іти, немовби по землі,
Пробігла ніч, за рогом зникла,
замружив ранок ліхтарі,
замружив ранок ліхтарі,
Холодний дощ.
Відлига в січні.
Відлига в січні.
У домі тепло. Світиться ялинка.
Надворі вітер і мороз лихий,
Надворі вітер і мороз лихий,
Завія… Боязко зайчатам…
Здається, ніби звідусіль
Здається, ніби звідусіль
За долиною, за гаєм
гарний легінь походжає –
гарний легінь походжає –
На місточку через річку
взимку стрілися вітри.
взимку стрілися вітри.
Юний, жвавий і хоробрий,
Рік Новий спішив за обрій.
Рік Новий спішив за обрій.
Там, де лежить на плесі,
ніби в залі,
ніби в залі,
Розгорнули білі крила,
в сніжки граються вітри,
в сніжки граються вітри,
Сніги… За вікнами пітьма
потроху скрапує у зиму,
потроху скрапує у зиму,
Вогні…
Тривожні дзвони проти ночі…
Тривожні дзвони проти ночі…
Я знову біля рідного порога,
бентежно серцю і бракує слів,
бентежно серцю і бракує слів,
Сказала би: пробач мені,
мій сину, що не все зуміла,
мій сину, що не все зуміла,
Люд оглух, не чує голос віщий –
зріє зрада. Шириться пітьма.
зріє зрада. Шириться пітьма.
Іду в самотній парк,
а хуртовина сива
а хуртовина сива
Невже скресаємо…куди?
У мертву чи цілющу воду?
У мертву чи цілющу воду?
живу… мужнію з кожним роком…
тужавію, мов добрий мед…
тужавію, мов добрий мед…
Ізнову сталося нівроку…
Жаске життя, лихе на око,
Жаске життя, лихе на око,
Пройду, не озирнусь
на сумніви колишні –
на сумніви колишні –
Дозріла осінь до пуття,
дими кладе
дими кладе
Чи світ урешті
Судним Днем запАх,
Судним Днем запАх,
Холодних літ зів’ялу м’яту
укинути в новий вогонь
укинути в новий вогонь
Старий сидів,
так схожий на святого,
так схожий на святого,
Чманіє ніч
із жовтнем сам на сам,
із жовтнем сам на сам,
ти просто за плечима будь,
мій ангеле невипадковий,
мій ангеле невипадковий,
Не залишай себЕ для сЕбе,
віддай краплиночку мені,
віддай краплиночку мені,
Де явори сумують за водою –
непереможна тиша і туман
непереможна тиша і туман
Кладе туман
розпушене огруддя
розпушене огруддя
Стікаємо у Лету
по краплині,
по краплині,
Настане день,
і пам’ятне жало
і пам’ятне жало
Це неминуче…
Відпусти,
Відпусти,
Так невмолимо,
так нестерпно рано
так нестерпно рано
Либонь,
розбила осінь оберіг –
розбила осінь оберіг –
Різдвяна ніч,
загорнута в завію,
загорнута в завію,
Коли тривога крадькома
торкає скроні,
торкає скроні,
Вітер вигойдує
днину турботливо,
днину турботливо,
Відчиняється вересень -
довго вагатись негоже…
довго вагатись негоже…
Вік двадцять перший.
Все.
Все.
Ще завірюха чубиться з вітрами,
похмурі хмари люто підганя –
похмурі хмари люто підганя –
Осінньо…Волого…
Зігрію печаль у кав’ярні.
Зігрію печаль у кав’ярні.
Вслухаюсь в осені сюїту,
а день мінливістю парсун
а день мінливістю парсун
Осінь висотує
прядиво просині
прядиво просині
Під темним
капюшоном доміно
капюшоном доміно
Вечір слухає Шопена…
Благодатно – як в раю…
Благодатно – як в раю…
Складаю докупи
усе пережите –
усе пережите –
Наречена
із розкосими очима,
із розкосими очима,
Чи варто у собі шукати Суть?
