Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Мойсей Фішбейн (1946)
Грудень 2006 року. 60-річчя Мойсея
Фішбейна. Рідне місто поета. Чернівецький
театр. Ювілейний вечір. Початок.
Звучить голос Мойсея Фішбейна


Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Гортензія Деревовидна, [ 2008-08-31 01:06:40 ],
на сторінці поезії     "Р. Марія Рільке. Оливовий сад"   Фішбейн Мойсей

Переклад Бажана

Під сірим віттям вгору йшов помалу
він, сірий і самітний, між олив
і голову, пилюкою припалу,
в пил рук гарячих глибоко втопив.

По всьому - це. І це кінець надходить.
Та я повинен і осліпши йти.
Чому мене примушуєш доводить,
що Ти єси, хоч зник для мене Ти?

Тебе не можу більше я знайти, -
ані в собі, ні в інших, ні в камінні
знайти не можу. Сам-один я нині.

Зі мною - вся скорбота людських бід.
Полегшити Ти міг би їхній гніт,
коли б Ти був. О невимовний стид...

Казали згодом: ангела прихід.
Хіба то ангел? Ах, то ніч прийшла,
зашелестіла листям на оливах.
Здригнулись учні в снах своїх лякливих.
Хіба то ангел? Ах, то ніч прийшла.

Звичайна ніч прийшла сюди, як сотні
ночей було минуло тут підряд.
Каміння спить, і пси лежать дрімотні.
Ах, ніч сумна, як ночі ті скорботні,
що ждуть, щоб ранок повернувсь назад.

Бо не приходить на такі благання
ні світла ніч, ні ангел поготів.
Все тратять ті, хто сам себе згубив, -
їх обмина отецьке піклування
їх поронило лоно матерів.
Коментатор Гортензія Деревовидна, [ 2008-10-04 15:53:26 ],
на сторінці поезії     " Р. Марія Рільке. Осінній день"   Фішбейн Мойсей

Мій Боже, час! Вже літо стало ярим.
На сонячний годинник довгу тінь
накинь і вітер простели над яром.

Звели останнім ягодам оцим
ще наливатись, дай їм трохи строку,
щоб геть дозріти, щоб солодкість соку
відтак вином зробилася тяжким.

Хто був бездомний, той не знайде дому,
не збудеться самітник самоти,
не спатиме, читатиме, листи
почне писать чи вийде всад брести
уздовж алей по листю ворушкому.

(переклав М. Бажан)


Вже збігло літо. Господи, твори:
тепер затінюй соняшний годинник
і на долини напусти вітри.

Ще подаруй для літа кілька днів,
нехай останній плід іще дозріє
і виповниться соком. Заяріє
останнім хмелем в ярому вині.

Та вже бездомний хати не зведе,
самотній – весь свій вік самотнім буде,
безсонний – слатиме листи між люди
і неспокійно сновигати буде
алеями, де шерех листя всюди.

(переклаd В. Стус)


Велике було літо, Боже: час.
Покладь на соняшний годинник тіні,
по нивах розпусти вітряний глас.

Плодам осіннім накажи дозріть,
подай ти їм ще зо два дні південні,
щоби достигнути й у вина темні
останню солодкість перемінить.

Хто хати ще не мав - не буде й мати,
хто є один - таким йому зістати,
лише чекать, читать, листи писати
та по алеям журно мандрувать,
коли в них листя гониться зів'яле.

(переклав Леонід Мосендз)
1   2   3   4   5   6