– Ну як Ви там, мамо, чи й досі Вам горе?
Чи й досі війною ординець страшить?..
А я вже на небі, воно тут, як море:
і вітер буяє, і сонце пашить.

У висі розлогій, у тихій блакиті,
де хмарок кошлатих тремтять острівці,
я хлюпаюсь, наче дитя у кориті,
і сонце, як м’ячик, тримаю в руці.

Нема ні війни, ні боїв, ні облоги,
не чутно сирени, не видно пожог…
Лиш поряд, зануривши в синяву ноги,
сидить на хмарині утомлений Бог.

Він вчора казав, що бере під опіку,
ось тільки відмиюсь від крові і зла…
Я тут не один… Тут загиблих – безліку,
і всі українці, – з одного жерла́.

Тут наші пісні і смішинки в розмові,
і, навіть, погруддя Шевченку стоїть...
Отож не хвилюйтесь, бувайте здорові,
Простіть, що загинув, і далі живіть…

25.05.22