ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.10.22 00:33
В житті без завтрашнього дня
Вчуваю зраду в кожнім слові,
І проминальної любові
Зоря ввижається мені.

Так розлітатись врізнобіч,
При зустрічі ледь впізнавати,
Та знову ніч. Знов цілувати

Кристіан Грей
2017.10.21 21:11
A я по rouge trail велосипедом
Намотую вранці 11 миль -
У очі б'є вітер,
Чудове повітря
І сонечко літнє -
Привіт вам,
Привіт!

Іван Потьомкін
2017.10.21 20:55
Коли удосвіта туман пливе долиною,
Здається, що Ейн-Керем –
Звичайнісінька ріка, а гори – береги її.
Осяяна вогнями, от-от затрубить
І зніметься із якорів Гадаса .
Десятки бакенів освітлюють їй шлях...
...Удень оця фата-моргана зникне,
Та вечір упо

Нінель Новікова
2017.10.21 12:22
Ця абрикоса,
Наче осіння жінка!
Гірчить красою…

2017

Любов Бенедишин
2017.10.21 11:58
Фліртувала з випадком.
В оченятах – бісики…

Доле, віща вигадко.
Згадко, дивна містико.
Кров’ю в серці біль кипів,
На чернетку скрапував…

Лариса Пугачук
2017.10.21 00:06
переганяючи у вільному падінні проміння сонць
закони фізики змітаючи недбало з доріг
вогнем любові спалюючи пустоту
нові шляхи вихоплюючи зірко
спиняючись у точках росту просто
народжуючи світло
світ наповнюючи ним

Ярослав Чорногуз
2017.10.20 23:22
Вже у саду печально вечоріє,
І холод заповзає під пальто.
Імла все більше опускає вії
На цей осінній затишний куток.

Руда сосна красується гілками,
Немов додолу ллє загуслий мед,
Як та чарівна жінка. В пору саме

Нінель Новікова
2017.10.20 22:02
Яскраве листя,
Похмуре, сіре небо –
Тихий сум душі…


2017

Роксолана Вірлан
2017.10.20 20:09
Високий сум — красива глибина,
Тонке нашестя золотих енергій.
Горить живло і тінь горить спадна,
завогнивши окілля безберегі.

Та що мені до того? Що до то...?
Що ліс ізтік листвою, наче кров*ю,
Що оболоку вихолов затон,

Ірина Вовк
2017.10.20 17:09
С.119 «Наближалося 17 жовтня 1905 року. Марія Костянтинівна наготовилася вже до від’їзду в Галичину, я – до Києва, коли зовсім несподівано, блискавкою майнула звістка про залізничний страйк: зупинилися поїзди, замовкла почта і ми мусили припинити свої зб

Галина Онацька
2017.10.20 16:59
Білим помахом крил, журавлиних надій,
Не повернеться знов серця вірного втіха.
Там де разом були на стежинах із мрій
Вже панує печаль, градом всіялось лихо.
Йшла наосліп вперед і не вірила в смерть,
Бо кохання жило, гріло і рятувало,
Та лихої війни

Галина Онацька
2017.10.20 16:55
Так хочеться, щоби настав кінець війні,
Щоб більш не гинули солдати й мирні люди!
Щоб очі діток не були сумні,
Щоб біль та жах більш не стискали груди.
Щоб Україна врешті-решт перемогла
Заброд-загарбників в Донбасі, іго люте...
Та ще, щоб совість до

Маркіяна Рай
2017.10.20 12:36
А мені до сонця, а мені до сонця би дотягнутись!
Хай би соки всі, хай би соки мої осушило.
Бо мене тут наскрізь пронизує слово-шило.
А моє? - Моє так і не зворушило.

А мені до серця, а мені до серця би докричатись!
Хай стискає груди, хай збивається

Маркіяна Рай
2017.10.20 12:35
Ця весна принесла нам багато лиха у повенях.
Я навчилася бути тихою - мудро й завбачливо,
І розсіяла пам'ять, що пилом зависла в променях,
І пробачила рікам, що водами б'ють розпачливо.

Так бурхливо несеться ріка життя, безкінечності,
Прокладаючи

Кристіан Грей
2017.10.20 10:46
Newark оточений з трьох боків,
У ньому є все, як в Греції,
Саме там неймовірних красунь я зустрів
І побачив багато ще дечого.


