Тільки побачив - і чомусь пригадалась мені пісня групи "Крематорий", яка зветься російською мовою як "«В доме на улице Смольной»".
Дещо ритмічно збігається, а дещо - ні Але якось співається, бо все у вас виходить співучим попри технічні негаразди.
А цей рядок не співається:
"на маківці круки проворні".
Бо нормативно "круки́".
Напевне, краще було б:
"любив коли грались у квітні".

Не знаю, як хто, а я читаю не стільки очима, як про себе, хай навіть про мене не йдеться. А коли читати, а не лише бачити, це все одно, що співати, а не мугикати. І коли читаєш і чуєш, а не читаєш і лише бачиш і не чуєш, то виникає трішки інше сприйняття. Воно народжується десь у голові або нижче, а підхоплюється хвилями звукопису.
І тут скупчення приголосних:
"розстріляна в груди стіна".
Я розумію, що вірші пишуться серцями. Можливо, цього замало.

З пошанівком,
М.Бояров.

Хмм...ганьба мені, музикант, а про існування "Крематорію" ні слухом ні духом, принагідно треба прослухати про що там йдеться у тій пісні. Дивно, але інколи так буває, що пишуться тексти, а потім виявляється що щось схоже вже було написано до цього, і досить давно, напевно, мелодика, якимось чином існує окремо від усього на підсвідомому рівні. Щодо писання віршів серцем, може, Ви і праві, а може і дійсно так, що одного серця замало, і ще раз підтверджується той факт, що моя писанина ніц не вартує. Спасибі, велике спасибі за те шо Ви є такий!