ця планета зубожіла жебрачка
що місця не знаходить собі на посмітті
міжгалактичному
такому облюбленому куточку теплозвичному
ця планета до стоту ущент переповнена
чужими атрофованими візієфізіями
що нестерпно печуть венопорізами
ця планета крихка вже утретє слюною
Всемогутнього Бога склеєна посудина
піпле зри отакі от паскуди ми
ця країна моя і твоя та не наша уже є
відмерлою ДНК клітиною
нікому вже не трібною огидовидною
ця країна плодом абортованим помирає на
узбіччі розпеченому травою порослому
і нікого не обходить як йому
а народ цей навіть не мурахи бо вони одне за
одним не зважаючи на статеву ознаку
не сходять з обраного шляху
я не знаю чи горда чи ні вже тим фактом що
вкільно існує надвільна країна
я ненавиджу тих через кого моє покоління
безжально так гине...
2015

твоє ім'я закоротке ритмікою нагадує 64 за тривалістю ноти
шукаючи безвісті зниклого впилися в шкіру терням обшарпані колготи
де ти хто ти
скріншоти гортаю у шуканні певного антидоту
хлопче ти ще та мерзота
та все ж хто ти
і що за одна я аби чинити праводійний спротив
стрічання перехожими їдно на іншого схожими
коли начхати хто кого переможе
уже не чіпляє навіть те вроджене
милосердно дароване Богом храм
упав і дзвінниця загналася в глиноглиб
гм а тобі паралельно ти ще той тип

обрубана кардіограма
прочиненою брамою просить увійти
за нею усенькі світи
розчурхану цнотливість мою
скував філігранно
укинув на денце в безрусля ріки
як туркус п'є небо аби голубіти
ти мною впивався
не тіло а суціль шовків
озвалися тремко густі оберемки
рум'янкок осів осадово на гладі щоки
і небо упало
і глина у леті ліпила фігури статури
навпомацки ми
цілуючи сонце в тандемодуеті
волошками днесь чи учора нарешті вцвіли
заплетом косиці устлали волосся
моя і твоя збубнявілі бруньки дві руки
високу чуттєвість до Бога підносять
цю панну розкішнУ хмари де спів гомінкий
де янголи ї зодягнуть у все біле
ромашками всиплють окрилять і святости німб
над тіло причеплять її розговіле
над плечі
над перса
вона оченятами блим
а далі на крилах озоропрозорих
ї янголи спустять на землю розчинять у нас
нарешті блаженство
дарунок од Бога
надміру ніжливиЙ взаємопрониклий екстаз

2015

брязне промінь бузковОскомний
розсиплються пошепки іскри
ти підеш
у незвідане у марнотратства ілюзієснів
підкаміння прудке жабонить
ув очах балерини фовістки
чаровіє печаль
у горнці із відваром засушених слив
за тобою сліди
маскуватимуть блазні й перевертні бузьки
їх брунатні дзьоби як мечі
що умочені цільно у кров
словоблуддя твоє
уже вкотре
виношу як сором за дужки
як відходи на звалище пру
тут є я синій пес і є ром
у фуксійних димах
силуети розмиє безхатченко вечір
заберу інвентар
і спустошену кварту укину в пакет
я додому іду
я весна
я надтріснутий звечора глечик
я
пробитий четвертого ступеню захисту бронежилет

2015

жаскі бажання божеволіють поволі
зникаючи у вібрах мікрофонів
писк пищиком по тілу шкряботиння
татуювання кігтенігтями тобі я
сочиться стрижнем стукає стіною
стікають нектарини сококров’ю
смолою липи позлипались губи
мої твої долонінавстіжгруди
нектару повні мікрофібри плоті
іразураз сильніше ти ж не проти
в перетинку пробарабанить меццостогін
клейкі тіла розверзнуться фоловінг
пульсує пульс по метроному тихо
кицюню не кричи спокійно дихай
2015

знаєш коли на серці лягла гніда плахта
умикаю дивного птаха
віриш коли усе палає і б'ю на сполох
рятує терпкий голос

чуєш не співаю але утриматися дуже важко
а хотілося як у казці
гріти холодні долоні цілувати у медові скроні
жадана моя параноє

хочеш я птахом здіймуся у небо до тебе прилину
обійматиму хочеш єдиний
ти їстимеш тіло губами як Мойсей солодку манну
я хочу до тебе коханий

2015

стіна у монисті червонім
у пристраснім танго крильми
тремтіли цеглини спроквола
ловили хто що говорив

проспектами зниклого міста
гуляли сніги і дощі
будинок під номером 300
чекав коли вернемось ми

