Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Назар Назаров



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Колисанка
    Добрий вечір зайчику куди йдеш
    зайченят зловили зловлять тебе теж
  •   Переваги параної
    Параноїк ніколи не буває самотнім і обділеним увагою
    На кожному розі на нього люб'язно чекають убивці і скажені пси
  •   ©

  •   із Омара Хайяма
    Чи хтось ще молодий, чи вже дійшовши літ -
    Усі вони підуть одне за одним вслід.
  •   До Пана
    Музо, повідай мені про милого сина Гермеса.
  •   У БУДЦІ
    ми хотіли її погладити
    але боялися торкнутися
  •   Слова на вітрі
    хлопець походив із важкої сім’ї
    він мав лише батька і птаха
  •   На екскурсії
    Панове не струшуйте пилюку додолу
    Її не струшували з часів Тюдорів
  •   До Діоніса (Гомерівські гімни, VII)
    Про Діоніса згадаю, Семели преславної сина.
    На узбережжі піщанім пустельного моря з’явився
  •   Джон Донн. БЛОХА
    Лише поглянь: у цій блосі –
    Твої мізерні одкоші усі:
  •   Джон Мільтон. Втрачений рай. початок першої книги
    Про першу непокору між людей,
    Про плід заказаний, чий тлінний смак
  •   В. Х. Оден - W. H. Auden
    Пані, ви на перехрестях
    Не шкодуйте сліз.
  •   Думузі і Гештінана
    Менший біс роззявив рота і старому бісу каже:
    «Нум, ходімо, полетімо осяйній Інані в лоно!»
  •   Без назви
    У давнину речі рідко коли називались
    Багато так і розсипалось не набувши назви
  •   Біон зі Смірни - Епітафія Адоніса -
    Я заводжу голосіння, бо сконав Адоніс гарний.
    «Гарний поконав Адоніс», - так голосять всі ероти.
  •   ***
    Смакує заспокійливо і п’янко
    опівночі солодка валер’янка
  •   Собача Геката
    Богине собача богине Гекато
    богине велика трилика хвостата
  •   Замовляння проти лихоманки
    Ой ти лихоманко що звешся Векла
    що ти зі мною лиха й запекла
  •   Із "Архівів міста Ура"
    Ніхто з коханців так не обійма,
    як мертва мова, давня і німа.
  •   Полк насолоди
    Не мовте про зобов’язання, не згадуйте про провину. Коли проходить полк насолоди із музикою і стягами, коли чуття тремтять у лихоманці, лише безумець чи нечестивець залишиться віддалік і не кинеться чимдуж у прекрасний похід, що рушає на завоювання утіх і пристрастей.
    Усі закони благочестя – хибно задумані, недоладно застосовані – саме ніщо і не можуть вистояти ні миті, коли проходить полк насолоди з музикою і стягами.
  •   Кочівний роздум
    Не треба нам багато розуміти
    мій таємничий втомлений семіте
  •   За двойко руж
    Збирала дівчина квітки і рвала повні ружі,
    сердечні таїни свої проказувала тихо.
  •   Елегійні дистихи
    Прочерком довгим позначу зимових годин проминання.
  •   LVI. Адонісові – тиміам, пахощі.
    Вчуй цю молитву, багатоіменний демоне славний,
    довговолосий, любителю пусток, багатий плодами,
  •   Григорій Назіанзин (Богослов) - Гімн Христові
    IV ст. н.е.
  •   Сум стамбульського вельможі
    Я лину у роки далекі і відбулі,
    коли ми, юнаки у давнім медресе,
  •   Трасовичка
    Колись була я груба трасовичка.
    Тепер я стала схожа на людину.
  •   Стилізація під Джона Донна
    Коли у ніч негожу і похмурну
  •   Гість
    постукає вперто рукою в трухляві хиткі одвірки
  •   лимерик
    Прокинулись на кухні таргани
    І сонце заховалось за будинки.
  •   Константінос Кавафіс. 27 липня 1906 року, друга година по полудні
    Коли ці християни тягли його на страту, –
    лише сімнадцять років, невинне ще дитя, –
  •   Константінос Кавафіс. Дні 1909, 1910 і 1911
    Μέρες του 1909, '10, και '11
  •   Константінос Кавафіс. Тіло, пригадай
    Тіло, пригадай не тільки, як ти люблене було,
    не тільки ложа, що для тебе застилались,
  •   Константінос Кавафіс
    ПЕРЕПОНИ
  •   * * *
    Зі столу сміється скляна карафа.
    Я хочу звідтоді, як тільки звидів,
  •   Серпнева елегія
    У пору жнив, у всеплодючім серпні
    Самотні дні безжалісно нестерпні.
  •   Emporte-moi
    Я підхопив тугу неначе нежить
    Життя минає і це не бентежить
  •   Голем
    Дні мої вперті, задовгі, сердиті.
    Заздрю віддавна тобі, Олоферне:
  •   Серенада
    стьобно-іронічне
  •   Осіння тризна
    В літо 6590 (1082). Помер Осінь, князь половецький.
    Повість Врем"яних Літ
  •   * * *
    Життя ще не зачинено на засув
  •   Спогад на прощання
    У нашої казки раптовий зачин.
    (Свічки поблимують не-
  •   Додаток до "8.8.8"
    Якщо життя зовсім не варте саги -
  •   8.8.8
    TO THE BEGETTERS
    OF THESE ENSUING VERSES
  •   ТІРЕСІЙ
    Та я тебе привабити не зможу,
    тож, як осліплий старець і віщун,
  •   * * *
    Паломництво в нікуди і нізвідки
  •   * * *
    Усе життя – немов стара білінгва:
    Є світла і прозора мова дня –
  •   * * *
    Як сказано в фрагменті Геракліта
    Як сказано в фрагменті panta rei
  •   * * *
    Ці краєвиди мертві, наче Троя,
    Й пустельні, мов після потопу.
  •   П"ЄСА ДЛЯ КЛАВЕСИНА
    варіації на тему кольорів де Латура
  •   Учта Дон Кіхота
    "Тут же Дон Кіхот остаточно
    впевнився, що прибув до
  •   За Паундом
    Спадає світлий дощ на сірий пил.
    Дерева в дворику заїзду
  •   Едмунд Спенсер. AMORETTI. 34
    Раз корабель, що океаном плив
    Й незрадная зоря його водила,
  •   Джон Кітс. Гомерові
    Поодалік, в гігантськім незнанні
    Про тебе я почув і про Кіклади,
  •   ТАРАНТЕЛА
    Мелодія вечірньої Тоскани
    Торка тоненьким пальцем неба щит.
  •   Смерть Адоніса
    переклад з давньогрецької
  •   * * *
    Сьогодні геть розмови телефонні
    Й сітки розставлені дротів!
  •   * * *
    Хоч зараз літо й дуже парко,
    Я осінню уже пропах.
  •   ПОЛЬВІ ОКТАВИ
    Я втік, нарешті, з божевільні міста,
    В мені ожив прадавній кочовик:
  •   ПІСНЯ НАД ОСІННЬОЮ РІКОЮ
    переспів з Кітса
  •   ФЛОРЕНЦІЇ
    Щоночі я марю твоїми п’яццами...
    Я разом з повіями і паяцами
  •   * * *
    Місяць на небі зайнявся тотемно.
    В нашій кімнаті то світло, то темно.
  •   ЛИСТОПАДОВІ
    Ти знов прийшов й мене позбавив сну,
    Бо надійшли оті часи урочі,
  •   DE PROFUNDIS
    1. DE PROFUNDIS1
  •   * * *
    – Я семиліття перше вже подвоїв:
    Візьму харчів, візьму хмільних напоїв
  •   ОДА САПФО
    Щасливий, певне, як боги,
    Той муж, що поряд сів
  •   Два вірші зі слово ПЛАЧ
    1. Псалом грому
  •   Восьмивірші
    * * *
  •   МАЛИЙ ТЕСТАМЕНТ балада-стилізація
    Дванадцять сувоїв чорного шовку
    зоставте мені на саван,
  •   Похожалий ведмідь
    Якщо зимою йти тобі припало
    До теплих і далеких ручаїв,
  •   Ода твоєму тілу, написана на форзаці словника
    Як манускрипт тендітну в’язь мінускул
    і почерків тоненьку чорну в’язь,
  •   Втеча з Вавилона
    Ми підійдемо до брами Іштар –
    Там є у мене знайомий вратар –
  •   АЛЬБА альбо Пісня, співана на світанні
    Усі коханці двоєслови,
    І ти мій усміх не лови

