Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
Смішки смішками
Жив собі гном.
Звали гнома Сміхотуном. Ще й мешкав у хатинці, хатинці-сміхотинці.
Над усім глумивсь зі сміхом (догори хоч власне дриґом).
Над усім? - хтось запитає.
Над усім! - той гном киває. - Головне — все підмічати, щоб був привід глузувати.
Сидить, наприклад, гном Сміхотун уранці на ґанку ... А тут Заєць повз гномову хатинку біжить.
- Зайцю! А, Зайцю! - покличе його гном. - Знову, любий, чимось завинив, якщо вуха надерли? Вони у тебе сьогодні начебто довші стали?!
Почує це Заєць, вушка до голівці притисне, так як припустить. Тільки його й бачили. А Сміхотун регоче, так що стіни в хатиночці дрижать.
Або от, Їжачок повз хатинку дріботить.
- Що, колючий, наїжачився? - питає хитро гном, - Змерз, чи що? Голки дибки стали, не гріють?
Нічого не відповість Їжачок, тільки з доріжечки зверне, вглиб лісу піде. А Сміхотун знову регоче, так що шибки у віконцях дзвенять.
Крихітному жабеняті також перепадало. Угледить його гном у траві, та й починає глузувати:
- Ти чого це, - каже, - банькуватий, витріщився? Не впізнав, чи що? Це ж треба такі очиська мати! Не очі - а блюдця! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Та, що там жабеняті! Самому Ведмедю від насмішника діставалося.
- Гей, клишоногий, не гни дугою "ноги"! - повчає, регочучи, гном.
Довго чи ні це тривало, не знаю.
Однак набридло мешканцям лісу глузування Сміхотуна терпіти, і вирішили вони хатинку-сміхотинку десятою дорогою обходити.
День сидить Сміхотун на ґанку ... Другий! Третій! А повз хатинки-сміхотинки навіть птах не пролітає.
Занудьгував гном - тут вже не те щоб посміятися над кимось, поговорити стало ні з ким. Зазирнув якось із тієї нудьги Сміхотун у дзеркало, а там - вуха сторчма, волосся дибки, очі блюдцями, ноги дугами. Мало не роз ... розреготався? Та ні ж! Мало не розревівся!
Вибіг на подвір'я, глянув на хатинку, а та зовсім занепала - перекосилася, от-от розвалиться.
Зажурився Сміхотун, ночами не спить. На ґанку сидить, зітхає:
- Ох-ох, ох-ох, ох-ох-ох ...
Оханням лісових мешканців лякає. А ті нічого зрозуміти не можуть - звідкіля це охання взялося. Було, що регіт вдень дошкуляв, а тепер охання вночі спати заважає.
Вирішили у Сови, птахи нічної, запитати. А та їм усю правду й повідала.
Шкода стало мешканцям лісу Сміхотуна, вирішили йому допомогти, втішити. Як-не-як, а в одному лісі мешкають.
Зібралися тож уранці та й пішли до хатинки-сміхотинки. А, як прийшли, так тут уже кожен собі відповідну справу знайшов - Ведмідь хатинку лагодить, Їжак підлогу мете, Заєць віконечка миє, Жабеня по воду йде.
Подивився на це все гном ... Подивився ... І соромно йому стало за свої погані вчинки. Правду ж кажуть:
Погано тому, хто не робить добра нікому.*
Над другом посміявся, над собою поплачеш.*
Смішки смішками, а справи справами.*
*народні прислів'я
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смішки смішками
Жив собі гном.
Звали гнома Сміхотуном. Ще й мешкав у хатинці, хатинці-сміхотинці.
Над усім глумивсь зі сміхом (догори хоч власне дриґом).
Над усім? - хтось запитає.
Над усім! - той гном киває. - Головне — все підмічати, щоб був привід глузувати.
Сидить, наприклад, гном Сміхотун уранці на ґанку ... А тут Заєць повз гномову хатинку біжить.
- Зайцю! А, Зайцю! - покличе його гном. - Знову, любий, чимось завинив, якщо вуха надерли? Вони у тебе сьогодні начебто довші стали?!
Почує це Заєць, вушка до голівці притисне, так як припустить. Тільки його й бачили. А Сміхотун регоче, так що стіни в хатиночці дрижать.
Або от, Їжачок повз хатинку дріботить.
- Що, колючий, наїжачився? - питає хитро гном, - Змерз, чи що? Голки дибки стали, не гріють?
Нічого не відповість Їжачок, тільки з доріжечки зверне, вглиб лісу піде. А Сміхотун знову регоче, так що шибки у віконцях дзвенять.
Крихітному жабеняті також перепадало. Угледить його гном у траві, та й починає глузувати:
- Ти чого це, - каже, - банькуватий, витріщився? Не впізнав, чи що? Це ж треба такі очиська мати! Не очі - а блюдця! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Та, що там жабеняті! Самому Ведмедю від насмішника діставалося.
- Гей, клишоногий, не гни дугою "ноги"! - повчає, регочучи, гном.
Довго чи ні це тривало, не знаю.
Однак набридло мешканцям лісу глузування Сміхотуна терпіти, і вирішили вони хатинку-сміхотинку десятою дорогою обходити.
День сидить Сміхотун на ґанку ... Другий! Третій! А повз хатинки-сміхотинки навіть птах не пролітає.
Занудьгував гном - тут вже не те щоб посміятися над кимось, поговорити стало ні з ким. Зазирнув якось із тієї нудьги Сміхотун у дзеркало, а там - вуха сторчма, волосся дибки, очі блюдцями, ноги дугами. Мало не роз ... розреготався? Та ні ж! Мало не розревівся!
Вибіг на подвір'я, глянув на хатинку, а та зовсім занепала - перекосилася, от-от розвалиться.
Зажурився Сміхотун, ночами не спить. На ґанку сидить, зітхає:
- Ох-ох, ох-ох, ох-ох-ох ...
Оханням лісових мешканців лякає. А ті нічого зрозуміти не можуть - звідкіля це охання взялося. Було, що регіт вдень дошкуляв, а тепер охання вночі спати заважає.
Вирішили у Сови, птахи нічної, запитати. А та їм усю правду й повідала.
Шкода стало мешканцям лісу Сміхотуна, вирішили йому допомогти, втішити. Як-не-як, а в одному лісі мешкають.
Зібралися тож уранці та й пішли до хатинки-сміхотинки. А, як прийшли, так тут уже кожен собі відповідну справу знайшов - Ведмідь хатинку лагодить, Їжак підлогу мете, Заєць віконечка миє, Жабеня по воду йде.
Подивився на це все гном ... Подивився ... І соромно йому стало за свої погані вчинки. Правду ж кажуть:
Погано тому, хто не робить добра нікому.*
Над другом посміявся, над собою поплачеш.*
Смішки смішками, а справи справами.*
*народні прислів'я
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"І як це без трав’яних собак? ( із серії Розважалки від цуценяти Паті)"
• Перейти на сторінку •
"Не викреслюй фiззарядку! "
• Перейти на сторінку •
"Не викреслюй фiззарядку! "
Про публікацію
