ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Невесенко (1963) /
Вірші
У шпиталь до сина
Стоїть старенька на узбіччі,
машини мимо – вжик та вжик.
Дощу краплини на обличчі...
Зриває вітер дощовик...
Якби-то змога, йшла би пішки,
мабу́ть, доходила б уже.
Невже не здіється нітрішки,
ніхто не спиниться невже?..
Густіють сутінки імлисто,
нещадно дощ холодний мжить.
Їй до шпиталю треба в місто,
там син поранений лежить.
Довкіл – неначе у підпіччі...
Імла тріпоче між осик...
Стоїть старенька на узбіччі,
машини мимо – вжик та вжик...
21.09.22
II
Палата.
Ліжко.
М’ята постіль.
Руді розводи кров’яні...
Який вже тиждень ходить поспіль
вона за мури кам’яні.
Тут зі шпитальних сірих вікон,
немов з якогось потойбіччя,
глядять суворі,
різні віком
чиїсь бліді
сумні обличчя.
Глядять на сад
і склеп похмурий,
і на безвихідь,
і на мрії,
на зубцюваті
в снігу
мури,
на блякле сонце,
що ледь гріє...
Вона спішить.
Там син нездужий –
жалкий,
мов згусток больовий.
Уже безсилий
і байдужий,
проте живий...
Іще живий...
Згасають мрії, як примари,
в які чуття не обрядись.
Он промайнули санітари
з пустими ношами кудись.
Шкребе у горлі від карболки.
Від горя –
сльози потекли.
В хустинці – ті
страшні осколки,
що сину тіло
посікли.
О, ця війна...
Війна!..
Війна!..
Кінця і краю їй не видко...
На скронях – снігом –
сивина:
– Синочку мій, живи!
Я швидко...
Ось і палата.
Лікар тут.
І хтось іще.
І санітари.
А на підлозі –
бинт і джгут,
і син,
укладений на ма́ри .
Як осягти той жах думками?
І де та –
з болями – скрижаль?..
А лікар лиш розвів руками:
– Ми не спасли його,
на жаль.
Це відгукнулося, як постріл,
як отой вибух на війні...
Пуста палата,
м’ята постіль,
руді розводи кров’яні...
ма́ри – ноші для перенесення мерців
14–16.01.21
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У шпиталь до сина
Стоїть старенька на узбіччі,
машини мимо – вжик та вжик.
Дощу краплини на обличчі...
Зриває вітер дощовик...
Якби-то змога, йшла би пішки,
мабу́ть, доходила б уже.
Невже не здіється нітрішки,
ніхто не спиниться невже?..
Густіють сутінки імлисто,
нещадно дощ холодний мжить.
Їй до шпиталю треба в місто,
там син поранений лежить.
Довкіл – неначе у підпіччі...
Імла тріпоче між осик...
Стоїть старенька на узбіччі,
машини мимо – вжик та вжик...
21.09.22
II
Палата.
Ліжко.
М’ята постіль.
Руді розводи кров’яні...
Який вже тиждень ходить поспіль
вона за мури кам’яні.
Тут зі шпитальних сірих вікон,
немов з якогось потойбіччя,
глядять суворі,
різні віком
чиїсь бліді
сумні обличчя.
Глядять на сад
і склеп похмурий,
і на безвихідь,
і на мрії,
на зубцюваті
в снігу
мури,
на блякле сонце,
що ледь гріє...
Вона спішить.
Там син нездужий –
жалкий,
мов згусток больовий.
Уже безсилий
і байдужий,
проте живий...
Іще живий...
Згасають мрії, як примари,
в які чуття не обрядись.
Он промайнули санітари
з пустими ношами кудись.
Шкребе у горлі від карболки.
Від горя –
сльози потекли.
В хустинці – ті
страшні осколки,
що сину тіло
посікли.
О, ця війна...
Війна!..
Війна!..
Кінця і краю їй не видко...
На скронях – снігом –
сивина:
– Синочку мій, живи!
Я швидко...
Ось і палата.
Лікар тут.
І хтось іще.
І санітари.
А на підлозі –
бинт і джгут,
і син,
укладений на ма́ри .
Як осягти той жах думками?
І де та –
з болями – скрижаль?..
А лікар лиш розвів руками:
– Ми не спасли його,
на жаль.
Це відгукнулося, як постріл,
як отой вибух на війні...
Пуста палата,
м’ята постіль,
руді розводи кров’яні...
ма́ри – ноші для перенесення мерців
14–16.01.21
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1596 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1596 seconds