Життя – не філіжанка з порцеляни.
Життя – не філіжанка з порцеляни.
В приветливо-изысканном Милане
на первом этаже пансионата,
на первом этаже пансионата,
На дорозі весни,
де світанки ясні-
де світанки ясні-
Сипне лелітки ранок на алеї,
і навпростець
і навпростець
У спокуті
яблучного Спасу,
яблучного Спасу,
На соковитому
смарагді винограду
смарагді винограду
Дощу нема.
Спекотно до нестями.
Спекотно до нестями.
Як там не є,
а треба жити далі.
а треба жити далі.
Збирає ніч
слова пригублені
слова пригублені
Озираюсь на світ –
все потроху дається взнаки,
все потроху дається взнаки,
вже журавлями
журиться світанок,
журиться світанок,
Прошу,
до суду-віку залиши
до суду-віку залиши
Укупі з небом і старим
щербатим тином,
щербатим тином,
Наразі дощить. У найближче метро забігла.
Сидять незугарні, брудні і невиспані "мачо".
Сидять незугарні, брудні і невиспані "мачо".
Надійде час.
Покайся і прости.
Покайся і прости.
Ще осінь серпню не платила мито,
Чумацьким Шляхом котить на гарбі,
Чумацьким Шляхом котить на гарбі,
* * *
Вітрами сповідається хресту
оглухлий дзвін
оглухлий дзвін
Любовь, Надежда, Радости, Сомненья,
Молитвы горячее, чем богам,
Молитвы горячее, чем богам,
ні слова тихого, ні крику…
пощо, кобзарю, онімів –
пощо, кобзарю, онімів –
Остання туга відкигиче,
поодаль пройде давній гріх –
поодаль пройде давній гріх –
Там ревучий реве
і вмиваються росами схили,
і вмиваються росами схили,
В дитинство спогад стежку простеля,
де гомонять некошені отави,
де гомонять некошені отави,
Повільно простує
розпечена днина…
розпечена днина…
Заповітні листи,
перелітні світи паперові,
перелітні світи паперові,
Хочу свіжого вітру
з холодною терпкістю м’яти,
з холодною терпкістю м’яти,
Даліє день.
Безвітряно і тихо.
Безвітряно і тихо.
Отче наш, не прошу золота,
Ни венца, ни меча, ни сохи,
Ни венца, ни меча, ни сохи,
Сім нот – суцвіття,
де живуть мелодій луни,
де живуть мелодій луни,
Повітря гусне.
Блискавкам несила
Блискавкам несила
Дощ перетік у ніч
і враз немов поближчав,
і враз немов поближчав,
Воскресає заграва
над колом солоної втоми,
над колом солоної втоми,
Сповивши тінню
ранку позолоту,
ранку позолоту,
До вікна дрімотно
пригорнулась тиша,
пригорнулась тиша,
Сніги розлогі, загадко весняна,
не вигублена сонцем на льоту!
не вигублена сонцем на льоту!
Колись була єдина, як Ліліт,
у повені твого палкого шалу,
у повені твого палкого шалу,
Я живу нині тільки тобою –
полонянка холодних розлук,
полонянка холодних розлук,
Цілувала - голубила
від гілля до кореня...
від гілля до кореня...
Переручкалися похмуро
огрядні сизобокі хмари,
огрядні сизобокі хмари,
Надієлика сутінь світанкова,
передосіннє
передосіннє
Усе банально і жорстоко:
одружених кохати – гріх.
одружених кохати – гріх.
Моє кохання
у глибіні Слова
у глибіні Слова
У неминучості повторень
є неповторна таїна:
є неповторна таїна:
Коли уже здорожився нівроку,
не чують коні звичного: "Гат-тя!" –
не чують коні звичного: "Гат-тя!" –
Іду на ви…
Сама собі палій,
Сама собі палій,
Тут небосинь у золотій оздобі
леліє вічні гори і ліси,
леліє вічні гори і ліси,
Та невже ми удвох
після безміру слів,
після безміру слів,
Німує ніч, іде на скон…
Німує било півзабуте…
Німує било півзабуте…
Вже не болить. Чи, може, не жива?