18.10.17

Галина Онацька
2017.10.20 10:13
Чи зігріє осінь золотом багряним?
В стрічках жовті коси виїли тумани.
Полотно яскраве вицвіло пастельно,
Сонце, ще ласкаве, гладить карамельно.
Річка заблукала поміж верболозів,
Бо ж вона не ждала вранішніх морозів.
Шерхнуть трави біло… опадає листя
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Рецензії

 Відкритий лист до Світлани Костюк

Передмова до книжки "Костюк Світлана. Листи без конвертів : поезія [текст] / С. С. Костюк ; худ. оформл. А. О. Костюка. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 112 с."

Малюнок Анатолія Костюка Ця перша паморозь осіння,
Цей витвір болю й самоти...
І я, в надії на спасіння,
Пишу до Вічності листи...

(Світлана Костюк. Із циклу «Окрайці думок»)

Чому «листи» Ваші, світло талановитої волинянки, «без конвертів»? Може, тому, що їх Автор – суперсучасна людина і користується лише електронною поштою? Знаю, що користується. І мобільним телефоном також. Більше того, Ви – активний автор відомого сайту «Поетичні майстерні»... І копійка у Вас при Вашій то щедрості і щирості на паперові (ще ті...) конверти, які, до речі, суттєво подорожчали, знайдеться...
А «Листи без конвертів» у Вас тому, по-моєму, що справжнє мистецтво завжди має ретро флер – це по-перше, а по-друге, воно завжди продовжує, підтверджує певну класичну традицію, за якою стоять певні, конкретні імена, зокрема Ліна Костенко у цьому разі, адже це, здається, у контексті її поетичного афоризму («Адресовані людям вірші – найщиріший у світі лист») названа Вами книга лірики, яка одночасно – книга-щоденник, книга-сповідь Жінки, яка по-жіночому загадкова і поетично відкрита сучасному світові, адже найінтимніші листи Ваші – відкриті... Ви щиро і щедро ділитеся з нами своєю тонкою енергією з підсвідомою надією на взаємообмін, в якому зовсім нема взаємообману, користі тощо: свята «співпульсація вен» ліричного героя, який, якщо й не на сто відсотків сам автор, то його найближчий побратим по духу чи й по крові, із нашими...
Врешті, ми не арифметики і не статисти, щоби вимірювати «гармонію алгеброю». Та й для ніжно-ножової душевної енергії людство ще не знайшло одиниці виміру. Краще про це знаєте Ви сама – донька, дружина, мама, подруга, яка довірила мені рукопис своїх листів-віршів чи віршів-листів і за що аз грішний їй безумовно вдячний...
«Листи відкриті відправляю в світ людей... Вони в дорозі вже, беззахисні, як діти... А раптом хтось пригорне до грудей? Або вони когось зуміють обігріти...» – пишете на сторінці «Від автора».
Зуміють когось...
Вірю Вам – авторові, світловолосій симпатичній волинянці-полісянці, яка, як пишете сама про себе, «народилася у мальовничому селі Куклù Маневицького району, на Волині. Місцеву десятирічку закінчила із золотою медаллю. Навчалася спочатку на бібліотекаря, потім закінчила філфак Луцького педінституту ім. Лесі Українки. Працювала в бібліотеці Маневицької середньої школи, кореспондентом районнної газети у Маневичах, директором школи в Іваничівському районі. Зараз проживаю у м. Нововолинську, працюю вчителем рідної мови та літератури».
Так-от пишете про себе, зазначаючи ще, де і що друкували, – і додаєте на завершення: «Довго стримувала себе, але не писати не можу. Тако...».
У тому «тако...» багато поезії, принаймні для мене ключ до неї, до поета, який може бути (знову ж таки за класиком) дипломатом, ченцем, сангвініком, холериком, лордом, купцем... вчителем чи директором школи, але не може не бути поетом, якщо дано... якщо «не писати не можу».
От і пишете Ви, як співаєте, як дихаєте, тому лакмусовим знаком, вищим пілотажем Вашого ліричного дару є насамперед вірші, які стали піснями, як-от «Незвична історія» у чудовому виконанні Оксани Первової, яку можна прослухати на youtube (http://www.youtube.com/watch?v=rL2TRn-eZHI&feature=youtu.be).
Інші вірші, як правило, безсюжетні, строфи, окремі рядки із цієї книжки з доволі розмаїтими римами та ритмами – внутрішня біографія їх автора – також виклично, жестово пританцьовують, плачуть і сміються, прагнучи стати афористичними, самою природою, а отже вічними, як-от:

Гублю ключі, і гроші, і людей...
Гублю усе. Й немає тому спасу...
...Тулю пожовкле фото до грудей,
Де ми у школі, біля твого класу.

