Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
2026.09.27
06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ
У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар
2026.09.26
23:53
я шпигун
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
2026.09.26
23:12
Стратегія без тактики – що теорія без практики.
Закономірність законом не міряна.
Сердечні стосунки обертаються сердечними травмами.
Навіть люди з високим IQ в кінцевому підсумку можуть виявитися нелюдами. Що вже казати про «верхи» московські…
2026.09.26
22:23
а хтось же вимикає ліхтарі
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет
2026.09.26
20:09
Чи був він гарним завдяки
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,
Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,
Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,
2026.09.26
15:57
Розбитий необачно телефон -
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
2026.09.26
13:33
Судилось їм нести перший дощ Святій Землі.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.
2026.09.26
12:02
В кабінеті холоднім, що кликали вдома «Сибіром»,
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
2026.09.26
07:51
VIIІ. СКИНУТИЙ З ПРЕСТОЛУ
У розкішних термах – міських лазнях Помпей – ранок минав у лінивій млості. Багатий патрицій Секст відпочивав у басейні з теплою водою. Два темношкірі раби-чужинці без упину обмахували його пальмовим листям, а третій розтирав
2026.09.26
07:30
Вересневої ночі
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
2026.09.26
01:43
Немовби в зошит в лінію косу
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.
В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.
В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
2026.09.25
23:25
за горми за морями
де гарують моряки
хтось нашукує нестями
чи марніє навпаки
як би не було порядно
чи парадно залюбки
чуєш перебір гітарний
поринаєш у думки
де гарують моряки
хтось нашукує нестями
чи марніє навпаки
як би не було порядно
чи парадно залюбки
чуєш перебір гітарний
поринаєш у думки
2026.09.25
17:24
поки ви не плачете
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
2026.09.25
15:52
Beeper – таємне ночі,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Невесенко (1963) /
Вірші
Сон
Приснилось таке, що й повідати грішно –
ні сп’яну, ні здуру, а так...
Явились чорти: піднімайся, мов, спішно,
не трафив іще поки шляк!
Ти щось там писав про війну і скорботи,
отож-бо не хнич, не дрижи.
Скоріш роздягайся! І що́ ти, і хто́ ти,
і що у душі – покажи!..
Хапають за руки, штовхають у спину,
до крові роздерли вуста.
Я ж вивернув душу, неначе торбину:
мовляв, ось – дивіться – пуста!
Оце і у весь мій, кажу їм, набуток.
Чого ви хотіли іще?
Ось – кров закипіла, і нервів ось – жмуток,
і губи роздерті, і щем.
Ось – жа́лю до горя і трішки любові.
А що ще потрібно душі?
Все інше – у серці, у думці, у слові,
а ще – ось книші у коші...
Аж тут один кинув: «Доволі облуди!
Давай-но без сліз і вимог!..»
І пучкою ткнув у слабкі мої груди,
і крикнув зі злістю: «А Бог?
– Ти нас, – верещав, – не збивай з пантелику:
Дограєшся, чорт забери!
Чи, може, не ти нещодавно Владику
Небесного звав ізгори?
– Де Бог твій? – кричить. – Я питаю востаннє!..»
І в ухо зі злобою – хрясь!
Я рухнув, неначе вівця на закланні,
небритою пикою в грязь...
Чорти тупотіли копитами бучно,
схилялись, чи я ще живий,
і всі мої вади звіряли поштучно,
і вносили в зошит новий.
«Не час нам із ним тут вести перемови», –
сказав найстаріший з чортів.
І глухо кректав і насуплював брови,
і щось раз у раз бурмотів:
«Хватайте його, волочіть на узбіччя –
нажився, негідник, сповна.
Зв’яжіть йому руки, накрийте обличчя –
заждався його Сатана...»
А я у собі чую втому велику –
невже мій кінчається вік?..
І тут прокидаюсь від шуму і крику –
дружина штовхає під бік:
«Вставати пора, не спізнився б ти, любий,
будильник давно відзвенів...»
І враз відсахнулась: «Чому в крові губи?
Чому ти отак помарнів?..»
4-6.12.21
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон
Приснилось таке, що й повідати грішно –
ні сп’яну, ні здуру, а так...
Явились чорти: піднімайся, мов, спішно,
не трафив іще поки шляк!
Ти щось там писав про війну і скорботи,
отож-бо не хнич, не дрижи.
Скоріш роздягайся! І що́ ти, і хто́ ти,
і що у душі – покажи!..
Хапають за руки, штовхають у спину,
до крові роздерли вуста.
Я ж вивернув душу, неначе торбину:
мовляв, ось – дивіться – пуста!
Оце і у весь мій, кажу їм, набуток.
Чого ви хотіли іще?
Ось – кров закипіла, і нервів ось – жмуток,
і губи роздерті, і щем.
Ось – жа́лю до горя і трішки любові.
А що ще потрібно душі?
Все інше – у серці, у думці, у слові,
а ще – ось книші у коші...
Аж тут один кинув: «Доволі облуди!
Давай-но без сліз і вимог!..»
І пучкою ткнув у слабкі мої груди,
і крикнув зі злістю: «А Бог?
– Ти нас, – верещав, – не збивай з пантелику:
Дограєшся, чорт забери!
Чи, може, не ти нещодавно Владику
Небесного звав ізгори?
– Де Бог твій? – кричить. – Я питаю востаннє!..»
І в ухо зі злобою – хрясь!
Я рухнув, неначе вівця на закланні,
небритою пикою в грязь...
Чорти тупотіли копитами бучно,
схилялись, чи я ще живий,
і всі мої вади звіряли поштучно,
і вносили в зошит новий.
«Не час нам із ним тут вести перемови», –
сказав найстаріший з чортів.
І глухо кректав і насуплював брови,
і щось раз у раз бурмотів:
«Хватайте його, волочіть на узбіччя –
нажився, негідник, сповна.
Зв’яжіть йому руки, накрийте обличчя –
заждався його Сатана...»
А я у собі чую втому велику –
невже мій кінчається вік?..
І тут прокидаюсь від шуму і крику –
дружина штовхає під бік:
«Вставати пора, не спізнився б ти, любий,
будильник давно відзвенів...»
І враз відсахнулась: «Чому в крові губи?
Чому ти отак помарнів?..»
4-6.12.21
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