  • Огляди

    1. Колисанка
      Добрий вечір зайчику куди йдеш
      зайченят зловили зловлять тебе теж

      бігли зайченята бережечком річки
      в комірцях нам будуть дві червоні стрічки

      зайченят возили ліщинові санки
      їм не заспіваєш більше колисанки

      зайченят возила бузинова бричка
      будуть нам усім шапки і рукавички

      цілу ніч гуляла сіра завірюха
      від зайчат лишились хвостики і вуха

      травень 2012



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Переваги параної
      Параноїк ніколи не буває самотнім і обділеним увагою
      На кожному розі на нього люб'язно чекають убивці і скажені пси

      Параноїк ніколи не нудьгує
      бо завжди має над чим подумати
      хоча б чи їсти йому вечерю
      адже якщо вона отруєна сніданку уже не буде

      у світі ще стільки погано обдуманих речей
      і стільки не передбачених нещасних випадків
      навіть стілець і той виглядає загрозливо
      якщо правильно подивитися

      Але параноїк не занепадає духом
      якщо стільки найманих убивць за ним ходить назирці
      і стільки отруєних вечер уже з"їдено
      а з ним нічого так і не сталося
      значить він дечого таки навчився
      і якось можна жити далі

      (от тільки ще загляне в шафу
      і під стіл
      а так про всяк випадок)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ©



      Дама з сигаретою і раком легені

      з медаллю Нобеля десь у шухляді

      відучора перетворилась остаточно

      на своє авторське право

      над нею німбом сіяє значок копірайту



      Хоча крім права на публікацію віршів є й інше

      суто авторське право

      уві сні у темряві в авторському ліжку

      зробити останній видих

      не сказавши останніх слів

      на які авторські права не поширюються




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. із Омара Хайяма
      Чи хтось ще молодий, чи вже дійшовши літ -
      Усі вони підуть одне за одним вслід.
      Ніхто на світі цім на віки не лишивсь.
      Приходили і йшли, і йтимуть, доки світ.


      Із ким поговорою - де є той друг єдиний? -
      про те, що із правіку судилося людині:
      Творець її зліпив з печалі, наче з глини,
      недовго поблука - і швидко крок зупинить.


      Життя мов караван – із виду дивина!
      Прекрасна мить ота, що в радощах мина.
      Ти не сумуй, сакі, що скоро судний день –
      Закінчується ніч, налий мені вина!

      (Сакі – виночерпій)


      І день, і ніч були до нашого приходу,
      І небо вже було, що крутиться ізроду.
      Тому не поспішай, на пил не наступай –
      Зіницями він був, прекрасними на вроду.


      Одвічних таємниць не знаємо ми вдвох.
      Не знаємо письмен, якими пише Бог.
      Говорим ти і я немов за запиналом.
      Коли воно впаде – не стане нас обох.


      Якби я місце міг для спокою знайти,
      Якби ж цей довгий шлях приводив до мети,
      Якби ж – коли пройдуть багато тисяч літ –
      Сподіванка була травою прорости.


      Не бійся перемін від часу-візника,
      Бо мить, яка прийде – так само нестійка.
      У радощах живи, ніколи хай тебе
      Минуле не смутить, майбутнє не ляка.


      Боюся: у цей світ не вернемося знов,
      Зі щирим другом ми не вестимем розмов.
      Із миті, що живеш, ізповна користай,
      Бо зараз ти живий, за мить – ти видійшов.


      Як питимеш вино – то з мудрецем великим,
      Або із юнаком ти пий тюльпаноликим.
      Вино потроху пий – не пий вина надміру,
      І потай миру пий – не пий вина із криком.


      Знайшла краплина в морі кінець свойого шляху.
      З’єдналась із землею мала частинка праху.
      На що була подібна твоя поява в світі?
      З’явилася на мить – і зникла знов комаха.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. До Пана


      Музо, повідай мені про милого сина Гермеса.

      Він, козлоногий, дворогий і шумолюбний, в лісистих

      Хащах блукає, йдучи услід хороводним німфам,

      Що по верхівках стрімчастих скель безстрашно ступають,

      Кличучи Пана, пастушого бога з кошлатим волоссям,

      Що у його володінні – пагорбів сніжні верхів’я,

      Маківки дальніх гір, а ще кам’янисті бескети.

      Бог цей мандрує повсюди поміж кущів непрохідних,

      То він, буває, піддасться на поваб повільних потоків,

      То він, буває, заходить на скелі стрімкі і урвисті,

      На щонайвищі шпилі, ізвідки всі видно отари.

      Часто він мчить поміж урвищ, що ясно сіяють на сонці,

      Часто в дібровах гірських він диких впольовує звірів,

      Бог гострозорий. А ввечері, ледве вернувшись із ловів,

      Грає пронизливо й гарно на очеретяній флейті.

      Жодна пташка у співі Пана не перевершить,

      Навіть ота, що напровесні на різнобарвних пелюстках

      Сидячи, скарги свої виливає у пісні солодкій.

      Разом із Паном збираються німфи чистоголосі

      Біля струмка темноводого спритні водити танці,

      А на гірських верхів’ях плаче у відповідь Ехо.

      Бог же танцює повсюди: то скочить посеред гурту,

      Зграбний у русі. З рисі накидка у нього на плечах

      Темно-коричнева. Співи солодкі йому до душі

      На трав’янистому лузі, де крокуси і гіацинти

      Пахнуть приємно і квітнуть у травах м’яких упереміш.

      Славлять блаженних богів і висоти святого Олімпу,

      З-поміж усіх обираючи часто швидкого Гермеса:

      Згадують, як він вісником служить богам несмертельним,

      Як ув Аркадію многоджерельну, матір отарам,

      Він завітав, де шанують його як бога Кілени.

      Там він, хоч будучи богом, стада доглядав густошерсті

      Смертному мужеві, адже жага пойняла його сильна

      Доньку довговолосу Дріопса узять за дружину.

      Пишне весілля зіграли – жона народила в палатах

      Богові любого сина, що зразу був дивний із виду:

      Був козлоногий, дворогий, охочий до шуму і сміху.

      Геть утекла годувальниця, вгледівши ледве дитину

      Із бородатим лицем, що суворо дивилось на неї.

      Щедрий на поміч Гермес, на руки сина узявши,

      Радісний духом став несказанно. Тож вирушив швидко

      До олімпійських осель несмертельних богів, загорнувши

      Сина турботливо в хутро пухнасте із зайця гірського.

      Поруч із Зевсом його посадив і святими богами.

