Автори /
Володимир Невесенко (1963)
![]() |
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Там
•
Під сосен тремким навісом
•
На річці
•
Не позачасся і не потойбіччя
•
Коли в душі імла
•
Коли була у тім потреба
•
Ну як Ви там, мамо
•
Лізе в очі пітьма тягуча
•
Ніч
•
Ми дощу просили денно
•
На площі Миру іде війна
•
Таке уявити і бачити лячно
•
Від сирени, як від настири
•
Місяць зорі толочить у ступі
•
Зомбі
•
Мліє місто в прохолоді
•
Вже все було
•
Вікна́ картина непримітна
•
Невдовзі ранок
•
Приснилось таке, що й повідати грішно
•
Я ніколи не був красивим
•
Голод
•
День і Ніч
•
Ми живі і тим щасливі
•
Ховали воїна в селі
•
Тримала мати в серці таїну
•
В одесі
•
Душа роптала: «Я від туги пла́чу...»
•
Рош га-Шана в Умані
•
* * *
•
Кудлаті хмари в німій судомі
•
Був день, як день. Ні смутку, ні жури
•
Я пам’ятаю вечір той
•
Я знову тут. І тут закінчу вік
•
Ні сліз, ні каяття
•
Каліка
•
Моя самотність мліє в самоті
•
Таке буття. Таке життя
•
Я украв себе у долі
•
Томливе безсоння зі мною зжилось
•
Розтеклась пітьма навкруг
•
Маестро слухав тишину
•
Після дощу
•
Вже вщухли розриви мінні
•
Світанок
•
Туман, боєць і ворон
•
Згубився день у сутінковій млі
•
Холодна темінь стелиться сукном
•
Весна уже ось-ось
•
А душа, мабуть, має крила
•
Білий кінь
•
Палата. Ліжко. М’ята постіль
•
Він нелюбов’ю відболів
•
Вже вечоріло... Вдалині
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Там гривні дроблять на рублі
і «маєм» обзивають травень,
і «маєм» обзивають травень,
Під сосен тремким навісом,
де вечір тамує втому,
де вечір тамує втому,
Тихо плине ріка. Виснуть скелі руді.
Віттям верби над плесом розкрилились;
Віттям верби над плесом розкрилились;
Не позачасся і не потойбіччя –
у бе́зсвіт гирло зяє темнотою.
у бе́зсвіт гирло зяє темнотою.
Коли в душі імла, неначе
вона давно вже не жива,
вона давно вже не жива,
Коли була у тім потреба,
я випускав вірші у небо –
я випускав вірші у небо –
– Ну як Ви там, мамо, чи й досі Вам горе?
Чи й досі війною ординець страшить?..
Чи й досі війною ординець страшить?..
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
біля вуха дзеленька час.
Столочений день утомно за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий і світоч небесний згас;
похнюпився звід розлогий і світоч небесний згас;
Ми дощу просили денно, ми молилися завзято.
Скільки вже кружляли хмари, а його все не було.
Скільки вже кружляли хмари, а його все не було.
В руїнах місто… По всьому ширу
палає небо, димить земля…
палає небо, димить земля…
Таке уявити і бачити лячно.
Забути – біда, пам’ятати – незмога…
Забути – біда, пам’ятати – незмога…
Від сирени, як від настири,
мати з донькою мчить сліпма.
мати з донькою мчить сліпма.
Місяць зорі толочить у ступі,
бризки сяйва іскряться довкруг.
бризки сяйва іскряться довкруг.
Аршином чужим значив тіло слабе,
хоча і не знавсь на тій мірі.
хоча і не знавсь на тій мірі.
Мліє місто в прохолоді.
В смерку – сяєва парча.
В смерку – сяєва парча.
Вже все було: і взагалі, і зокрема.
І це життя – сюжет чиєїсь книги:
І це життя – сюжет чиєїсь книги:
Вікна́ картина непримітна:
зима, немовби й не зима –
зима, немовби й не зима –
Невдовзі ранок… До світання
очей склепити не вдалось…
очей склепити не вдалось…
Приснилось таке, що й повідати грішно –
ні сп’яну, ні здуру, а так…
ні сп’яну, ні здуру, а так…
Я ніколи не був красивим:
ні давно, ні тим більш – тепер.
