ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
Смішки смішками
Жив собі гном.
Звали гнома Сміхотуном. Ще й мешкав у хатинці, хатинці-сміхотинці.
Над усім глумивсь зі сміхом (догори хоч власне дриґом).
Над усім? - хтось запитає.
Над усім! - той гном киває. - Головне — все підмічати, щоб був привід глузувати.
Сидить, наприклад, гном Сміхотун уранці на ґанку ... А тут Заєць повз гномову хатинку біжить.
- Зайцю! А, Зайцю! - покличе його гном. - Знову, любий, чимось завинив, якщо вуха надерли? Вони у тебе сьогодні начебто довші стали?!
Почує це Заєць, вушка до голівці притисне, так як припустить. Тільки його й бачили. А Сміхотун регоче, так що стіни в хатиночці дрижать.
Або от, Їжачок повз хатинку дріботить.
- Що, колючий, наїжачився? - питає хитро гном, - Змерз, чи що? Голки дибки стали, не гріють?
Нічого не відповість Їжачок, тільки з доріжечки зверне, вглиб лісу піде. А Сміхотун знову регоче, так що шибки у віконцях дзвенять.
Крихітному жабеняті також перепадало. Угледить його гном у траві, та й починає глузувати:
- Ти чого це, - каже, - банькуватий, витріщився? Не впізнав, чи що? Це ж треба такі очиська мати! Не очі - а блюдця! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Та, що там жабеняті! Самому Ведмедю від насмішника діставалося.
- Гей, клишоногий, не гни дугою "ноги"! - повчає, регочучи, гном.
Довго чи ні це тривало, не знаю.
Однак набридло мешканцям лісу глузування Сміхотуна терпіти, і вирішили вони хатинку-сміхотинку десятою дорогою обходити.
День сидить Сміхотун на ґанку ... Другий! Третій! А повз хатинки-сміхотинки навіть птах не пролітає.
Занудьгував гном - тут вже не те щоб посміятися над кимось, поговорити стало ні з ким. Зазирнув якось із тієї нудьги Сміхотун у дзеркало, а там - вуха сторчма, волосся дибки, очі блюдцями, ноги дугами. Мало не роз ... розреготався? Та ні ж! Мало не розревівся!
Вибіг на подвір'я, глянув на хатинку, а та зовсім занепала - перекосилася, от-от розвалиться.
Зажурився Сміхотун, ночами не спить. На ґанку сидить, зітхає:
- Ох-ох, ох-ох, ох-ох-ох ...
Оханням лісових мешканців лякає. А ті нічого зрозуміти не можуть - звідкіля це охання взялося. Було, що регіт вдень дошкуляв, а тепер охання вночі спати заважає.
Вирішили у Сови, птахи нічної, запитати. А та їм усю правду й повідала.
Шкода стало мешканцям лісу Сміхотуна, вирішили йому допомогти, втішити. Як-не-як, а в одному лісі мешкають.
Зібралися тож уранці та й пішли до хатинки-сміхотинки. А, як прийшли, так тут уже кожен собі відповідну справу знайшов - Ведмідь хатинку лагодить, Їжак підлогу мете, Заєць віконечка миє, Жабеня по воду йде.
Подивився на це все гном ... Подивився ... І соромно йому стало за свої погані вчинки. Правду ж кажуть:
Погано тому, хто не робить добра нікому.*
Над другом посміявся, над собою поплачеш.*
Смішки смішками, а справи справами.*
*народні прислів'я
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смішки смішками
Жив собі гном.
Звали гнома Сміхотуном. Ще й мешкав у хатинці, хатинці-сміхотинці.
Над усім глумивсь зі сміхом (догори хоч власне дриґом).
Над усім? - хтось запитає.
Над усім! - той гном киває. - Головне — все підмічати, щоб був привід глузувати.
Сидить, наприклад, гном Сміхотун уранці на ґанку ... А тут Заєць повз гномову хатинку біжить.
- Зайцю! А, Зайцю! - покличе його гном. - Знову, любий, чимось завинив, якщо вуха надерли? Вони у тебе сьогодні начебто довші стали?!
Почує це Заєць, вушка до голівці притисне, так як припустить. Тільки його й бачили. А Сміхотун регоче, так що стіни в хатиночці дрижать.
Або от, Їжачок повз хатинку дріботить.
- Що, колючий, наїжачився? - питає хитро гном, - Змерз, чи що? Голки дибки стали, не гріють?
Нічого не відповість Їжачок, тільки з доріжечки зверне, вглиб лісу піде. А Сміхотун знову регоче, так що шибки у віконцях дзвенять.
Крихітному жабеняті також перепадало. Угледить його гном у траві, та й починає глузувати:
- Ти чого це, - каже, - банькуватий, витріщився? Не впізнав, чи що? Це ж треба такі очиська мати! Не очі - а блюдця! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Та, що там жабеняті! Самому Ведмедю від насмішника діставалося.
- Гей, клишоногий, не гни дугою "ноги"! - повчає, регочучи, гном.
Довго чи ні це тривало, не знаю.
Однак набридло мешканцям лісу глузування Сміхотуна терпіти, і вирішили вони хатинку-сміхотинку десятою дорогою обходити.
День сидить Сміхотун на ґанку ... Другий! Третій! А повз хатинки-сміхотинки навіть птах не пролітає.
Занудьгував гном - тут вже не те щоб посміятися над кимось, поговорити стало ні з ким. Зазирнув якось із тієї нудьги Сміхотун у дзеркало, а там - вуха сторчма, волосся дибки, очі блюдцями, ноги дугами. Мало не роз ... розреготався? Та ні ж! Мало не розревівся!
Вибіг на подвір'я, глянув на хатинку, а та зовсім занепала - перекосилася, от-от розвалиться.
Зажурився Сміхотун, ночами не спить. На ґанку сидить, зітхає:
- Ох-ох, ох-ох, ох-ох-ох ...
Оханням лісових мешканців лякає. А ті нічого зрозуміти не можуть - звідкіля це охання взялося. Було, що регіт вдень дошкуляв, а тепер охання вночі спати заважає.
Вирішили у Сови, птахи нічної, запитати. А та їм усю правду й повідала.
Шкода стало мешканцям лісу Сміхотуна, вирішили йому допомогти, втішити. Як-не-як, а в одному лісі мешкають.
Зібралися тож уранці та й пішли до хатинки-сміхотинки. А, як прийшли, так тут уже кожен собі відповідну справу знайшов - Ведмідь хатинку лагодить, Їжак підлогу мете, Заєць віконечка миє, Жабеня по воду йде.
Подивився на це все гном ... Подивився ... І соромно йому стало за свої погані вчинки. Правду ж кажуть:
Погано тому, хто не робить добра нікому.*
Над другом посміявся, над собою поплачеш.*
Смішки смішками, а справи справами.*
*народні прислів'я
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"І як це без трав’яних собак? ( із серії Розважалки від цуценяти Паті)"
• Перейти на сторінку •
"Не викреслюй фiззарядку! "
• Перейти на сторінку •
"Не викреслюй фiззарядку! "
Про публікацію