      Сина він їм показав, і сподобався він несмертельним,

      Та найприхильнішим з-поміж усіх був до чада Діоніс.

      Паном ­його нарекли, бо усім він припав до вподоби.

      Радуйся ж ти, о владарю, я в пісні до тебе молюся.

      Зараз же пісню інакшу ладнаюся я заспівати.

      Переклав Назарій Назаров



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. У БУДЦІ
      ми хотіли її погладити
      але боялися торкнутися
      може ще загарчить або вкусить

      вона стала кошлата і дика
      дивиться спідлоба і не їсть цукерки
      що ми їй приносимо
      мовчки точить кігті об бильця крісла

      підпускає нас близько але з острахом
      ми підходимо із розмоченим сухарем
      і чимось важким у руках
      про всяк випадок

      а вона тихо скавчить і дивиться на старе фото
      на себе у весільній сукні разом із покійним дідом
      сфотографовану на тлі рябого рядна
      а батьки тримають над ними парасолі
      бо осінь

      і збоку видно краєчок будки



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Слова на вітрі

      хлопець походив із важкої сім’ї
      він мав лише батька і птаха

      йому завжди хотілося бути німим
      бо в такій родині мовчання вважалось ознакою гарного тону

      бог-отець і бог-син так за все життя не перекинулися і словом
      то божевілля говорити з самим собою
      а бог-святий дух той узагалі голуб

      він і досі шкодує що одного дня промовив слово
      яке стало твердю і плоттю
      тіснота така ніде повернутися

      із птахом він би вжився
      але слово не горобець

      і хто мене тягнув за язика
      жалкує він вмощуючись на клаптику вільного простору

      треба було тримати язик за зубами
      думає він укриваючись від холоду
      що був його словом

      добре голубам вони не кидають слів на вітер



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. На екскурсії
      Панове не струшуйте пилюку додолу
      Її не струшували з часів Тюдорів

      Не сідайте на стільці лордів і герцогські канапи
      У вас для цього не достатньо спадкових хвороб чи хоча б подагри

      Ось рукавичка на якій сидів королівський сокіл

      Цей мармуровий пес досі зберігає королівський спокій

      Ось спиця із котроїсь потомственної карети

      А це ошийник який носив якийсь шляхетний сетер

      Погляньте на ці гобелени міль їх їсть уже триста років

      За цим столиком труїли і грали в покер

      А цю табакерку витягали коли хотіли чхнути

      Або ненароком сипнути у чай отрути

      Ось дзеркало яке одне могло не боятись правди

      Проходьте проходьте

      Ви не достатньо шляхетні і мертві щоб залишитись тут назавжди



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. До Діоніса (Гомерівські гімни, VII)
      Про Діоніса згадаю, Семели преславної сина.
      На узбережжі піщанім пустельного моря з’явився
      Він на косі, у подобі незрілого хлопця: розкішне
      З просинню темне волосся його розвівалось на вітрі,
      5З-поза плечей його сильних спадала пурпурна накидка.
      Трапилось на кораблі міцнопалубнім хижим піратам
      Плинути поруч тиренським по темновинному морю.
      Доля вела їх недобра. Тож ледве забачили хлопця,
      Змовились швидко на мигах, раптово на нього напали
      10Й на корабель його свій посадили, радісні серцем:
      Сином їм здався царевим, що рід свій виводить від Зевса.
      Путами зразу хотіли важкими його оповити,
      Тільки на нім не трималося зовсім те пруття лозове,
      З рук його й ніг відлетіло, а темні очі дивились
      15З насміхом радісним. Зразу керманич, усе зрозумівши,
      Інших до себе покликав, розважно таке їм промовив:
      «О навіжені! Ми бога якогось, напевне, схопили!
      Бо кораблеві міцному везти його далі не сила.
      Може, це Зевс усесильний або Аполлон срібнолукий,
      20Чи Посейдон, бо муж цей на смертних не схожий ні в чому –
      Лиш на богів олімпійських, що мають небесні оселі.
      Тож залишімо його якнайшвидше на березі темнім.
      Руки свої не здіймайте на нього, бо ще розізлиться
      Й бурю велику нашле, вітри супротивні здійнявши», -
      25Так говорив. Та різкими словами відмовив ватаг:
      «Сам навіжений ти! Справа твоя – піднімати вітрила
      Й вітру чекать ходового. А хлопцем мужі хай займуться.
      З нами Єгипту, надіюся, він досягне, або Кіпру,
      Навіть до гіпербореїв чи й далі, аж поки не скаже
      30Хто його друзі і браття і де всі його незчисленні
      Статки, бо хлопця демон прихильний віддав нам у руки.»
      Ледве сказав це, поставили щоглу й напнули вітрила.
      Вітер потужний подув, моряки натягнули канати.
      Бог їм одразу справи являти почав дивовижні.
      35Спершу солодке вино запашне по човні темнобокім
      Скрізь потекло і пахощі вмить розлились амброзійні.
      Подивом всіх моряків охопило побачене чудо.
      Поряд з найвищим вітрилом гарна лоза виноградна
      Виросла буйно, і незчисленні з неї звисали
      40Ґрона розкішні, і плющ темнолистий обплів усю щоглу,
      Пишно заквітчаний, згорда здіймав він плоди свої вгору.
      Кочети квітами всі увінчались. Пірати, це взрівши,
      Зразу до суші керманичу путь повертати.
      Бог же у трюмі левом зробився, страшним неймовірно.
      45Голос могутній подав, і являючи дивні знамення,
      Посеред палуби хижого він сотворив ведмедя.
      Лев іспідлоба дивився, ведмідь же піднявся дибки,
      А на кормі пірати зібрались – охоплені жахом,
      Поряд з керманичем стали розважним, зі страху безсилі.
      50На верховоду раптово наскочив Діоніс, а решта
      Кинулась геть із човна, від страшної тікаючи долі –
      В море пірнули божисте, набувши подоби дельфінів.
      Лиш над керманичем змилувавсь бог і йому не зашкодив,
      Щастя йому дарував і слово до нього промовив:
      55«Зовсім не бійся, побожний, ти серцю моєму став милий.
      Я ж бо Діоніс гучний, що мати мене породила –
      Кадмова донька Семела, із Зевсом в коханні зійшовшись.»
      Радуйся, сину Семели! Той, хто тебе забуде,
      Ладити пісню солодку ніколи вже більше не зможе.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Джон Донн. БЛОХА
      Лише поглянь: у цій блосі –
      Твої мізерні одкоші усі:
      В моїй крові змочивши зуби,
      Вже п’є твою, з’єднавши нас без шлюбу!
      Не є, сказав би і святий,
      Це втратою дівочої цноти,
      Та в тім зазнаймо насолоди:
      Із двох – одна, кров плине, наче води, –
      Так запал наш далеко не доходив!

      Ти три душі помилуєш від згуби:
      В істоті цій ми з’єднані у шлюбі!
      Це ти і я, блоха ця нам –
      І шлюбне ложе, і вінчальний храм.
      Попри батьківську вдачу псину,
      Ми вдвох в живому домі із бурштину.
      Тож не дозволь, щоби твій гнів
      На самогубство міритись посмів,
      У вбивствах трьох дійшовши трьох гріхів.