У цій, на першій позір не метафоричній, але екзистенційній, строфі з вірша «Гублю» чи не основний лейтмотив усієї Вашої поезії загалом і цієї збірки зокрема: пронизлива ностальгія за юністю, за першим коханням, за малою батьківщиною, за собою... Тобто весь набір душевно-духовних почуттів, які у красивій вербальній формі і в певному часово-просторовому контексті – поезія, яка потрібна людям у відпочинках між працею і молитвою, бо є, на моє переконання, молодшою сестрою релігії.
Канонічна, універсальна тритематичність у поезії загалом (кохання, батьківщина, космос) варіюється у Вас веселкою підтем (відкрито-віршованою душевною «Розмовою із сином», зачудований опис волинської природи (див., приміром, вірш «На Світязі») тощо), розмаїттям психофілософських підтекстів: вірність-зрада, фальшива та істинна позолота, як у вірші «Храм у душі»:

Храм у душі –
Ото справдешній Храм...
Фальшивої не знає позолоти...
Тут вільно найщирішим молитвам
У час важкий вселенської скорботи...
...Далекий він від брязкання монет,
Від суєти кар’єрного зростання,
Корисливих позбавлений тенет...
В нім тиша... поклоніння... покаяння...


Ці, здавалось би банальні, кардіографічні максими із художньою категоричністю інкрустовані символічними багатозначними трикрапками, стають живою поезією в матриці біографія-фотографія-тест, тобто коли віриш у те, що сам автор дожився до цього досвіду всіма фібрами того, що називають душею, яка пройшла і продовжує проходити через білий біль, як і належить християнці, яка ще не забула язичеські високі вогнища і глибокі та чисті ріки та ліси наших протопредків.
Тоді причащаєшся із тих віршів, як ходили на прощу до старців, які не мали вищої, а іноді й середньої освіти, професори, академіки, царі...
Тобто в поезії натурально важливіша освяченість, а не освіченість, якої, безперечно, Вам – золотій медалістці та професійному філологу – не бравує, але Ви інтуїтивно вгадуєте, знаходите ту золоту середину між філологією і власне поезією, позитивізмом та метафізикою, метафізикою та релігією, оперуючи світоглядною термінологією.

* * *
у рідному краї
тривожно й незатишно знов
впокорено волю
надіям обрубано крила
і тільки душа
ще останню свічу не згасила
і тільки душа
прагне рабських позбутись оков

Ловлю себе на сердечній думці, що саме вірші такого – громадянсько-морального, публіцистичного – звучання парадоксально чи не найбільше імпонують, потрібні мені у Вашій жіночій, але не лише жіночній книжці, в контексті якої знову згадую слова поважаної Вами нашої Сучасниці – Ліни Костенко: «Чи й справді необхідно, щоб жінка була мужня?»
Питання, судячи із дзеркально білих сторінок рукопису, який нині переді мною, риторичне.
А от прізвища у Вас, дорога Світлано, і в Ліни Василівни однокоріневі...

* * *
Лірика Ваша пахне лісовим сіном.
У ній, як грибів і ягід на рідній мені Волині, разом зі згаданою вище афористичністю, ненав’язливою метафоричністю, просто магічною чарівливістю, створеною Логосом («...Мені б уже / Не гратися ножем / З подвійним лезом. / Ділити біль і невигойний щем / Із білим безом*» (без (діалектне) – бузок), «зимовий вечір лащиться котом / Таким пухнастим і таким розніженим. / Блукає тиша сонна за вікном, / Порипуючи спогадом засніженим»), «Суспільство мені пропонує / Рейдерський світ контракт, / Який рясніє словами: «треба», «повинна», «мушу»... / Але я не здаюся... / Я просто роблю антракт – / Перебинтовую душу...»), багато фігуральних знахідок-поетизмів, як-от: афоризм «А спокій справжній лиш на кладовищі» (вірш «Про себе»), використане чудове діалектне слово «гойно» (вірш «Нап’яті струни серця переріж»), рима – «поруч/покруч» (вірш «Цей темний морок зусібіч...»).
А ще поет, як і життя наше, визначається ритмом...
Звідси, від доброго відчуття та володіння ним, – і пісенність Ваших віршів, шановна пані Світлано: драматично-лірична, жартівлива, протяжно-сумна: від – і до, як кажуть у народі:

Зарясніє сльоза,
Наче зірка небесного саду.
Затремтить тишина,
Як холодний забутий перон...
Я покличу тебе -
Та лиш вітер прийде на розраду
І посадить мене у чужий незігрітий вагон...

