Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.16
08:39
Яблуня з червоними плодами золотіє під моїм вікном.
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
2026.09.16
06:58
Мій війною утомлений слух знов налякано ловить
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
2026.09.15
23:58
Знайомі скрипалі —
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
2026.09.15
23:17
шуз у тебе оксамитний
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
2026.09.15
22:44
твої стосунки із пеклом
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
2026.09.15
17:57
Чоловік пішов до лісу
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
2026.09.15
17:53
Новітній сніг пішов для нас неждано,
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
2026.09.15
09:45
Прохолода вечорова,
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
2026.09.15
08:33
Від брам солоних і строкатих
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
2026.09.14
23:49
комусь цікаві теми
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Невесенко (1963) /
Вірші
Сон
Приснилось таке, що й повідати грішно –
ні сп’яну, ні здуру, а так...
Явились чорти: піднімайся, мов, спішно,
не трафив іще поки шляк!
Ти щось там писав про війну і скорботи,
отож-бо не хнич, не дрижи.
Скоріш роздягайся! І що́ ти, і хто́ ти,
і що у душі – покажи!..
Хапають за руки, штовхають у спину,
до крові роздерли вуста.
Я ж вивернув душу, неначе торбину:
мовляв, ось – дивіться – пуста!
Оце і у весь мій, кажу їм, набуток.
Чого ви хотіли іще?
Ось – кров закипіла, і нервів ось – жмуток,
і губи роздерті, і щем.
Ось – жа́лю до горя і трішки любові.
А що ще потрібно душі?
Все інше – у серці, у думці, у слові,
а ще – ось книші у коші...
Аж тут один кинув: «Доволі облуди!
Давай-но без сліз і вимог!..»
І пучкою ткнув у слабкі мої груди,
і крикнув зі злістю: «А Бог?
– Ти нас, – верещав, – не збивай з пантелику:
Дограєшся, чорт забери!
Чи, може, не ти нещодавно Владику
Небесного звав ізгори?
– Де Бог твій? – кричить. – Я питаю востаннє!..»
І в ухо зі злобою – хрясь!
Я рухнув, неначе вівця на закланні,
небритою пикою в грязь...
Чорти тупотіли копитами бучно,
схилялись, чи я ще живий,
і всі мої вади звіряли поштучно,
і вносили в зошит новий.
«Не час нам із ним тут вести перемови», –
сказав найстаріший з чортів.
І глухо кректав і насуплював брови,
і щось раз у раз бурмотів:
«Хватайте його, волочіть на узбіччя –
нажився, негідник, сповна.
Зв’яжіть йому руки, накрийте обличчя –
заждався його Сатана...»
А я у собі чую втому велику –
невже мій кінчається вік?..
І тут прокидаюсь від шуму і крику –
дружина штовхає під бік:
«Вставати пора, не спізнився б ти, любий,
будильник давно відзвенів...»
І враз відсахнулась: «Чому в крові губи?
Чому ти отак помарнів?..»
4-6.12.21
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон
Приснилось таке, що й повідати грішно –
ні сп’яну, ні здуру, а так...
Явились чорти: піднімайся, мов, спішно,
не трафив іще поки шляк!
Ти щось там писав про війну і скорботи,
отож-бо не хнич, не дрижи.
Скоріш роздягайся! І що́ ти, і хто́ ти,
і що у душі – покажи!..
Хапають за руки, штовхають у спину,
до крові роздерли вуста.
Я ж вивернув душу, неначе торбину:
мовляв, ось – дивіться – пуста!
Оце і у весь мій, кажу їм, набуток.
Чого ви хотіли іще?
Ось – кров закипіла, і нервів ось – жмуток,
і губи роздерті, і щем.
Ось – жа́лю до горя і трішки любові.
А що ще потрібно душі?
Все інше – у серці, у думці, у слові,
а ще – ось книші у коші...
Аж тут один кинув: «Доволі облуди!
Давай-но без сліз і вимог!..»
І пучкою ткнув у слабкі мої груди,
і крикнув зі злістю: «А Бог?
– Ти нас, – верещав, – не збивай з пантелику:
Дограєшся, чорт забери!
Чи, може, не ти нещодавно Владику
Небесного звав ізгори?
– Де Бог твій? – кричить. – Я питаю востаннє!..»
І в ухо зі злобою – хрясь!
Я рухнув, неначе вівця на закланні,
небритою пикою в грязь...
Чорти тупотіли копитами бучно,
схилялись, чи я ще живий,
і всі мої вади звіряли поштучно,
і вносили в зошит новий.
«Не час нам із ним тут вести перемови», –
сказав найстаріший з чортів.
І глухо кректав і насуплював брови,
і щось раз у раз бурмотів:
«Хватайте його, волочіть на узбіччя –
нажився, негідник, сповна.
Зв’яжіть йому руки, накрийте обличчя –
заждався його Сатана...»
А я у собі чую втому велику –
невже мій кінчається вік?..
І тут прокидаюсь від шуму і крику –
дружина штовхає під бік:
«Вставати пора, не спізнився б ти, любий,
будильник давно відзвенів...»
І враз відсахнулась: «Чому в крові губи?
Чому ти отак помарнів?..»
4-6.12.21
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