      Та пощо злюці боронить?
      Невинна кров твій нігтик червонить!
      Блохи цієї в чім вина –
      Що краплю крові випила вона?
      Радієш ти - тобі байдужі блохи!
      Ти кажеш - не ослабли ми нітрохи.
      Та не такий страшний вже був той гріх:
      Збезчестить він тебе не більше міг,
      Ніж крові ти утратила від бліх.
      2009-2011



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Джон Мільтон. Втрачений рай. початок першої книги
      Про першу непокору між людей,
      Про плід заказаний, чий тлінний смак
      Привів на землю смерть і всяке лихо,
      Про втрату раю, поки більший Муж
      5 Відновить нас і сяде на престол,
      Співай, небесна музо – пастуха
      Надхнула на Синаї ти й Оребі,
      Щоб він навчив вибірні зерна, як
      Земля і небо спершу піднялись
      10 Із хаосу; але якщо Сіон
      Тобі миліш й купальня Силоам,
      Що побіч храму Бога, я ізвідти
      Позву тебе своїй на поміч пісні,
      Що не ширяє в серединнім леті,
      15 А до речей, не втілених ні в прозі,
      Ні в римі, мчить над Іонійську гору.
      Найперш Тебе, о Духу, що миліш
      Тобі за храми серце щире й чисте,
      Прошу: навчи, бо знаєш Ти. Ти був
      20 Одвіку, дужі крила розпростерши,
      Мов голуб, над широтами безодні,
      І запліднив її, – ти ніч осяй
      В мені, і підніми низинне, щоб,
      Довівши до вершин велику повість,
      25 Я міг утвердить вічне Провидіння,
      Вказать шляхи Господні до людей.



      Бо духи, як захочуть,
      Статей обох одразу набувають –
      425 Така в них незабруднена природа,
      Не скована суглобами і плоттю
      І не зіперта на ламкі кістки,
      Як у людей. І форму будь яку –
      Летку й міцну, яскраву чи похмуру, –
      430 Прибрати вони в змозі, щоб чинить,
      Як їм велить любов чи ворожнеча.
      Поріддю цьому звірився Ізраїль,
      Його живлющій силі, в забутті
      Олтар лишивши правий, у поклоні
      435 Він падав у кумирні – так і в битвах
      Він падав від ворожої потуги.
      Із духами була і Астарот,
      Астарта фінікійська, що над небом
      Царює й має роги перехресні.
      440 Це їй вночі при місяці сидонські
      Дівчата слали молитви й пісні, –
      Оспіваній в Сіоні, де стояв
      Для неї храм на бескеті нечистім.
      Його ізвів той женолюбний цар,
      445 Який кохав, хоч серце мав велике,
      І нечистивиць. Таммуз далі йшов –
      Поранений щорічно, повабляв
      Жінок сірійських він до голосінь,
      Пісень любовних в літні дні. Тим часом
      450 Адоніс пурпуром стікав зі скелі
      І плив до моря – і вважали кров’ю
      Його із рани Таммуза.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. В. Х. Оден - W. H. Auden
      Пані, ви на перехрестях
      Не шкодуйте сліз.
      Ваш коханий-сокільничий
      Мчить на лови в ліс.

      Підкупіть птахів, щоб змовкли
      Серед верховіть.
      Щоби ніч прийшла, із неба
      Сонце проженіть.

      Зимний вітер подорожнім,
      Небо їм - без зір.
      Наступа на п"яти розпач,
      Ви мчите, як звір!

      Як почуєте ви моря
      Віковічний хлип,
      Випийте його, хоч гірко
      Ця смакує глиб.

      Опустіться ви терпляче
      Через моря товщ,
      Ключ шукаючи коштовний
      Між кораблетрощ.

      Вартовий із вас цілунок
      Візьме за прохід
      Через міст, що над проваллям
      Буде торохтіть.

      Замок там чека на гостю,
      Певне, від століть.
      Ви ключем, пробігши сходи,
      Двері відімкніть.

      Перетніть порожню залу -
      Сумнівам не час -
      В дзеркало на себе гляньте
      Ув останній раз.

      У стіні ви ніж знайдете
      У якійсь зі шпар.
      У своє невірне серце
      Вам лишивсь удар.

      1940





      Lady, weeping at the crossroads
      Would you meet your love
      In the twilight with his greyhounds,
      And the hawk on his glove?

      Bribe the birds then on the branches
      Bribe them to be dumb,
      Stare the hot sun out of heaven
      That the night may come.

      Starless are the nights of travel,
      Bleak the winter wind;
      Run with terror all before you
      And regret behind.

      Run until you hear the ocean's
      Everlasting cry;
      Deep though it may be and bitter
      You must drink it dry.

      Wear out patience in the lowest
      Dungeons of the sea,
      Searching through the stranded shipwrecks
      For the golden key.

      Push on to the world's end, pay the
      Dread guard with a kiss;
      Cross the rotten bridge that totters
      Over the abyss.

      There stands the deserted castle
      Ready to explore;
      Enter, climb the marble staircase
      Open the locked door.

      Cross the silent ballroom,
      Doubt and danger past;
      Blow the cobwebs from the mirror
      See yourself at last.

      Put your hand behind the wainscot,
      You have done your part;
      Find the penknife there and plunge it
      Into your false heart.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Думузі і Гештінана
      Менший біс роззявив рота і старому бісу каже:
      «Нум, ходімо, полетімо осяйній Інані в лоно!»
      Полетіли до Унука, там Інану ухопили:

      «Шляхом, що лише для тебе, ти підеш в підземне царство!
      5Шляхом, вимріяним серцем, ти підеш в підземне царство!
      Підеш до Ерешігалю, підеш у підземне царство!
      Скинь свої розкішні шати – і зіходь в підземне царство!
      Осяйну ти діадему скинь з волосся – сходь під землю!
      І чарівність всю приємну – всю ізкинь ти, сходь під землю!
      10І зніми із ніг браслети ти коштовні, сходь під землю!
      А коли під землю зійдеш… [дефект тексту]

      Осяйна Інана вільна, звільнена сяйна Інана!
      Віддала вона за себе друга юного Думузі.
      «Накладімо юнакові пута преміцні на ноги!
      15Накладім йому колодки і на руки, і на шию!»
      Гострого здійняли списа в юнака перед очима,
      І залізнії сокири вже біси довкола точать.
      Юнака вони підводять – юнака вони садовлять:
      «Одяг з нього іскидаймо, нумо хлопця підведімо».
      20Юнаку зв’язали руки, боляче йому зробили,
      Голову йому зв’язали – власним одягом зв’язали.
      І здійняв юнак до неба, і здійняв до Уту руки:

      «Уту, друже мій, юнак я, ти мене повинен знати,
      Бо сестру твою я маю в себе в домі за дружину.
      25Та вона зійшла під землю, 26щоб звільнитися, лишила –
      Навзамін мене лишила під землею,
      Уту, ти правдиво судиш, тож мене не підведи ти,
      Дай рукам подобу іншу, тілу дай подобу іншу!
      30Дай із лап мені бісівських – дай втекти мені на волю!
      Наче гадина, що в’ється по долинах і по горах,
      До сестри до Гештінани хай живим я утечу!»

      Уту витер його сльози,
      Дав рукам подобу іншу, тілу дав подобу іншу,
      35І на гадину повзучу він його перетворив,
      Наче сокіл, що на здобич рине стрімко,
      Він в оселю Гештінани перелинув.
      Ледве-ледве Гештінана, ледве глянула на брата,
      Щоки геть собі роздерла, носа геть собі роздерла,
      40Поглядом блука довкола, одяга жалобні шати,
      Завела жалобну пісню, завела над юнаком:

      «О мій брате, о мій брате, ще ти днів своїх не сповнив,
      О мій брате, о пастуше з Амашунгалана, ще років своїх не сповнив!
      О мій брате, о юначе без дітей і без дружини!
      45О мій брате, о юначе без товариша і друга!
      О мій брате, о юначе, ти для матері нещастя!»

      А біси довкола рищуть, скрізь шукаючи Думузі.
      Подає біс менший голос і старому бісу каже:
      «У бісів немає тата, у бісів немає мами, у бісів рідні немає.
      50Ще звідтоді, коли небо із землею розійшлося,
      Ви завжди довкола люду стоїте, мов огорожа.
      Добрих діл вони не чинять, ні добра, ні зла не знають.
      Хто без власної оселі зміг від нас живим піти?
      Ми до друзів не підемо, свояків ми оминемо,
      55Пастуха підем шукати до оселі Гештінани!»
      І біси у руки плещуть і на пошуки рушають.

      Гештінана не устигла припинити свого плачу,
      А біси вже прилетіли в дім до неї:
      «Де поділа свого брата?» А вона не каже й слова.
      60Болячками вкрили стегна – а вона не каже й слова.
      Їй роздерли все обличчя – а вона не каже й слова.
      Поздирали з заду шкіру – а вона не каже й слова.
      Їй смолу залили в лоно – а вона не каже й слова.
      Не знайшли Думузі в домі, в Гештінаниній оселі.
      65Меншний біс здіймає голос і старому бісу каже:
      «Нум ходімо, полетімо до прекрасної кошари!»
      Полетіли у кошару і Думузі ухопили –
      Все довкола обходили, все довкола обшукали,
      Поки в осяйній кошарі не угледіли Думузі.
      70Проти юнака без дому підняли вони сокири.
      І ножі на нього точать, і паркан його розбили.
      І сестра ридає гірко через братову недолю, і блука, як птаха, містом:
      «Милий брате злі нещастя я б за тебе понесла…»

      ""

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Без назви
      У давнину речі рідко коли називались
      Багато так і розсипалось не набувши назви
      І звірі ходили переважно безіменні

      Вполювати звіра легше ніж назвати
      А як і назвеш то що ти робитимеш із поіменованим звіром
      Кому така розкіш потрібна
      Названий звір неїстівний і шкіра його недобра
      Назв ледве вистачає для хатнього вжитку
      Дружина почне волати
      У нас удома ще й досі не назване все начиння
      А ти розкидаєшся назвами по всьому лісі
      А якщо у нас народиться дитя
      А ні назв ні імен удома уже не залишиться
      Воно занедужає як було із наймолодшим
      Доведеться чекати коли хтось із рідні помре
      Щоб можна було взяти його ім’я

      Чи народиться і перекинеться звіром
      Волохатим і безіменним



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    15. Біон зі Смірни - Епітафія Адоніса -
      Я заводжу голосіння, бо сконав Адоніс гарний.
      «Гарний поконав Адоніс», - так голосять всі ероти.
      Більше вже не будеш спати на постелі із шарлату,
      ти, Кіпрідо, - в чорні шати одягайся, бий у груди,
      голоси, аби всі чули: «Гарний поконав Адоніс!»
      Я заводжу голосіння – і голосять всі Ероти.
      Ліг на пагорбі Адоніс, у стегно жахливим іклом –
      у стегно утятий гострим, – і у розпачі Кіпріда
      божеволіє із горя. Чорна кров тече із рани
      по його блідавім тілі, очі – в погляді застиглім,
      з уст його тікає барва, а нещасна Кітерея
      все цілує його тіло – бо цілує вже востаннє.
      Й мертвого підняли б знову ці Кіпридині цілунки,
      лиш Адонісу байдуже до посмертних поцілунків.
      Я заводжу голосіння, бо сконав Адоніс гарний.
      О жахлива, о жахлива у стегні зіяє рана,
      тільки рану ще страшнішу в серці носить Кітерея.
      Вірні пси довкола квилять, і за хлопцем гучно тужать
      німфи лісу – ореади, а нещасна Афродіта,
      розпустивши довгі коси, навмання блукає лісом,
      неутішна, босонога. Гострі шпичаки ожини
      їй впиваються у тіло і святую ронять кров.
      І вола богиня прикро, мчить, нещасна, по галявах,
      тужно кличе ассірійця – юнака, свойого мужа.
      Чорна кров йому залила весь живіт довкола пупа,
      гарні груди обагрила ця смертельна кровотеча –
      а були вони раніше наче сніг – пречисті, білі.
      «Горе, горе Кітереї», – заливаються ероти.
      Втратила сяйного мужа – і святу красу з ним разом.
      Гарною була Кіпріда, доки був живий Адоніс,
      та усі її принади із Адонісом померли.
      Плачуть гори: «О нещасні Афродіта і Адоніс!»
      І ліси, і бистрі ріки з Афродітою сумують,
      і ключі холодні в горах за Адонісом ридають,
      а усі красиві квіти закривавилися з горя.
      Не вгаваючи, Кіпріда у дібровах плач заводить:
      «Горе, горе Кітереї! Гарний поконав Адоніс!»
      Ехо їй відповідає: «Гарний поконав Адоніс!»
      Про Кіпрідине кохання хто б, почувши, не заплакав?
      Ледве вгледіла богиня ту Адонісову рану,
      кров побачила багряну, що струмить із його паху,
      в горі руки розпростерши, заволала: «Залишися,
      бідолашний, залишися, доки я прийду востаннє,
      щоб з’єднать вуста з вустами, щоби міцно обійнятись!
      І цілуй мене так довго, скільки житиме цілунок,
      доки дух не перейде твій крізь вуста до мене в серце,
      доки я сповна не вип’ю трунку любощів солодких,
      і любовного напою – збережу цей поцілунок
      від Адоніса на спомин; бо, нещасний, ти відходиш,
      ти відходиш так далеко – до потоку Ахеронту,
      до царя, страшного вельми. Я ж лишаюся живою,
      і, нещасна, несмертельна, за тобою йти не можу.
      Тож прийми мойого мужа, Персефоно. Ти від мене
      набагато є сильніша: все прекрасне йде до тебе.
      Я, знедолена, страждаю з ненаситної розпуки –
      за Адонісом ридаю, і твоїх я справ боюся.
      Ти помер, мій пожаданий, наче сон, любов минула,
      овдовіла Кітерея, і Ероти посмутніли,
      і квітковий пояс висох. О навіщо ти, зухвальцю,
      що таким родивсь красивим, звіра роз’ярив на ловах?
      Так ридає Афродіта і голосять всі Ероти:
      «Горе, горе Кітереї! Поконав Адоніс гарний!»
      Скільки він утратив крові, стільки сліз гірких пролила
      Пафія. І проростають миттю квіти із тих крапель:
      кров породжує троянди, ревні сльози – анемони.
      Я заводжу голосіння, бо помер Адоніс гарний.
      У лісах свойого мужа не оплакуй вже, Кіпрідо,
      бо Адоніса не гідне це просте із листя ложе.
      Хоч і мертвий, хай спочине на постелі Кітереї.
      Він-бо і по смерті гарний, мов не мертвий, а заснулий.
      Поклади його на ніжні і коштовні покривала,
      на яких у сні священнім спочивав він, натомившись,
      на ліжниці щирозлотній – хоч і мертвий, а жаданий.
      Оповий його квітками – бо пов’янули з ним разом –
      бо пов’янули всі квіти, хай же разом з ним загинуть!
      І скропи його сирійським – миром ти скропи пахучим,
      хай всі пахощі загинуть, бо сконав Адоніс гарний.
      Ой поліг Адоніс пишний на пурпурних покривалах,
      а довкола неутішно заливаються ероти:
      пишні кучері зістригли із нещастя і жалоби.
      Хтось з еротів тягне стріли, інші – лук із сагайдаком,
      із ноги хтось зняв сандалю, інший золотим відерцем
      носить воду, омиває стегна хтось його криваві,
      ще хтось крильми овіває зі спини юначе тіло.
      Горе, горе Кітереї! Поконав Адоніс гарний.
      Згасли шлюбні смолоскипи у руках у Гіменея,
      і вінки весільні – долі, не співати Гіменею –
      не співать пісень до шлюбу, все у пісні його чутно:
      «горе, горе!» і «Адоніс!» – чутно в пісні Гіменея.
      І оплакують Харити юнака, Кінира сина,
      «поконав Адоніс гарний» – чутно в їхніх голосіннях.
      Навіть Мойри – й ті зітхають: «Горе, горе! О Адоніс!»
      Тільки він лежить байдужий, тільки він того не чує,
      не тому лиш, що не хоче: просто Діва не пускає.
      Годі плакать, Кітереє, годі бити себе в перса:
      через рік знов заголосиш, через рік ізнов заплачеш.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. ***
      Смакує заспокійливо і п’янко
      опівночі солодка валер’янка
      яку собі у чашку націдив
      під ностальгії пізній рецидив
      коли важка і сонна голова
      пригадує снодійне не вбива
      і дивлячись на тінь віконних рам
      виціджуєш останній міліграм