йому увижалися діти
їх посмішки гріли й пекли
любив коли гралися в квітні
замурзані вічно роти

і стіни ураз горицвітом
пашіли від щирості їх
куди ж бо поділися діти
куди ж це пощезли усі

і чом він самотній і чорний
дірявий немов решето
на маківці птаха проворна
ізвила тернове гніздо

довкола гасають Пилати
для кожного є свій Ісус
від долі своєї тікати
готовий лише боягуз

він буде стояти допоки
не вернуться люди його
допоки почує їх кроки
й одчиниться перше вікно

стоятиме в спеку і холод
залізобетонний пророк
можливо обернеться згодом
тернове гніздо у вінок

стоїть у червонім намисті
розстріляна в груди стіна
будинку під номером 300
болить ця безглузда війна

2015

черговий реверанс
учорашній екстаз
мікстує Брамс
гасовою лампою
смолою брунатною
валить бас

у надриві ти
відгукуюсь я
чи то пак інтуїція
трансляцію шпальт
обриває фальш
і твоя амуніція

млою поросли
дощові мости
описані стисло
крига скресла
готуй весла
маньєристе

2015

ще сонця килим обрій не доїв
у жменю не затис багряну бджілку
не тямив що чинив і гірко
зробилося від ручаїв
не приберіг бо не зумів

стрімке rubato обважнілих нот
щедротно посипав і заздрив місяць
кліпками луп у горлі гнітно
катрен абзац коловорот
у грудях very bad and hot

о скільки дивлячися з-над цинку стріх
сюжетів бачив навіть чувся подих
ловив захованості подив
він був для них як оберіг
уже не так man скоїв гріх

а місяць через тебе потьмянів
і через тебе розчинились вії
тобою потопила мрії
у водах учорашніх днів
у рідині кислотних снів

о місяцю о вірний друже мій
візьми прошу частину мого болю
укинь в очей зелене море
урви твердиню берегів
здійми у ложці буревій

як ночі обрій коси розплете
од сукні одірве останній ґудзик-зірку
обірве зеленкаву нитку
ти місяць зрадив і мене
типовий фарс у вар’єте

2015

розкладу тебе як таро
ворожитиму до схід сонця
у фонеми життя твого
я пірнатиму гола боса

перетру я тебе у мак
полоскатиму в річці коси
із води вийду гола боса
тільки так бо інакш ніяк

руки в руки уста в уста
чорні пасма волосся змії
розповзлися а сон трава
позирає з-під м'язів шиї

розкладу тебе як таро
ворожитиму аж до рання
як уперше і як востаннє
пальці пензлі а плечі тло

2015

а дерева стоять у тотально-замерзлім безлисті
і хруским гілковинням риплять мов бинтовані шви
у невільнім безвітрі метелики еквілібристи
все як риба об лід так у скло дайте дайте весни
не почує на жаль їх ніхто
бо у кожного своя імхо

ізгори вишкіряється сміло проміння беззубе
ув очах помутніли кришталики сонця ущент
ізмарніла зима на обличчі печаль зашкарубла
та не милує небо рядіє кислотним дощем
скільки років вона прожила
що зсивіли вуста й голова

2015

антракт порожня зала
і the end
байдужа сцена шарпані куліси
облізлі крісла
парапет самотньо дише

маріонетку зрадили
давно
в пилюці замкнена у скрині
обличчя ліплене
із глини нитки як слина

не прийде вірний
ляльковод
нема аншлагу її слава
у тіло увіп'яла жало
життя пройшло як не було

у думці уціліла мантра
я не сама в театрі

2015

кричати ціль серце завмерло чекає удару
і хниче малям і вовтузиться в кошених травах
вночі реготало а вранці приречене сумом
похнюпивши носа шляхами небитими суне

тікай мале серце розмова з тобою коротка
ніхто не завважить що юне і гострі осколки
угризлися в м'язи різцями тобі гостролико
приперся мій Боже для чого і хто тебе кликав

звір викривив губи у грубу іржаву підкову
згадай-но маленьке про нашу з тобою угоду
а серце тріпоче проразливо б'ється в знемозі
нема йому ради розради нема більше спроби

розколотий простір за рогом вікно в інший вимір
біжи моє серце щодуху туди і щосили
не слухай позаду солодощів голос заспинний
біжи моє серце в запасі ще є дві хвилини

2015

у тілі адреналін
прагну змін
то́бі in

і сліпцем пілігрим
в очі дим
де і з ким

линеш попелом пурх
колом рух
і розлук

межи нами стіна
проросла
суть проста

у буденності снів
ниций гнів
зник і скнів

загрубіла струна
а гула
і нема

2015

фанатично-уперта здригала фатиновий простір
ніби вихід шукала собі від раптового пострілу
у хронічнім блуканні мостами готичного міста
ночі алібі хутко зривало з альпаки інжирну завісу

