Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Володимир Бойко (1953)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Володимир Бойко, [ 2016-09-20 22:49:53 ],
на сторінці поезії     "Спустіла чаша (поки що жарт)"   Бойко Володимир

ПОРУХ, у, чол.
1. Рух; зміна положення тіла або його частини. Довго ще лежав Гордій долі.. Тоді мов одним порухом зірвався він одразу з землі і глянув угору (Борис Грінченко, II, 1963, 127); Одарка не зводила з чоловіка очей. Вона, мов вишколений слуга, мовчки стежила за кожним його порухом (Петро Панч, Ситив.., 1959, 65); Устиназвичним порухом поправила хустку (Михайло Стельмах, I, 1962, 262); Просто дивно було, як оці різні люди злилися раптом у злагоджений хор, підкоряючись найменшому порухові руки довготелесого диригента (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 28);
// Рух повітря, подув вітру і т. ін. Сашко Птаха підхопився так рвучко, що від поруху повітря каганець блимнув і згас (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 230); Як хочеться підійти до тієї дівчини, поспитати у неї, звідки вона, як її звати, чим займається... Але урочистість, що панує тут [на могилі Т. Шевченка], легкий порух вітру, що лине з далеких лиманів, виразна мовчазність усіх присутніх стримують (Михайло Чабанівський, Шляхами.., 1961, 56);
// рідко. Безладне ходіння, біганина; сум'яття. Одчиняє він хату, уступив, молодиці з ним всипали, а вона лежить... Порух великий зчинився, плач ізняли, крик (Марко Вовчок, I, 1955, 164).
2. перен. Раптове прагнення, бажання; порів. Першим порухом Олени було бігти, попередити, захистити, але не побігла й не остерегла (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 13);
// у сполуч. із сл. душа, душевний і т. ін., перен. Почуття, переживання, внутрішні поринання, а також їх зовнішній вияв. Саксаганський виконував ролі свого старого репертуару, високохудожньо розкриваючи глибокі переживання людини, виявляючи найтонші порухи її душі (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957, 223); Він не зводив очей з онукового личка, намагаючись помітити найменші порухи маленької душі (Юрій Яновський, II, 1954, 111); Дарка носиться з томиком Кобилянської, як з молитовником, тепер для кожного поруху свого серця знаходить вона відповідне місце в цій книзі! (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 344); Не на те поставлено було тут сержанта, щоб він брався аналізувати душевні порухи своїх підлеглих (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 24).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 295.

Шановеий пане Ігоре! Вдячний за увагу. Дійсно, у моїх перекладах, як і у багатьох інших авторів (задля рими або ж задля досягнення максимальної відповідності оригіналові) трапляються слова, буквально «притягнуті за вуха», які ріжуть слух і навть дратують. Мені навіть у перекладах Єсеніна такого майстра як В.Сосюра, не надто подобаються слова «клюка», «серіжки», «люляючи». У інших – більше. Особливо мене вразив переклад одним добродієм Єсенінських рядків «что ж ищу в очах я этих женщин легкодумных, лживых и пустых?» приблизно так: «що шукаю я в новій корові, легковажній, хтивій і пустій?» (нині у Інтернеті цього перекладу вже немає, очевидно, автор виправив). Після цього в мене з'явилась внутрішня потреба перекладати Єсеніна краще. Хоча у кожному з моїх перекладів є два-три моменти, які хочеться вдосконалити. Але не завжди це вдається.
Щодо «не Єсенінського репертуару», то щодо «сія» погоджуюсь, а от «узголов’я» та «розлюби́ть» - це ж майже дослівний переклад!
Не зовсім погоджуюсь і щодо «неукраїнського репертуару» зазначених слів. Згоден, що на їх місці більш звичні слова «світить», «узголів’я», «розлюбити», «відлюбили» сприймались би краще. Але і вжиті мною слова «сія», «узголов’я», «розлюби́ть», «відлюбились» не вважаю цілковито неукраїнськими, а лишень маловживаними і спробую це аргументувати.
Найлегше із словом «УЗГОЛОВ’Я», бо воно є у Академічному тлумачному словнику української мови: УЗГОЛІ́В'Я, УЗГОЛО́В'Я, я, сер. Місце на постелі, куди лягають головою. Він сягнув рукою на нічний столик, що стояв біля узголов'я його ліжка (Іван Франко, VI, 1951, 245);
Слово «СІЯ», зокрема, є в україномовному перекладі К.М. Зіньківського «Слова о полку ігоревім»: «Бо як сонечко сяє з блакитних небес, то так Ігор сія в землі Руській».
Слово «РОЗЛЮБИТЬ» - це менш вживаний (але таки вживаний) варіант неозначеної форма дієслова. Далі витяг за ukrref.com.ua: «Варіантні форми інфінітива на -ть (співать, стрибать, шукать) вживаються в усному мовленні, фольклорі та в художній літературі, наприклад: Мені шляху не питать: Прямо степом мандрувать, Гей-гей, долю доганять! (Нар. пісня); Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать (Л. Костенко)». Іще приклад: «Хіба ж нам РОЗЛЮБИТЬ і нені усміх милий, І усміх любої, і шелести дібров?» (М.Рильський, Поеми, 1957) ... А у Ліни Костенко можна зустріти цілі розсипи таких дієслів: «Завмерти, слухати, не дихать, Зненацька думку перервать.Тієї паузі безвихідь Красивим жартом рятувать. Слова натягувать, як луки..»
Щодо слова «ВІДЛЮБИЛИСЬ» аргументи у мене слабші. бо ані у словниках, ані у класиків я його не знайшов, хіба що у поетів Г.Царика та Ю.Кириченка.
Коментатор Вікторія Торон, [ 2016-10-06 01:48:51 ],
на сторінці поезії     "Слово - не спирт (пародія)"   Бойко Володимир

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   106