      розчинний місяць кислий аспірин
      давно вже зник зі скла старих вітрин

      ти зачекай аптечку не бентеж
      затихло все і ти затихнеш теж



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Собача Геката
      Богине собача богине Гекато
      богине велика трилика хвостата
      царице загрозлива і пазуриста
      що м'ясо сире полюбляє гризти
      праматір огидну брудну і плюгаву
      сьогодні я оспіваю на славу
      смердюча мерзенна і трупоїдна
      нахабна бридотна блювотна негідна
      ти на роздоріжях і на перехрестях
      примножуєш вбивства насильства безчестя
      тобі я у жертву сьогодні приношу
      засушену мишу і дохлу вошу
      богине нестерпна богине марудна
      паплюжнице знана суко паскудна
      ти скиглиш вночі на дірявім мості
      біжать за тобою собаки безхвості
      дружина убивці коханка ката
      богиня собача богиня Геката



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Замовляння проти лихоманки
      1.

      Ой ти лихоманко що звешся Векла
      що ти зі мною лиха й запекла
      іди на сімнадцяті ліси
      де мова не мовиться
      діти не родяться
      де чорти голосять
      і вовк грає на дірявій діжці
      а вовчиця на реберних гуслах
      що аж кров із жаху в неї загусла
      іди на далекі перелоги
      на сорок восьмі пороги
      де люди не ходять
      де баба безока шкандибає на шести лапах
      дві лапи кістяні дві лапи залізяні
      а дві з каменю
      і носить сімнадцять спідниць шкуратяних
      що з повісельників та з потопельників обдерті
      (через ліве плече) тьху-тьху-тьху

      2.
      лиха лихоманко люта болячко
      покинь мене нарожденого хрещеного
      в люльку покладеного
      дай мені тихо спатки
      іди поза городами напади на хроме котятко
      де котятко проходить
      худоба біснується і по-собачи бреше
      і нявка гребенем вербі косу чеше
      іди надибай розхристану в степу вдовицю
      по-вовчи виє по-собачи гавка
      в руці лопата на нозі вавка
      копає довго копає глибОко
      плює через плече нечистому в око
      ах ти копитИще ах ти хромище
      іди й не вертайся де вітер свище
      де діти не хрещені хати не метені
      коноплі не мочені ножі не точені
      де ополудні за хатою зорі сходять
      і панотець на триногій кобилі
      їде до хліва службу править
      маха веретеном наче кадилом
      хресте стодолу довгим вудилом
      зі споду сам спечений
      зверху посічений
      рогатий чортяка з куркою повінчаний
      (через ліве плече) тьху-тьху-тьху

      3.
      болячко кусюча болячко Аглая
      не знаю чого ти на мене злая
      дітей твоїх віником не лякав я
      родичів твоїх зі світу не зводив
      іди Аглає по шляхах битих
      де люди не хрещені дівки не пещені
      діти невмивані коні не підковані
      де на все стадо один погонич
      і той у нозі безкостий
      а на все стадо один цап і той безхвостий
      замість ока одного дірка
      а в оці другому сірка
      живе отой цап і ніяк не вмирає
      а ти болячко кусюча що звешся Аглая
      ти лихоманко лиха та запекла що звешся Векла
      коли з того цапа сім срібних діж молока медового надоїш
      та ще й восьму діжу конопляного масла
      отоді й вернешся зі своєї неволі
      із сорокового поля
      із тридцятого берега
      куди не приходить свята неділя
      де лежить стара баба немов породіля
      і родить щоночі щенятко щоранку кішку
      та складає в глибоку діряву діжку
      кішка нявка а щеня гавка
      на лобі цицька на сраці вавка
      пів тіла кицька пів тіла нявка
      пів ночі скиглить пів дня балака
      до пупа щеня а там вовкулака
      і він тебе знає тебе пам’ятає
      болячко Векло болячко Аглає
      і пити тобі до скону змилки ночовні
      їсти віхті з зеленою цвіллю
      солити страву чорною сіллю
      сметана стане для тебе смолою
      їж подавися втирайся полою
      от тобі хата з дірявого дуба
      сіль тобі в очі печена жаба в зуби
      (через ліве плече) тьху-тьху-тьху



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Із "Архівів міста Ура"
      Ніхто з коханців так не обійма,
      як мертва мова, давня і німа.
      Бо шепіт речень, звуків її хруст
      злітають хижо із холодних уст,
      в людських легенях запирають подих,
      убивцями стоять на темних сходах.
      І юнаку, що досконало вивче
      її звучання чарівне і вбивче,
      вже до життя усі шляхи закриті,
      і він шепоче мантри на санскриті,
      він неживий, бо він давно помер,
      мов клинописний глиняний шумер.
      його душа, містична і похмура,
      похована в архівах міста Ура,
      йому тепер ніхто не доріка,
      клини виводить впевнена рука,
      збудовано із глини древній мур.
      Стоїть велике місто, мертвий Ур.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. Полк насолоди
      Не мовте про зобов’язання, не згадуйте про провину. Коли проходить полк насолоди із музикою і стягами, коли чуття тремтять у лихоманці, лише безумець чи нечестивець залишиться віддалік і не кинеться чимдуж у прекрасний похід, що рушає на завоювання утіх і пристрастей.
      Усі закони благочестя – хибно задумані, недоладно застосовані – саме ніщо і не можуть вистояти ні миті, коли проходить полк насолоди з музикою і стягами.
      Не дозволяй якійсь сірій чесноті себе стримувати. Не вір, що якесь зобов’язання тебе зневолює. Обов’язком твоїм є завжди піддаватися, піддаватися бажанням, цим найдовершенішим витворам довершених богів. Твоїм обов’язком є стати від щирого серця вірним вояком, коли проходить полк насолоди з музикою і стягами.
      Не зачиняйся у будинку і не омиляйся думками про благочестя і про загальні забобони зле влаштованого поспільства. Не кажи: «Ось стільки варта моя праця, от стільки я заборгував утіхам». Адже життя – це спадок, а ти не зробив нічого, аби його здобути як винагороду; цієї спадщиною має бути насолода. Не зачиняйся у своєму домі, але вікна розчини навстіж, щоб почути перші звуки проходження вояків, коли з’явиться полк насолоди з музикою і стягами.
      Нехай тебе не вводять в оману богохульці, які кажуть, що ця військова служба небезпечна і тяжка. Військова служба насолоди – це тривале блаженство. Вона тебе виснажує, але виснажує чудовими сп’яніннями. І врешті, коли впадеш на шлях, і тоді твій жереб буде вартий заздрості. Коли проходитиме тризна за тобою, подоби краси, створені твоїм бажанням, кидатимуть лілеї і троянди білі на твою домовину, тебе піднімуть на плечі юні боги Олімпу, і поховають тебе на цвинтарі Ідеалу, де ясніють мавзолеї поезії.

