ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
17:17
Почуття, що приходить тихо, наче тінь. Воно не гримить громом, не кричить, не з'являється з-за рогу зненацька, а просто підповзає і щось шепоче, змушуючи нас опустити очі. Воно важким каменем лягає на серце, навіть якщо ніхто, крім тебе, про нього не зна
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Невесенко (1963) /
Вірші
Пам’яті жертв голодомору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пам’яті жертв голодомору
I
Було це в недільну днину,
ще й празник – хоч в клуб рядись…
Взяв батько свою торбину
і мовчки зібравсь кудись.
Здригнулись похилі плечі.
«Вернуся, мов, пообід…»
Ми нишком ізлізли з печі,
дивилися сумно вслід.
Не взяла б його там змора,
та горя б не додалось…
Ось явиться він вже скоро
і нам принесе чогось…
Тихенько спадала сутінь
і в хаті, як у труні.
Під піччю – соломи скрутень,
із дров – лиш тріски одні.
Понура сиділа мати
дивилася у вікно;
Димився чавун бокатий,
закутаний у сукно.
І щось завивало в бодні,
де сала давно катма.
І ми все такі ж – голодні,
а батька іще нема.
Стелився туман над долом,
губились в імлі хати.
А батько блукав околом
з надією щось знайти.
Аж тут – за труди віддяка –
гніздечко вплелося в мох.
А одаль лежав собака,
що від голодухи здох.
І мухи над ним роїлись,
і черви із’їли ніс…
Ото ми тоді наїлись,
як батько його приніс.
II
А те дитя іще в колисці,
А вже його нема...
Антоніна Листопад
Миготить пломінець в бляшанці,
за вікном десь кричать сичі.
Квола дівчинка в колисанці,
троє хлопчиків на печі.
Жінка миску в руках тримає,
щось вимішує із харчів…
А хазяїна вже немає,
скоро місяць як опочив.
Діти кубляться, мов звірятка,
ждуть, чи матінка щось спряже.
І не плаче уже малятко,
і не дриґається уже.
Що повісти очам діточим? –
І сама упаде ось-ось…
«Мамо… Мамо… Ми їсти хочем.
Дайте їстоньки нам чогось…»
Тільки й мовила для утішки:
«Спить Тетянка і ви вже спіть.
Потерпіть, мої любі, трішки,
хоч до раночку потерпіть.
Скоро, скоро уже світання,
злинуть янголи з вишини…
Як помре вночі наша Таня,
то насмажимо свіжини…»
III
…А діти вмирали тихо –
на свято Усіх Святих.
Не чулось у хаті сміху
і стогін уже затих.
Лиш мати молилась: «Боже,
прости, що просить прийшлось.
Із всього, що дати можеш,
дай діточкам хоч чогось.
Собі не прошу – не треба.
Я грішна… Прости, прости…
Нічого мені – для себе,
для діточок – щоб спасти…»
А хмари на небосхилі
багріли, мов у крові.
І діти уже безсилі
конали ледь-ледь живі.
Лиш мати молилась: «Боже
Всевишній Ти наш єси! –
Як я вже на те не згожа,
то Ти їх – молю – спаси.
Собі не прошу нічого –
мені оцей хрест нести…
Дай тільки – скоріш якмога –
щось діткам – щоб їх спасти…»
А діти вмирали тихо –
ні рухів, ні слів, ні сліз.
Вповзало безжальне лихо,
і страх невблаганно ліз.
Лиш мати молилась: «Боже,
озвись на мої чуття…
Як дав їм родитись, може
даси і прожить життя.
Собі не прошу – не смію.
Я грішна… Прости, прости…
Дай, Боже, хоча б надію,
дай змогу дітей спасти…»
24–28.11.21
Було це в недільну днину,
ще й празник – хоч в клуб рядись…
Взяв батько свою торбину
і мовчки зібравсь кудись.
Здригнулись похилі плечі.
«Вернуся, мов, пообід…»
Ми нишком ізлізли з печі,
дивилися сумно вслід.
Не взяла б його там змора,
та горя б не додалось…
Ось явиться він вже скоро
і нам принесе чогось…
Тихенько спадала сутінь
і в хаті, як у труні.
Під піччю – соломи скрутень,
із дров – лиш тріски одні.
Понура сиділа мати
дивилася у вікно;
Димився чавун бокатий,
закутаний у сукно.
І щось завивало в бодні,
де сала давно катма.
І ми все такі ж – голодні,
а батька іще нема.
Стелився туман над долом,
губились в імлі хати.
А батько блукав околом
з надією щось знайти.
Аж тут – за труди віддяка –
гніздечко вплелося в мох.
А одаль лежав собака,
що від голодухи здох.
І мухи над ним роїлись,
і черви із’їли ніс…
Ото ми тоді наїлись,
як батько його приніс.
II
А те дитя іще в колисці,
А вже його нема...
Антоніна Листопад
Миготить пломінець в бляшанці,
за вікном десь кричать сичі.
Квола дівчинка в колисанці,
троє хлопчиків на печі.
Жінка миску в руках тримає,
щось вимішує із харчів…
А хазяїна вже немає,
скоро місяць як опочив.
Діти кубляться, мов звірятка,
ждуть, чи матінка щось спряже.
І не плаче уже малятко,
і не дриґається уже.
Що повісти очам діточим? –
І сама упаде ось-ось…
«Мамо… Мамо… Ми їсти хочем.
Дайте їстоньки нам чогось…»
Тільки й мовила для утішки:
«Спить Тетянка і ви вже спіть.
Потерпіть, мої любі, трішки,
хоч до раночку потерпіть.
Скоро, скоро уже світання,
злинуть янголи з вишини…
Як помре вночі наша Таня,
то насмажимо свіжини…»
III
…А діти вмирали тихо –
на свято Усіх Святих.
Не чулось у хаті сміху
і стогін уже затих.
Лиш мати молилась: «Боже,
прости, що просить прийшлось.
Із всього, що дати можеш,
дай діточкам хоч чогось.
Собі не прошу – не треба.
Я грішна… Прости, прости…
Нічого мені – для себе,
для діточок – щоб спасти…»
А хмари на небосхилі
багріли, мов у крові.
І діти уже безсилі
конали ледь-ледь живі.
Лиш мати молилась: «Боже
Всевишній Ти наш єси! –
Як я вже на те не згожа,
то Ти їх – молю – спаси.
Собі не прошу нічого –
мені оцей хрест нести…
Дай тільки – скоріш якмога –
щось діткам – щоб їх спасти…»
А діти вмирали тихо –
ні рухів, ні слів, ні сліз.
Вповзало безжальне лихо,
і страх невблаганно ліз.
Лиш мати молилась: «Боже,
озвись на мої чуття…
Як дав їм родитись, може
даси і прожить життя.
Собі не прошу – не смію.
Я грішна… Прости, прости…
Дай, Боже, хоча б надію,
дай змогу дітей спасти…»
24–28.11.21
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1007 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1007 seconds