ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Невесенко (1963) /
Вірші
Пам’яті жертв голодомору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пам’яті жертв голодомору
I
Було це в недільну днину,
ще й празник – хоч в клуб рядись…
Взяв батько свою торбину
і мовчки зібравсь кудись.
Здригнулись похилі плечі.
«Вернуся, мов, пообід…»
Ми нишком ізлізли з печі,
дивилися сумно вслід.
Не взяла б його там змора,
та горя б не додалось…
Ось явиться він вже скоро
і нам принесе чогось…
Тихенько спадала сутінь
і в хаті, як у труні.
Під піччю – соломи скрутень,
із дров – лиш тріски одні.
Понура сиділа мати
дивилася у вікно;
Димився чавун бокатий,
закутаний у сукно.
І щось завивало в бодні,
де сала давно катма.
І ми все такі ж – голодні,
а батька іще нема.
Стелився туман над долом,
губились в імлі хати.
А батько блукав околом
з надією щось знайти.
Аж тут – за труди віддяка –
гніздечко вплелося в мох.
А одаль лежав собака,
що від голодухи здох.
І мухи над ним роїлись,
і черви із’їли ніс…
Ото ми тоді наїлись,
як батько його приніс.
II
А те дитя іще в колисці,
А вже його нема...
Антоніна Листопад
Миготить пломінець в бляшанці,
за вікном десь кричать сичі.
Квола дівчинка в колисанці,
троє хлопчиків на печі.
Жінка миску в руках тримає,
щось вимішує із харчів…
А хазяїна вже немає,
скоро місяць як опочив.
Діти кубляться, мов звірятка,
ждуть, чи матінка щось спряже.
І не плаче уже малятко,
і не дриґається уже.
Що повісти очам діточим? –
І сама упаде ось-ось…
«Мамо… Мамо… Ми їсти хочем.
Дайте їстоньки нам чогось…»
Тільки й мовила для утішки:
«Спить Тетянка і ви вже спіть.
Потерпіть, мої любі, трішки,
хоч до раночку потерпіть.
Скоро, скоро уже світання,
злинуть янголи з вишини…
Як помре вночі наша Таня,
то насмажимо свіжини…»
III
…А діти вмирали тихо –
на свято Усіх Святих.
Не чулось у хаті сміху
і стогін уже затих.
Лиш мати молилась: «Боже,
прости, що просить прийшлось.
Із всього, що дати можеш,
дай діточкам хоч чогось.
Собі не прошу – не треба.
Я грішна… Прости, прости…
Нічого мені – для себе,
для діточок – щоб спасти…»
А хмари на небосхилі
багріли, мов у крові.
І діти уже безсилі
конали ледь-ледь живі.
Лиш мати молилась: «Боже
Всевишній Ти наш єси! –
Як я вже на те не згожа,
то Ти їх – молю – спаси.
Собі не прошу нічого –
мені оцей хрест нести…
Дай тільки – скоріш якмога –
щось діткам – щоб їх спасти…»
А діти вмирали тихо –
ні рухів, ні слів, ні сліз.
Вповзало безжальне лихо,
і страх невблаганно ліз.
Лиш мати молилась: «Боже,
озвись на мої чуття…
Як дав їм родитись, може
даси і прожить життя.
Собі не прошу – не смію.
Я грішна… Прости, прости…
Дай, Боже, хоча б надію,
дай змогу дітей спасти…»
24–28.11.21
Було це в недільну днину,
ще й празник – хоч в клуб рядись…
Взяв батько свою торбину
і мовчки зібравсь кудись.
Здригнулись похилі плечі.
«Вернуся, мов, пообід…»
Ми нишком ізлізли з печі,
дивилися сумно вслід.
Не взяла б його там змора,
та горя б не додалось…
Ось явиться він вже скоро
і нам принесе чогось…
Тихенько спадала сутінь
і в хаті, як у труні.
Під піччю – соломи скрутень,
із дров – лиш тріски одні.
Понура сиділа мати
дивилася у вікно;
Димився чавун бокатий,
закутаний у сукно.
І щось завивало в бодні,
де сала давно катма.
І ми все такі ж – голодні,
а батька іще нема.
Стелився туман над долом,
губились в імлі хати.
А батько блукав околом
з надією щось знайти.
Аж тут – за труди віддяка –
гніздечко вплелося в мох.
А одаль лежав собака,
що від голодухи здох.
І мухи над ним роїлись,
і черви із’їли ніс…
Ото ми тоді наїлись,
як батько його приніс.
II
А те дитя іще в колисці,
А вже його нема...
Антоніна Листопад
Миготить пломінець в бляшанці,
за вікном десь кричать сичі.
Квола дівчинка в колисанці,
троє хлопчиків на печі.
Жінка миску в руках тримає,
щось вимішує із харчів…
А хазяїна вже немає,
скоро місяць як опочив.
Діти кубляться, мов звірятка,
ждуть, чи матінка щось спряже.
І не плаче уже малятко,
і не дриґається уже.
Що повісти очам діточим? –
І сама упаде ось-ось…
«Мамо… Мамо… Ми їсти хочем.
Дайте їстоньки нам чогось…»
Тільки й мовила для утішки:
«Спить Тетянка і ви вже спіть.
Потерпіть, мої любі, трішки,
хоч до раночку потерпіть.
Скоро, скоро уже світання,
злинуть янголи з вишини…
Як помре вночі наша Таня,
то насмажимо свіжини…»
III
…А діти вмирали тихо –
на свято Усіх Святих.
Не чулось у хаті сміху
і стогін уже затих.
Лиш мати молилась: «Боже,
прости, що просить прийшлось.
Із всього, що дати можеш,
дай діточкам хоч чогось.
Собі не прошу – не треба.
Я грішна… Прости, прости…
Нічого мені – для себе,
для діточок – щоб спасти…»
А хмари на небосхилі
багріли, мов у крові.
І діти уже безсилі
конали ледь-ледь живі.
Лиш мати молилась: «Боже
Всевишній Ти наш єси! –
Як я вже на те не згожа,
то Ти їх – молю – спаси.
Собі не прошу нічого –
мені оцей хрест нести…
Дай тільки – скоріш якмога –
щось діткам – щоб їх спасти…»
А діти вмирали тихо –
ні рухів, ні слів, ні сліз.
Вповзало безжальне лихо,
і страх невблаганно ліз.
Лиш мати молилась: «Боже,
озвись на мої чуття…
Як дав їм родитись, може
даси і прожить життя.
Собі не прошу – не смію.
Я грішна… Прости, прости…
Дай, Боже, хоча б надію,
дай змогу дітей спасти…»
24–28.11.21
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію