Усе було і взагалі, і зокрема,
і це життя – сюжет чиєїсь книги:
така ж весна, і гори, і пітьма,
і в скреслім небі – чорні криги

Такі ж видіння, тіні і такі ж сліди.
І навіть райдуга посеред ночі –
така ж, як у Бориса Нечерди*,
так само барвами тріпоче.
 
Таке ж село. І діти в хаті заводні,
й бабуся, що всю ласку віддала́ їм.
І двоє з вудками удалині,
як Вінграновський з Талалаєм.

Такі ж степи. І оце місто. І майдан.
І в небі зорі, що мигтять ріденько.
І у долині – злежаний туман,
в якому зник Василь Діденко.

Така ж ріка. І оця музика. Й пісні.
І ця любов. І горе. І спокуса.
І ці слова – знесолені й пісні,
як пайка у тарілці Стуса...

Минає все. Струмить вода у рівчаку.
Та час із пам’яті не все ще витер...
І може, десь, в якомусь Бучаку**,
явився знов Затуливітер.

*«райдуга серед ночі» з вірша Бориса Нечерди «Райдуга»
**Бучак – село в Черкаській області, в якому жив і трагічно загинув Володимир Затуливітер

2.01.22