а зима малювала довкола крихкі перспективи
у віварії бути не хтіла бо знала що сила
попускала своє кривов'язе коріння їй в ноги
досить міцно стоїть на краєчку обриву з котрого

обірветься й пір'їною ляже на зморену скелю
ей художнику йди позбирай із трави акварелі
кожен крок вивірявся не раз і не двічі у русі
близькоцілля отут як чуття майже власного пульсу

час од часу віварій нас ловить в тугі сітьосплети
лиш одважні виходять вцілілі з віваровендетти

2015

одні слова маскують інші
гіркі як цедра у цитрин
як скислі фізії з картин
як погляди понаприїжджих

у шафах безліч біографій
слова слова думки книжки
replay назад і знов жахи
новин потік невпинний трафік

у вікна лізуть дивні тіні
аристократів їхніх дам
по собі залишила шрам
гуаш з учора потьм'яніла

узавтра у оцю вітальню
увійде може хтось тоді
помітить ліжко почивальне
нема поета а лиш жаль є

і звуки є квартетів Гайдна
й пласка на ліжку його тінь

2015

і коли останній промінь
ледь торкне твого чола
ми заглибимось у спомин
що було а вже нема

розбредуться перехрестя
ще не сходжених доріг
і тоді із пересердям
я скажу ти переміг

ці стрічання й розставання
і тебе передчуття
називаються коханням
де є ти там буду я

у суцвіттях поцілунків
закружляємо і квіт
перехопить і за руки
відведе у дивний світ

2015

і зовсім не тривкий той перший сніг зими коли
будує храми з кисню і пускає птахом в хмари
стоповерхові плити кабали що височать в імлі
стовпом медитативності постали межи нами

розбурханим пагіллям злізе долу тиск а вись
засліпить зимофарб'ям твої смарагди-очі
не бійся ближче хутко до мене пригорнись
нехай гілля тонке думки тобі й мені лоскоче

нам застелила білим стежини лагода й теплінь
лишивши зради й холод в вільготно-тоскнім небі
твої вуста гранатово-п'янкі аж до моїх зомлінь
упевненішим будь торкнись і притули до себе

крижини серця поглядом з жаринкою стоплю
це перший крок він мій я знаю й надто близько
мрійливо-ніжне в цноті шепіт я тебе люблю
промовлю й ув очах твоїх впаду я низько-низько

а ти як лик святійших з скинійних образів
лиш доторком побожним до мого чола в ікони
замироточать очі й в мене ой свічник згорів
взялись кадильно-білим димом давні перепони

будує храми в хмарах сніговій з імли
коли наважишся на більше ти коли

2015

у бринзі по коліна
надріз мороз аж-аж
рубцює шкіру гримом
солоний антураж

різцями січень в глину
маскуючи сліди
лишає грубі ринви
стеблу озимини

біліє легкокрилик
вітрилом на стіні
солоні грудобрили
жарують увісні

секунда і повіки
розімнуться ураз
ізникне і каліка
і бринза й антураж

фарбує вечір іній
у колірні вогні
повнезні глеки візій
наснилися мені

2015

принижень досить далі більше
залиють сльози лиш тому
що досі непосильну нішу
я перла догори кому

писала вірші повен місяць
здивовано дивився вниз
мала ти певна що павіси
йому потрібні чи каприз

бруківку почорнілих вулиць
дбайливо білим полотном
укриє грудень тіло тулить
пригорне під своє крило

тобі мої займуться вірші
згорять ущент і білий дим
підхопить непосильну нішу
і понесе а ти за ним

банальний погляд аж донебно
звикай мені тебе не треба
2014

мороз змією проповзає
до серця, пульсу і кісток
а де ти є? себе караю
тебе нема, іще ковток

тону у гіркоті Мартіні
та замість свята - будні дні
неможу вийти з твої тіні
тебе нема, нема людей

о, Боже, з пам'яті би стерти
тебе і серпень. Чуєш, ей!
солодкувато - грішний серпень
палку жагу його ночей

нікого в світі окрім тебе
нікому більше лиш тобі
всміхається зимове небо
не треба слів,пісень не треба

один єдиний погляд твій...
2014

зашкал. емоція. напруга.
не кішки у душі - ковші
неоковирністю облуди
порозпирає мені груди
інакше буде чи не буде?
зап'ястки ломить і хрящі

а спробуй без утрат клітини
заповнити кросворду вщент
зима наводить перспективи
сумарно змінені мотиви
крізь скло у небі сторож дивний
фужер. ковток. тепло. абсент.

в залізній клітці норм і правил
улаштувати б собі бунт
докупи миттю всі химери
в смітник шакерові манери
змінити вицвілі шпалери
на колірність, тоді отут

упевненість розправить плечі
ваґантом піде у світи
у хаотичності бездїі
обломиться шматок надії
раухтопазом пломеніють
уламки давньої біди
2014

обійми мене, обійми
запитально, що буде далі?
розцілуй, до грудей тули
через вулицю перед раєм

обійми, і жіночий стан
океанним буде припливом
обійми мене і нехай
усміхаються ангели мило

обійми, і тонка вуаль
іспаде із лиця моментно,
заясіється брама в рай
перламутровим флюорисцентом

у чеканні трамваю зими
у обіймах прощальних ми
2014

скрипкові сльози на лжеложе
скрапають в озеро жалю
повни його, далебі гірше
нема куди, ну, сміливіше
цитуй впечаленого Ніцше
декламаційно свої вірші
читай юнкому скрипалю

грязьово-селеві потьоки
цівками жури із очей
диви в обидва, ненароком,
невірних в бік півтора кроки
зірветься голос наджорстокий,
розіб'ється, і піде в склоки
крихка надмір віолончель

в даблфутлярі копійчина,
на фейсі - прагнення мети,
смичок ізмастить каніфолем
залиже струнам ранеболі
зіграє рівних три тріолі,
й у кварто- квінтовому колі
зійдуться - він, вона і ти.

лунає реквієм кохання усебічно
хвалебну оду радості не чуть
риторика печально-ексцентрична
я серце маю...чуєш...не забудь

почав то грай і не чекай овацій
кінець спектаклю хепі енд мабуть
будуєш лінію усесвоя прострацій
ти чуєш...серце маю...не забудь

облиш куліси й всиротілу сцену
пустотна зала взріє ролі суть
одягну маску діви Мельпомени
я маю серце...чуєш...не забудь
2014

у ветхім сні сердечно їй тулися,
цілуй у ліву всміхнену брову
чорнильнОцятковану дугу,
лобзай чоло, уклінно покорися.

у ній ти рафінадно розчинись
офірно, так приреченопокірно,
- дівча моє чекай, постій-но,
лебідко краснопера усміхнись.

заспраглу душу ти йому скропи
олієеліксирами і мирром,
і обкури сакральності кадилом,
однинівічно сполу - ВІН і ти.
2014

у кагані вогонь розп'ято
гасає небом вітер - пес
шляхи утоптує навхрЕст
і зазирає у кожну хату

шибками гримає затято
увірветься в кімнату - все
хатині стріху понесе
здіймає очі - вас відзнято

і яблуку нема де упасти
зоря на рифи наплива
вона сміється і співа
рости переливцвіте рясте

до світу сонце іде у гості
орбітами гасають пси
планетам облизали кості
а матінка співа - рости

2014

стривожено
стриноженим конем,
криваволіто одійшло степами,
у часточці
лишилося із нами,
останками
обвуглених систем.


литаврами
гарматні позивні,
гримітимуть віками і роками,
в боях полеглих
гідно вояками,
обвітрені
обличчя у війні.


примарами
стоятимуть сини,
навічно оперезані плющами,
оплакані
осінніми дощами,
почесні
вартові весни...

24.09.2014

у далекім тінистім заліссі
візерунком устелене листя
на узліссі барвиста хатинка
і живе у ній осіння краплинка

чароводу збирає цеберцем
забавляється диволюстерцем
жовтодинне намисто вдягає
синьонебо у балці купає

у волосся уплітала коралі
на обличчі усмішка у прялі
і уста калиновочервоні
білоквіти весільні у короні

милозвучно виводила трелі
чарувала м'які акварелі
і співала пісні місяцівна
світу Божого третя князівна


2014

увінчаною дівою
являюся зникаючи
збиваю спокій твій.

войованою зброєю
стріляю убиваючи
умерти не посмій.

улюбленою піснею
літаю огортаючи
смарагди твоіх вій.

убраною царівною
закохуюсь караючи
єдиного, ти - мій

Істомлено ясніє осінь
Жовтіє сон немов листок
Миролюбові серце просить
Єства ковток, ясних думок
Тумани ізійдуть у світанні
Опікшись сонцем огняним
І морок ляже у смерканні
Все таки так, очима блим
І урагани у ложці кави
Обвітрить спейс осінній дим.
Усе частіше, в'януть снами
Осінній сум...і Всесвіт у нім.