      1894, 1897



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Кочівний роздум
      Не треба нам багато розуміти
      мій таємничий втомлений семіте
      бо нам потрібні речі найпростіші
      замислення і сум і трохи тиші
      розбилася на щастя чи на жаль
      законів давніх пещена скрижаль
      ніщо нас не вбезпечує від спеки
      найближчі нам для нас завжди далекі
      і наше серце завжди безборонне
      супроти тебе хижий скорпіоне
      бо сумнів є в отруті твого жала
      що манна з неба падать перестала
      що почуття невпинно бистротічні
      й лише блукання у пісках довічні
      що небо подає лихі прикмети
      про пошесть що прийде до нас в намети
      але занадто складно зрозуміти
      всі речі ці страшні й несамовиті
      тож нам потрібні речі найпростіші
      замислення і сум і трохи тиші
      і погляд в споночілі сірі далі
      й верблюди мудрі впевнені і сталі



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. За двойко руж
      Збирала дівчина квітки і рвала повні ружі,
      сердечні таїни свої проказувала тихо.
      Аж тут повз неї проїздить та й сам ясний царевич,
      і просить в неї ружі дві – вона ж дає чотири.
      А мати все угледіла зі свого віконця:

      – Ах ти безпутна, ах ти шльондра, сяка-така, безстидна!
      Не постидалась, дочко, ти каблучку ще й узяти.
      Дванадцять в тебе є братів та ще й сестриць сімнадцять,
      твій наречений верне із далекої дороги –
      усе їм розкажу й побачиш, що тобі учинять!

      Братів дванадцять ізійшлось, та ще сестриць сімнадцять,
      виходить матінка до них і про все їм каже.
      Сестриці і брати разом, і батечко, і мати –
      усі гуртом катують дівку кіллям із заліза,
      мов нежива уже лежить, конає на осонні.
      Тоді отець її пита і матінка їй каже:
      – Конаєш, доню. В що тебе до смерті убирати?
      В одежу вовняну, пістряву, чи хочеш – в оксамитну?
      Чи в ту зелену, що її тобі привіз був Янніс?

      – Ні в вовняну, ані в пістряву, ані в оксамитну,
      ані в зелену, що її мені привіз був Янніс.
      Я хочу, щоб мене ви цій кривавій поховали.
      Нехай про те царевич зна і грецькая земля вся,
      що за двойко руж на смерть замучили мене ви.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Елегійні дистихи
      Прочерком довгим позначу зимових годин проминання.

      Адже нічого тоді дійсного не відбулось.

      Тільки здавалось мені, що була ота зустріч - остання:

      Ні з ким прощатись було. Просто примарився хтось.



      Довго блукав самотою я в пізнім грудневім тумані.

      Щоб звеселити мене, стежка збивалась з путі.

      Навіть слова, що сказав, - не були то слова останні.

      Може, і їх не було. Може, й були, та не ті.



      Марно повторюю я ці думки навісні і марудні:

      Те, що порвали роки, жоден не з'єднує шов.

      Справді: ніхто не прощався у цьому туманному грудні.

      Адже когось не було. Отже, ніхто не пішов.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. LVI. Адонісові – тиміам, пахощі.

      Вчуй цю молитву, багатоіменний демоне славний,
      довговолосий, любителю пусток, багатий плодами,
      різних подоб набуваєш, святий годувальнику всього.
      Діво і хлопче, Адонісе, пагоне, в рості прекрасний,
      5 гаснеш, а потім спалахуєш знову у зміні пір року.
      Ти життєдайний, коханий, оплаканий демон дворогий,
      ловів любитель, чудовий, блискучий, із пишним волоссям,
      духом шляхетна, Кіпріди принадная парость, зачата
      на закосиченої Персефони весільному ложі.
      10 То опускаєшся в Тартару ти непроглядний морок,
      то на Олімп повертаєшся в час дозрівання врожаю.
      Мі́стам, блаженний, явись, обдаруй їх плодами земними.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Григорій Назіанзин (Богослов) - Гімн Христові
      IV ст. н.е.

      Вседержителю одвічний,
      дай мені тебе прославить.
      О владико, через тебе
      гімни ці і ці хваління,
      5 ангельських чинів кружляння
      і століття безперервні,
      через тебе сонце світить
      і свій шлях знаходить місяць,
      і зірки прекрасно сяють,
      10 і людині через тебе
      все божественне відкрите,
      світлій розумом істоті.
      Сотворив і уладнав ти
      все в довершенім порядку,
      15 скрізь утілюючи задум:
      слово мовив – стався витвір,
      слово стало божим сином.
      Він тобі єдиносущий,
      славою він рівний батьку,
      20 що всьому надав подоби,
      щоби правити всім сущим.
      Обіймаєш цілий всесвіт
      духом божим пресвятим ти,
      і за всім ретельно стежиш.
      25 Трійцею тебе назву я,
      неподільним і єдиним,
      непородженим, одвічним,
      що з природи невимовний
      і для ґлузду недосяжний.
      30 Ти небес держатель вічний,
      безначальний, нескінченний,
      світло, оку не доступне,
      весь усесвіт оглядаєш,
      всі безодні ти розвідав,
      35 і глибини, й висі неба.
      Батьку, зглянься наді мною
      і дозволь мені служити
      справами всіма для тебе.
      Геть гріхи мої відкинь ти,
      40 і очисть, мене згадавши,
      від усякого зломисля,
      щоб божественне я славив,
      руки звівши у молитві,
      щоб Христа благословляв я,
      45 вдячно ставши на коліна.
      Він мене до себе прийме,
      в день, коли зійде на царство.
      Батьку, зглянься надо мною,
      спокій дай мені і радість,
      50 благодать твоя і слава
      скільки віку не поляже.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Сум стамбульського вельможі
      Я лину у роки далекі і відбулі,
      коли ми, юнаки у давнім медресе,
      бажали знань і втіх, і в пишному Стамбулі
      для втишення жадань знаходили усе.

      Залишилася з нас від сили половина -
      беруть розгін роки, як дервіші верткі.
      Когось вже не п"янять старі добірні вина,
      мені ж тепер усі сп"яніння не такі.

      Кочівлі час мінять, згортати час намети.
      Повітрям досхочу ми дихали одним
      із вітром степовим, який потужним летом
      заобрійних багать гіркий приносив дим.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Трасовичка
      Колись була я груба трасовичка.
      Тепер я стала схожа на людину.
      Я кинула свої шкідливі звички.
      Мені вже добре платять за годину.

      Все в мене є. Харчів стоїть торбега.
      Біде собі купила із бідою.
      Але приходить іноді бентега –
      Як хочеться знов бути молодою!

      В осінні дні на широчезній трасі
      Спинять раптово отакеееенні фури,
      Й давать якомусь Льоні, Петі, Васі
      На незручних мішках макулатури...