Заблукана в осерді тої ночі…
Заблукана в осерді тої ночі…
У Римі, Парижі, Нью-Йорку, Гаазі,
Бейруті, Каїрі, у Вільнюсі, Празі
Бейруті, Каїрі, у Вільнюсі, Празі
Чомусь уста
гірчили трунком,
гірчили трунком,
Читає віршика дитина,
лепече лагідні рядки…
лепече лагідні рядки…
Цей дощ не ллється,
а зрина увись,
а зрина увись,
Без тебе Всесвіт –
незагойна рана,
незагойна рана,
Де ти, щастя моє,
у якому саду
у якому саду
Вертаюсь до мальв і лелек,
джерел і криниці…
джерел і криниці…
Огорнутий відлунням доброти,
співучий краю,
співучий краю,
У глибіні очей
розчиняюсь поволі,
розчиняюсь поволі,
Либонь, надходить осінь покоління,
плугами оре світу царину,
плугами оре світу царину,
Не упізнав її...
Довірливим дівчиськом
Довірливим дівчиськом
На прощу йду
в березові гаї,
в березові гаї,
Черемош кипить у смерековім краї.
«Сім раз на годину тебе ізгадаю…»
«Сім раз на годину тебе ізгадаю…»
Сріблясте мево.
Травень. Зорепад.
Травень. Зорепад.
Нехай печаль натомлена спочине
у милосердних пелюстках надій…
у милосердних пелюстках надій…
Роки озираються в колі Сварога.
Пітьму прошиває жертовна гроза.
Пітьму прошиває жертовна гроза.
Час, настояний на липах
і травневоквітнім вІні,
і травневоквітнім вІні,
Спиваю волю, як у спеку
п’ють остуду,
п’ють остуду,
Наопаш дороги і доля,
самую уже не сама,
самую уже не сама,
І
У почуттєвому суцвітті
У почуттєвому суцвітті
Дощ байдуже
вигойдує відстані,
вигойдує відстані,
Відшукаю у втратах — здобутки,
світлозору любов — у сльозі,
світлозору любов — у сльозі,
Вальсує з вітром
травень буйноквітний,
травень буйноквітний,
Вродило жниво,
і плодів доволі.
і плодів доволі.
Моя вигадлива потребо,
жаданий витвір
жаданий витвір
На схід сонця розчешу я коси пишні,
стиглі яблука візьму, червоні вишні.
стиглі яблука візьму, червоні вишні.
Шлях широкий розстелився, аж до неба,
не спіши, моя дитино, – ой, не треба!
не спіши, моя дитино, – ой, не треба!
як дивотравень заряснів…
між яблуневим буйноквіттям
між яблуневим буйноквіттям
Поглянь: стару криницю
крізь намули
крізь намули
Заблукала у нетрях стрічань,
де на вістрі жагучої миті
де на вістрі жагучої миті
Диптих
Останній день.
Стражденно і несила.
Стражденно і несила.
Відболить,
відячить,
відячить,
Пречистими вустами цноти
у дивних снах вряди-годи
у дивних снах вряди-годи
Палаєш, душе, як у ватрі хмиз,
і родиш на блаженній
і родиш на блаженній
Єднаєш неосяжний простір
нитками ходжених доріг,
нитками ходжених доріг,
Сніги і хуга.
Вечір став на лижі.
Вечір став на лижі.
Зозулі по довгій зимі відкували,
змиває скорботи весняна пора,
змиває скорботи весняна пора,
Освяти, погорьований світе,
підперезані пам’яттю дні,
підперезані пам’яттю дні,
Останній сніг розлючено мете,
ховає нас у білу сутінь вулиць…
ховає нас у білу сутінь вулиць…
Пройти босоніж по стерні,
віддати
віддати
Перебудь і негоду, і спеку,
буревій,
буревій,