ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
2024.05.15
12:46
Імла водою заливає жар,
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
2024.05.15
10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
2024.05.15
05:30
Невтомні мурашки
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
2024.05.15
05:07
Безсоння. Думки про минуле.
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
2024.05.15
00:26
Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
2024.05.14
10:00
Василий Куролесов
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
2024.05.14
05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
2024.05.14
04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
2024.05.14
01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Омелян Курта (1940) /
Проза
Притча во язиціх
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча во язиціх
Що я в житті не любив , так це ловити рибу. Не любив – не те слово . У мене , хай мене пробачать риболовці , просто виникала огида при одній думці про такий вид «відпочинку» чи «спорту» . Тим не менше поласувати засмаженою свіженькою рибкою , або посьорбати юшки завжди любив , та й зараз люблю . І все ж таки серед моїх друзів було не мало з діагнозом – рибалка . Іноді мені здавалося , що мої друзі росіяни помішані на риболовлі . А ще як почали хвалитися хто, коли і яку рибку зловив . І чомусь у них завжди виходило так , що та риба яка зірвалася з гачка була най більшою. Працював я тоді в Казахстані , жив у гуртожитку міста металургів Теміртау . І ось одного суботнього вечора, по традиції був випивон . І таки по п’янці загітували мене хлопці піти з ними вдосвіта порибалити . У мене для цього не було ніякого знаряддя . По скільки місцевість там напівпустельна , то вирубати чи знайти якусь тичку – марна справа . Все ж хлопці знайшли якусь рейку чи плінтус , закріпили до його кінця капронову волосінь з гачком і вийшла вудиця . Ми , як завжди в таких випадках трапляється , після добрячого випивону проспали . Був січневий недільний ранок . Крига на водосховищі була товщиною більше метра . До водосховища був підведений величезний канал по якому стікала вода з теплоелектростанції . В каналі вода була тепла навіть в найлютіші морози . Коли ми прийшли , то на берегах було так багато народу , що яблуку ніде було впасти . По скільки день був гарний , мало вітряний , що рідко трапляється в Казахстані , то половити рибку позїзжалися рибалки навіть з інших міст та селищ . В пошуках місця де б можна пристановитися , ми пройшли берегом каналу декілька кілометрів на захід аж до Старого мікрорайону . Там на березі каналу тулилися одна до одної хати-мазанки репресованих та виселених чеченців . В тому місці рибалок було трохи рідше , десь так по на сімдесят сантиметрів один від одного . Ось тут то я і протиснувася до води . Ловився в основному окунь . Ловили на хліб . Пальцями скатували з чорного хліба кульку , настромлювали на гачок от і вся складність . Боже , яким я був незграбним . Хлопці вже й не раді були , що взяли мене з собою . Закидаючи вудочку , зачіпав гачком то сусіду з правого боку то сусіду з лівого боку , а найчастіше сам себе підсікав . І таки через декілька закидок впіймав окуня величиною з долонь . Похапцем засунув його до кишені куртки . Кишеня була досить глибока , а в кінці вузька і клиновидна . Хто бачив окуня той знає , що в нього на спині не плавники , а справжнісінькі голки . Ось цими голками клятий окунь зачепився у мене в кишені , та так , що витягнути його звідти була справжня проблема . Прийшлося ножем розрізати його на шматки і так виймати . Поки я виконував цю надскладну операцію , з чеченського двору вибігла курка і проковтнула хлібну кульку разом з моїм гачком . Боже , що там сталося . Курка підстрибувала , била крилами , куткудакала . Почувши це з двору вибігла газдиня , а за нею п’ятеро джигітів чеченців . Стали лаятись трохи мене не побили . Я запропонував газдині грошову компенсацію . Та виявилося , що то була курка дуже дорога . За словами газдині вона годувала яйцями всю родину . За курку запросили як за корову . У мене при собі таких грошей не було . Придивившись до мене джигіти кажуть : « Ну добре , бачимо ти хлопець хороший . Іншому б не пробачили . З тебе досить і цієї куртки .» Та й зняли з мене нову кожану куртку з теплим хутряним підбоєм , та високим хутряним комірцем . Був з нами один хлопець з нашого гуртожитку , Микола Швед , родом з Болехова . Позаочі його прозивали –кулеметник . Гріх сміятися над людськими вадами , але наважуся розповісти історію виникнення цієї прозивки . В Їдальні де ми харчувалися завжди чогось не вистачало , як до речі і по всьому Радянському Союзі . Завжди за чим небуть а мусіла таки бути черга . То прийдеш в їдальню , а там тарілок не вистачає , то ложок , то підносів , то місць за столиками . Ось і цього разу зайшов до їдальні Іван Будьонний . Він дуже спішив ,
Бо залишив на вулиці машину з не вимкненим мотором , що працював на великих оборотах аби не розморозило радіатор . Всі столики були зайняті . Іван із підносом в руках став біля столика Миколи Шведа , бо той уже доїдав і мало звільнитися місце . Але Микола жував , пережовував і все не вставав та й не вставав . Це розсердило Будьонного , та й каже : «Ти Миколо що так довго ремигаєш!» Микола був заїкою , коли говорив то сильно затинався , та й відповідає : « У мене погано тррра – татата , трррататата , тррррататата , травить шлунок .» Ось через це трата тата і прозвали його кулеметником . Він хоч і був заїкою але занадто вже був балакучим . Так оцей кулеметник кожному знайомому розказував як Ку-ку –ку-курта віддав ку-ку-ку-куртку за ку-ку-ку-курку .
- Що кажеш Миколо , перепитували хлопці .
- О-ось Ку-ку- ку – курта віддав ку-ку-ку-куртку за ку-ку-ку-курку . Мали хлопці на цілий рік з чого сміятися . А моя куртка стала наче притча во язиціх . Риболовля мене більше не кортіла .
Бо залишив на вулиці машину з не вимкненим мотором , що працював на великих оборотах аби не розморозило радіатор . Всі столики були зайняті . Іван із підносом в руках став біля столика Миколи Шведа , бо той уже доїдав і мало звільнитися місце . Але Микола жував , пережовував і все не вставав та й не вставав . Це розсердило Будьонного , та й каже : «Ти Миколо що так довго ремигаєш!» Микола був заїкою , коли говорив то сильно затинався , та й відповідає : « У мене погано тррра – татата , трррататата , тррррататата , травить шлунок .» Ось через це трата тата і прозвали його кулеметником . Він хоч і був заїкою але занадто вже був балакучим . Так оцей кулеметник кожному знайомому розказував як Ку-ку –ку-курта віддав ку-ку-ку-куртку за ку-ку-ку-курку .
- Що кажеш Миколо , перепитували хлопці .
- О-ось Ку-ку- ку – курта віддав ку-ку-ку-куртку за ку-ку-ку-курку . Мали хлопці на цілий рік з чого сміятися . А моя куртка стала наче притча во язиціх . Риболовля мене більше не кортіла .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію