Туман густий крадеться бісом,
з долини сунеться на кряж,
де на узгір’ї понад лісом
сирі окопи і бліндаж.
А там в дозорі на околі
боєць у сховку крейдянім,
і чорний ворон на тополі
нахабно каркає над ним.

Годинник цокає вагадлом*,
рахує час за миттю мить,
і полинялим простирадлом
імла на вітрі мерехтить.
І в сизій тій імлі вологій
тріпоче простір навкруги,
і яр завітрений пологий
стікає в хащі шелюги.

А за тим яром – мінне поле,
біда і смерть, і вороги.
А тут – багнище захололе,
ступни – не витягнеш ноги.
Уже і тіло задубіло,
бери відразу – й на поміст...
Аж раптом обік загриміло
і виріс ворог в повний зріст.
 
Розрив. І черга кулеметна.
І блиск. І зойк. І посвист куль.
І скрився ворон десь шляхетно,
і ворог рухнув, наче куль.
Обабіч – схлипи автоматні
і чути окрики бійців...
А ворон, склавши крила ратні,
уже шмигляє між мерців.
17–18.03.21

*вагадло – маятник

17–18.03.21