Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.07
08:06
Я плела тобі віночок
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
2025.12.07
06:13
Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
2025.12.07
04:57
Володимиру Діброві
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
2025.12.06
22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
2025.12.06
05:21
уже була ніч спекотна довга літня
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
Смішки смішками
Жив собі гном.
Звали гнома Сміхотуном. Ще й мешкав у хатинці, хатинці-сміхотинці.
Над усім глумивсь зі сміхом (догори хоч власне дриґом).
Над усім? - хтось запитає.
Над усім! - той гном киває. - Головне — все підмічати, щоб був привід глузувати.
Сидить, наприклад, гном Сміхотун уранці на ґанку ... А тут Заєць повз гномову хатинку біжить.
- Зайцю! А, Зайцю! - покличе його гном. - Знову, любий, чимось завинив, якщо вуха надерли? Вони у тебе сьогодні начебто довші стали?!
Почує це Заєць, вушка до голівці притисне, так як припустить. Тільки його й бачили. А Сміхотун регоче, так що стіни в хатиночці дрижать.
Або от, Їжачок повз хатинку дріботить.
- Що, колючий, наїжачився? - питає хитро гном, - Змерз, чи що? Голки дибки стали, не гріють?
Нічого не відповість Їжачок, тільки з доріжечки зверне, вглиб лісу піде. А Сміхотун знову регоче, так що шибки у віконцях дзвенять.
Крихітному жабеняті також перепадало. Угледить його гном у траві, та й починає глузувати:
- Ти чого це, - каже, - банькуватий, витріщився? Не впізнав, чи що? Це ж треба такі очиська мати! Не очі - а блюдця! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Та, що там жабеняті! Самому Ведмедю від насмішника діставалося.
- Гей, клишоногий, не гни дугою "ноги"! - повчає, регочучи, гном.
Довго чи ні це тривало, не знаю.
Однак набридло мешканцям лісу глузування Сміхотуна терпіти, і вирішили вони хатинку-сміхотинку десятою дорогою обходити.
День сидить Сміхотун на ґанку ... Другий! Третій! А повз хатинки-сміхотинки навіть птах не пролітає.
Занудьгував гном - тут вже не те щоб посміятися над кимось, поговорити стало ні з ким. Зазирнув якось із тієї нудьги Сміхотун у дзеркало, а там - вуха сторчма, волосся дибки, очі блюдцями, ноги дугами. Мало не роз ... розреготався? Та ні ж! Мало не розревівся!
Вибіг на подвір'я, глянув на хатинку, а та зовсім занепала - перекосилася, от-от розвалиться.
Зажурився Сміхотун, ночами не спить. На ґанку сидить, зітхає:
- Ох-ох, ох-ох, ох-ох-ох ...
Оханням лісових мешканців лякає. А ті нічого зрозуміти не можуть - звідкіля це охання взялося. Було, що регіт вдень дошкуляв, а тепер охання вночі спати заважає.
Вирішили у Сови, птахи нічної, запитати. А та їм усю правду й повідала.
Шкода стало мешканцям лісу Сміхотуна, вирішили йому допомогти, втішити. Як-не-як, а в одному лісі мешкають.
Зібралися тож уранці та й пішли до хатинки-сміхотинки. А, як прийшли, так тут уже кожен собі відповідну справу знайшов - Ведмідь хатинку лагодить, Їжак підлогу мете, Заєць віконечка миє, Жабеня по воду йде.
Подивився на це все гном ... Подивився ... І соромно йому стало за свої погані вчинки. Правду ж кажуть:
Погано тому, хто не робить добра нікому.*
Над другом посміявся, над собою поплачеш.*
Смішки смішками, а справи справами.*
*народні прислів'я
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смішки смішками
Жив собі гном.
Звали гнома Сміхотуном. Ще й мешкав у хатинці, хатинці-сміхотинці.
Над усім глумивсь зі сміхом (догори хоч власне дриґом).
Над усім? - хтось запитає.
Над усім! - той гном киває. - Головне — все підмічати, щоб був привід глузувати.
Сидить, наприклад, гном Сміхотун уранці на ґанку ... А тут Заєць повз гномову хатинку біжить.
- Зайцю! А, Зайцю! - покличе його гном. - Знову, любий, чимось завинив, якщо вуха надерли? Вони у тебе сьогодні начебто довші стали?!
Почує це Заєць, вушка до голівці притисне, так як припустить. Тільки його й бачили. А Сміхотун регоче, так що стіни в хатиночці дрижать.
Або от, Їжачок повз хатинку дріботить.
- Що, колючий, наїжачився? - питає хитро гном, - Змерз, чи що? Голки дибки стали, не гріють?
Нічого не відповість Їжачок, тільки з доріжечки зверне, вглиб лісу піде. А Сміхотун знову регоче, так що шибки у віконцях дзвенять.
Крихітному жабеняті також перепадало. Угледить його гном у траві, та й починає глузувати:
- Ти чого це, - каже, - банькуватий, витріщився? Не впізнав, чи що? Це ж треба такі очиська мати! Не очі - а блюдця! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Та, що там жабеняті! Самому Ведмедю від насмішника діставалося.
- Гей, клишоногий, не гни дугою "ноги"! - повчає, регочучи, гном.
Довго чи ні це тривало, не знаю.
Однак набридло мешканцям лісу глузування Сміхотуна терпіти, і вирішили вони хатинку-сміхотинку десятою дорогою обходити.
День сидить Сміхотун на ґанку ... Другий! Третій! А повз хатинки-сміхотинки навіть птах не пролітає.
Занудьгував гном - тут вже не те щоб посміятися над кимось, поговорити стало ні з ким. Зазирнув якось із тієї нудьги Сміхотун у дзеркало, а там - вуха сторчма, волосся дибки, очі блюдцями, ноги дугами. Мало не роз ... розреготався? Та ні ж! Мало не розревівся!
Вибіг на подвір'я, глянув на хатинку, а та зовсім занепала - перекосилася, от-от розвалиться.
Зажурився Сміхотун, ночами не спить. На ґанку сидить, зітхає:
- Ох-ох, ох-ох, ох-ох-ох ...
Оханням лісових мешканців лякає. А ті нічого зрозуміти не можуть - звідкіля це охання взялося. Було, що регіт вдень дошкуляв, а тепер охання вночі спати заважає.
Вирішили у Сови, птахи нічної, запитати. А та їм усю правду й повідала.
Шкода стало мешканцям лісу Сміхотуна, вирішили йому допомогти, втішити. Як-не-як, а в одному лісі мешкають.
Зібралися тож уранці та й пішли до хатинки-сміхотинки. А, як прийшли, так тут уже кожен собі відповідну справу знайшов - Ведмідь хатинку лагодить, Їжак підлогу мете, Заєць віконечка миє, Жабеня по воду йде.
Подивився на це все гном ... Подивився ... І соромно йому стало за свої погані вчинки. Правду ж кажуть:
Погано тому, хто не робить добра нікому.*
Над другом посміявся, над собою поплачеш.*
Смішки смішками, а справи справами.*
*народні прислів'я
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"І як це без трав’яних собак? ( із серії Розважалки від цуценяти Паті)"
• Перейти на сторінку •
"Не викреслюй фiззарядку! "
• Перейти на сторінку •
"Не викреслюй фiззарядку! "
Про публікацію
