Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
Смішки смішками
Жив собі гном.
Звали гнома Сміхотуном. Ще й мешкав у хатинці, хатинці-сміхотинці.
Над усім глумивсь зі сміхом (догори хоч власне дриґом).
Над усім? - хтось запитає.
Над усім! - той гном киває. - Головне — все підмічати, щоб був привід глузувати.
Сидить, наприклад, гном Сміхотун уранці на ґанку ... А тут Заєць повз гномову хатинку біжить.
- Зайцю! А, Зайцю! - покличе його гном. - Знову, любий, чимось завинив, якщо вуха надерли? Вони у тебе сьогодні начебто довші стали?!
Почує це Заєць, вушка до голівці притисне, так як припустить. Тільки його й бачили. А Сміхотун регоче, так що стіни в хатиночці дрижать.
Або от, Їжачок повз хатинку дріботить.
- Що, колючий, наїжачився? - питає хитро гном, - Змерз, чи що? Голки дибки стали, не гріють?
Нічого не відповість Їжачок, тільки з доріжечки зверне, вглиб лісу піде. А Сміхотун знову регоче, так що шибки у віконцях дзвенять.
Крихітному жабеняті також перепадало. Угледить його гном у траві, та й починає глузувати:
- Ти чого це, - каже, - банькуватий, витріщився? Не впізнав, чи що? Це ж треба такі очиська мати! Не очі - а блюдця! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Та, що там жабеняті! Самому Ведмедю від насмішника діставалося.
- Гей, клишоногий, не гни дугою "ноги"! - повчає, регочучи, гном.
Довго чи ні це тривало, не знаю.
Однак набридло мешканцям лісу глузування Сміхотуна терпіти, і вирішили вони хатинку-сміхотинку десятою дорогою обходити.
День сидить Сміхотун на ґанку ... Другий! Третій! А повз хатинки-сміхотинки навіть птах не пролітає.
Занудьгував гном - тут вже не те щоб посміятися над кимось, поговорити стало ні з ким. Зазирнув якось із тієї нудьги Сміхотун у дзеркало, а там - вуха сторчма, волосся дибки, очі блюдцями, ноги дугами. Мало не роз ... розреготався? Та ні ж! Мало не розревівся!
Вибіг на подвір'я, глянув на хатинку, а та зовсім занепала - перекосилася, от-от розвалиться.
Зажурився Сміхотун, ночами не спить. На ґанку сидить, зітхає:
- Ох-ох, ох-ох, ох-ох-ох ...
Оханням лісових мешканців лякає. А ті нічого зрозуміти не можуть - звідкіля це охання взялося. Було, що регіт вдень дошкуляв, а тепер охання вночі спати заважає.
Вирішили у Сови, птахи нічної, запитати. А та їм усю правду й повідала.
Шкода стало мешканцям лісу Сміхотуна, вирішили йому допомогти, втішити. Як-не-як, а в одному лісі мешкають.
Зібралися тож уранці та й пішли до хатинки-сміхотинки. А, як прийшли, так тут уже кожен собі відповідну справу знайшов - Ведмідь хатинку лагодить, Їжак підлогу мете, Заєць віконечка миє, Жабеня по воду йде.
Подивився на це все гном ... Подивився ... І соромно йому стало за свої погані вчинки. Правду ж кажуть:
Погано тому, хто не робить добра нікому.*
Над другом посміявся, над собою поплачеш.*
Смішки смішками, а справи справами.*
*народні прислів'я
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смішки смішками
Жив собі гном.
Звали гнома Сміхотуном. Ще й мешкав у хатинці, хатинці-сміхотинці.
Над усім глумивсь зі сміхом (догори хоч власне дриґом).
Над усім? - хтось запитає.
Над усім! - той гном киває. - Головне — все підмічати, щоб був привід глузувати.
Сидить, наприклад, гном Сміхотун уранці на ґанку ... А тут Заєць повз гномову хатинку біжить.
- Зайцю! А, Зайцю! - покличе його гном. - Знову, любий, чимось завинив, якщо вуха надерли? Вони у тебе сьогодні начебто довші стали?!
Почує це Заєць, вушка до голівці притисне, так як припустить. Тільки його й бачили. А Сміхотун регоче, так що стіни в хатиночці дрижать.
Або от, Їжачок повз хатинку дріботить.
- Що, колючий, наїжачився? - питає хитро гном, - Змерз, чи що? Голки дибки стали, не гріють?
Нічого не відповість Їжачок, тільки з доріжечки зверне, вглиб лісу піде. А Сміхотун знову регоче, так що шибки у віконцях дзвенять.
Крихітному жабеняті також перепадало. Угледить його гном у траві, та й починає глузувати:
- Ти чого це, - каже, - банькуватий, витріщився? Не впізнав, чи що? Це ж треба такі очиська мати! Не очі - а блюдця! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Та, що там жабеняті! Самому Ведмедю від насмішника діставалося.
- Гей, клишоногий, не гни дугою "ноги"! - повчає, регочучи, гном.
Довго чи ні це тривало, не знаю.
Однак набридло мешканцям лісу глузування Сміхотуна терпіти, і вирішили вони хатинку-сміхотинку десятою дорогою обходити.
День сидить Сміхотун на ґанку ... Другий! Третій! А повз хатинки-сміхотинки навіть птах не пролітає.
Занудьгував гном - тут вже не те щоб посміятися над кимось, поговорити стало ні з ким. Зазирнув якось із тієї нудьги Сміхотун у дзеркало, а там - вуха сторчма, волосся дибки, очі блюдцями, ноги дугами. Мало не роз ... розреготався? Та ні ж! Мало не розревівся!
Вибіг на подвір'я, глянув на хатинку, а та зовсім занепала - перекосилася, от-от розвалиться.
Зажурився Сміхотун, ночами не спить. На ґанку сидить, зітхає:
- Ох-ох, ох-ох, ох-ох-ох ...
Оханням лісових мешканців лякає. А ті нічого зрозуміти не можуть - звідкіля це охання взялося. Було, що регіт вдень дошкуляв, а тепер охання вночі спати заважає.
Вирішили у Сови, птахи нічної, запитати. А та їм усю правду й повідала.
Шкода стало мешканцям лісу Сміхотуна, вирішили йому допомогти, втішити. Як-не-як, а в одному лісі мешкають.
Зібралися тож уранці та й пішли до хатинки-сміхотинки. А, як прийшли, так тут уже кожен собі відповідну справу знайшов - Ведмідь хатинку лагодить, Їжак підлогу мете, Заєць віконечка миє, Жабеня по воду йде.
Подивився на це все гном ... Подивився ... І соромно йому стало за свої погані вчинки. Правду ж кажуть:
Погано тому, хто не робить добра нікому.*
Над другом посміявся, над собою поплачеш.*
Смішки смішками, а справи справами.*
*народні прислів'я
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"І як це без трав’яних собак? ( із серії Розважалки від цуценяти Паті)"
• Перейти на сторінку •
"Не викреслюй фiззарядку! "
• Перейти на сторінку •
"Не викреслюй фiззарядку! "
Про публікацію