ні давно, ні тим більш – тепер.
Миготить пломінець в бляшанці,
за вікном десь кричать сичі.
за вікном десь кричать сичі.
День затискає сонце в долоні.
«Любить, не любить…» – зриває пелюстя.
«Любить, не любить…» – зриває пелюстя.
Не картайся, милий друже,
не виказуй своїх мук.
не виказуй своїх мук.
Ховали воїна в селі.
Стояла мати ледь жива.
Стояла мати ледь жива.
Тримала мати в серці таїну,
сльозу втирала краєм хустки.
сльозу втирала краєм хустки.
Одеса...Вечір... Осінніх скверів рудавий крап.
Дюк де Рішельє і музи́ки з гітарами.
Дюк де Рішельє і музи́ки з гітарами.
Душа роптала: «Я від туги пла́чу.
Сльоза моя густіша ніж ропа.
Сльоза моя густіша ніж ропа.
Змішалися види:
сучасність і давність.
сучасність і давність.
Я за літом, як у вирій, в чужу далеч йшов привільну –
темнота на кругозорі й тиха часу течія.
темнота на кругозорі й тиха часу течія.
Кудлаті хмари в німій судомі,
застигли тихо перед дощем.
застигли тихо перед дощем.
Був день, як день.
Ні смутку, ні жури.
Ні смутку, ні жури.
Я пам’ятаю вечір той:
заграва, море й ми з тобою.
заграва, море й ми з тобою.
Я знову тут. І тут закінчу вік, –
вже встиг зістаритись й зігнутись.
вже встиг зістаритись й зігнутись.
Ні сліз, ні каяття, – нічого з давніх днин.
І пам’ять все життя випліскує з глибин.
І пам’ять все життя випліскує з глибин.
…Отака вона фортуна –
тяжкий хрест в лихій юдолі.
тяжкий хрест в лихій юдолі.
Моя самотність мліє в самоті,
давно їй сумно в тілі моїм куцім.
давно їй сумно в тілі моїм куцім.
Таке життя. Таке буття.
час не спинить.
час не спинить.
Я украв себе у долі,
сам себе у себе вкрав.
сам себе у себе вкрав.
Томливе безсоння зі мною зжилось,
я марно його не тривожу.
я марно його не тривожу.
Розтеклась пітьма навкруг,
час плететься тихим кроком.
час плететься тихим кроком.
Маестро слухав тишину –
гучну, виразну і веселу,
гучну, виразну і веселу,
Небесний вогонь загасили дощі.
Вдивляюсь в задимлене мрево.
Вдивляюсь в задимлене мрево.
Вже вщухли розриви мінні.
У вирвах димить земля.
У вирвах димить земля.
Палає в далечі заграва,
імла ранкова осіда.
імла ранкова осіда.
Туман густий крадеться бісом,
з долини сунеться на кряж,
з долини сунеться на кряж,
Згубився день у сутінковій млі.
Пузате небо щулиться од вітру.
Пузате небо щулиться од вітру.
Холодна темінь стелиться сукном.
Зомліле місто тішить ніч ласкава…
Зомліле місто тішить ніч ласкава…
Весна уже ось-ось. Стікає сніг в калюжі.
Строкаті небеса на сонці мерехтять.
Строкаті небеса на сонці мерехтять.
…А душа, мабуть, має крила,
як у ангелів, чи у птиць…
як у ангелів, чи у птиць…
День морозний. І сонце. І сніг.
Біла паморозь вкрила дерева.
Біла паморозь вкрила дерева.
Палата. Ліжко. М’ята постіль.
Руді розводи кров’яні…
Руді розводи кров’яні…
Він нелюбов’ю відболів,
боявсь – любов’ю захворіти.
боявсь – любов’ю захворіти.
Вже вечоріло... Вдалині
згасало сонце.
згасало сонце.