Чи –
Назад відмотую кіно
На кінострічці.
Це все було, уже було:
Човни на річці
І лілій дихання святе,
Зелена ряска,
В барвінок вкутане село,
Найперша казка.

Або:

А спогади світлі ще бродять по душ коридорах,
А поле ромашкове манить в омріяні сіті…
А все, що минуло, здається, було тільки вчора…
Є цінність життя в неповторності кожної миті…

І – рядки із кришталевими нотками органічної енергії-сили, які важко читати, не перейшовши у спів-танок із гітаро., лірою чи кобзою у руках:

* * *

Цей темний морок зусібіч…
І так бракує сонця й свіч…
І так бракує висоти…
А ще чомусь не поруч ти…

А ще улесливості бич…
Фальшиві маски слів, облич…
І прогинання тих, що поруч…
І влада вже не влада – покруч…
… Я не плазую, не повзу,
Мене не зігнеш, як лозу…
Натхненним словом захищусь…
Згораю…
Падаю…
Свічусь…


А залишити пісню для поета, яка би стала народною – найвища міра його потрібності як «медіума історії» в світлій і прохолодній вічності.
Ви маєте такий шанс.
А це вже ого-го для поета...

* * *

Аналізувати вірші із цієї книжки, звичайно, можна до безконечності. Але чи не краще благословенно відкрити і прочитати, бажано вголос, бажано у товаристві споріднених.
Не можу не подякувати Авторові за рядки, присвячені мені... Буду старатися бути достойним похвали жінки-поета, поета-жінки.
Бажаю світлого і дзвінкого, теплого відлуння Вашої талановитої лірики у небайдужих до неба на землі і Землі у небі душах.

Контекст : http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/08/21/073940.html


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-08-22 14:52:25
Переглядів сторінки твору 2958
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.797
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.05.20 19:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 15:20:57 ]
Ваша передмова - великий творчий аванс для мене, Майстре ))) Дякую щиро.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-08-22 19:09:06 ]
Вітаю, Світлано, з виходом у світ нової збірки. Сподіваюся читати "Листи без конвертів" і насолоджуватися кришталевими нотками твоїх поетичних рядків безпосередньо зі свіженької книги. Успіхів і надалі у підкоренні поетичних вершин.

І велике дякую Ігорю Павлюку за привідкритий лист до магії світло талановитої волинянки...
Тако..!!!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Софія Кримовська (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 19:47:53 ]
Чудова передмова чудового поета! Дякую, Ігоре!!!!
Світланочко, вітаю з виходом книги!!!!!!! Ти - умнічка!!!!!!!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Скосарьова (Л.П./М.К.) [ 2013-08-22 21:06:39 ]
Дуже достойна передмова для достойної поетеси.
Хочу книжку помацати_понюхати_а тоді вже й почитати. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 21:23:54 ]
Вітаю обох авторів - і збірки, і передмови до неї! Хай твориться!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-08-22 21:33:24 ]
Не зазіхаючи на первинність тексту автора відкритого листа, хочу ще раз процитувати оту Вашу строфу:
"Ця перша паморозь осіння,
Цей витвір болю й самоти...
І я, в надії на спасіння,
Пишу до Вічності листи..."

Ваші листи, Світлано, не сумніваюся, знайдуть свого адресата, а Вам хочу побажати натхнення, наснаги,розкошів образів і рим у майбутньому епістолярії!
Вітаю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталка Янушевич (Л.П./М.К.) [ 2013-08-22 22:44:20 ]
І я долучаюсь до вітань! Ура! Радію!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2013-08-23 12:25:00 ]
гарно...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Кисельов (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-23 13:30:44 ]
Прекрасна передмова до чудової - я впевнений - нової книги Світлани Костюк. Щиро дякую, пане Ігорю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олеся Овчар (Л.П./М.К.) [ 2013-08-23 18:36:29 ]
І я долучаюся до вітань!!! А ще - хочу благословенно відкрити і читати. І відчути взаємообмін без взаємообману. О, як чудово сказано!.. Бо хіба може бути в поезії обман? Тільки справжність, якої так бракує, хай і між рядками. Вітаю і дякую за освяченість кожного слова.