      А потім по усій лісопосадці
      І навіть в балці, що була навпроти,
      Шукать послЯ напруженої праці
      Закинуті у пристрасті колготи.

      Не через мене вже ламають гальма.
      Гаїшники вже б’ються не за мною.
      Стоїть вже інша, наче юна пальма,
      В осінні вечори над окружною.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Стилізація під Джона Донна
      Коли у ніч негожу і похмурну

      мій попіл зсиплють у холодну урну,

      коли ці очі, ноги, вуха, руки

      зазнають з духом вічної розлуки,

      коли їх винесуть на кладовище,

      де вовкулака невситимий свище,

      мені звелять, за присудом природи,

      кошмарами у дім твій увіходить.

      Ти знатимеш, що за тобою стежать.

      Глухе сопіння чутимеш ведмеже.

      Хреститимешся, підлий недовірку,

      зачувши носом злу пекельну сірку,

      молитися хотів би – мусиш змовчать,
      бо залуна моє гарчання вовче,

      точитиме хтось ікла об засови,

      опівночі пугукатимуть сови,

      лежатимеш – безмовна і безсила,

      скоцюрблена зі страху мертва брила,

      і клястимеш свою недобру вдачу,

      над вухом вчувши вереск кажанячий,

      зловісні очі блимнуть каганцями –

      й для тебе є ще місце між мерцями!

      Забудиш гульбища й нічні дебоші,

      коли знесуть тебе трухляві ноші

      у зимні надра темної трупарні,

      де пацюки блукають нечупарні,

      де буду й я твоїм, покритим струпом,

      живитися напівзотлілим трупом,

      тією плоттю у зелених саднах.

      Вона холодна, мертва і принадна.

      Лежатимем у кров'яній калюжі

      однавоко самотні і байдужі.

      В розправі цій, нелюдській і жорстокій,

      нарешті я здобуду тишу. Спокій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Гість
      постукає вперто рукою в трухляві хиткі одвірки

      той гість що ніколи не прийде що очі його дві дірки



      це певне його я щоночі з постелі у мороці чую нечітко

      і глохну зі страху коли на порозі танцює дрібну чечітку



      утеча даремна – бо від підлоги рипкої і аж до горища

      блукає кімнатами протягом і невдоволено хижо свище



      на сходах терпляче сидить і з голоду ніжку гризе балясині

      і пальці холодні з досади кусає облізлі мертвецькі і сині



      якщо ворухнуся одразу почує і зірветься миттю на ноги

      і марно просити волати чекати від когось тоді допомоги



      злякаюся власного хрусту побачу зубами погризені кості

      і я вже щоночі ходитиму сам до людей одиноких у гості



      як роблять віддавна усі кровожерні підступні і злі душогуби

      точитиму я об одвірки трухляві свої і розхитані зуби



      стоятиму довго плекатиму мрії до свіжої плоті ласі

      і вірші писатиму кігтем по шкірі на свіжому людському м’ясі



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. лимерик
      Прокинулись на кухні таргани
      І сонце заховалось за будинки.
      І ти мене, кохана, не жени -
      Я розплачуся банкою сардинки.

      Я макарони грію на плиті,
      На сковорідку яйця вже розбито.
      Мені ще не траплялось у житті
      Так ненавидіти й любити.

      Казьонну і потрощену меблю,
      Як хочеш, ми застелимо матрасом.
      І я тебе усе одно люблю,
      Хоч ти мене й назвала під......м.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Константінос Кавафіс. 27 липня 1906 року, друга година по полудні
      Коли ці християни тягли його на страту, –
      лише сімнадцять років, невинне ще дитя, –
      його нещасна мати поряд з ешафотом
      колінчила і билася об землю
      під полуденним і палючим сонцем,
      то виючи і скиглячи, як пес чи хижий звір,
      то причитаючи, як страдниця невтішна:
      «Сімнадцять літ лише пожив мені на радість, сину!»
      Коли його звели на ешафот по сходах,
      мотузку одягли – й повісили, –
      лише сімнадцять років, невинне ще дитя, –
      і безвольно повисло в порожнечі
      довершене й чудесне тіло молодече,
      то мати-страдниця аж плазувала долі,
      уже не квилячи про замалі літа:
      «Сімнадцять днів лише, – тужила, –
      Сімнадцять днів лише, мій сину, ти радував мене».

      1908

      переклад з новогрецької мій - НН

      27 Iουνίου 1906, 2 μ.μ.

      Σαν το ’φεραν οι Xριστιανοί να το κρεμάσουν
      το δεκαεφτά χρονώ αθώο παιδί,
      η μάνα του που στην κρεμάλα εκεί κοντά
      σέρνονταν και χτυπιούνταν μες στα χώματα
      κάτω απ’ τον μεσημεριανό, τον άγριον ήλιο,
      πότε ούρλιαζε, και κραύγαζε σα λύκος, σα θηρίο
      και πότε εξαντλημένη η μάρτυσσα μοιρολογούσε
      «Δεκαφτά χρόνια μοναχά με τα ’ζησες, παιδί μου».
      Κι όταν το ανέβασαν την σκάλα της κρεμάλας
      κι επέρασάν το το σκοινί και το ’πνιξαν
      το δεκαεφτά χρονώ αθώο παιδί,
      κ’ ελεεινά κρεμνιούνταν στο κενόν
      με τους σπασμούς της μαύρης του αγωνίας
      το εφηβικόν ωραία καμωμένο σώμα,
      η μάνα η μάρτυσσα κυλιούντανε στα χώματα
      και δεν μοιρολογούσε πια για χρόνια τώρα·
      «Δεκαφτά μέρες μοναχά», μοιρολογούσε,
      «δεκαφτά μέρες μοναχά σε χάρηκα, παιδί μου».



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Константінос Кавафіс. Дні 1909, 1910 і 1911

      Μέρες του 1909, '10, και '11

      Ενός τυραννισμένου, πτωχοτάτου ναυτικού
      (από νησί του Aιγαίου Πελάγους) ήταν υιός.
      Εργάζονταν σε σιδερά. Παληόρουχα φορούσε.
      Σχισμένα τα ποδήματά του της δουλειάς κ’ ελεεινά.
      Τα χέρια του ήσαν λερωμένα από σκουριές και λάδια.

      Το βραδυνό, σαν έκλειε το μαγαζί,
      αν ήταν τίποτε να επιθυμεί πολύ,
      καμιά κραβάτα κάπως ακριβή,
      καμιά κραβάτα για την Κυριακή,
      ή σε βιτρίνα αν είχε δει και λαχταρούσε
      κανένα ωραίο πουκάμισο μαβί,
      το σώμα του για ένα τάλληρο ή δυο πουλούσε.

      Διερωτώμαι αν στους αρχαίους καιρούς
      είχεν η ένδοξη Aλεξάνδρεια νέον πιο περικαλλή,
      πιο τέλειο αγόρι από αυτόν — που πήε χαμένος:
      δεν έγινε, εννοείται, άγαλμά του ή ζωγραφιά·
      στο παληομάγαζο ενός σιδερά ριχμένος,
      γρήγορ’ απ’ την επίπονη δουλειά,
      κι από λαϊκή κραιπάλη, ταλαιπωρημένη, είχε φθαρεί.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Константінос Кавафіс. Тіло, пригадай
      Тіло, пригадай не тільки, як ти люблене було,
      не тільки ложа, що для тебе застилались,
      але і ті бажання, що для тебе
      палали в широко розплющених очах,
      які тремтіли в голосі – і будь-яка
      раптова перепона їх могла спинити.
      Тепер, коли це все уже в минулім,
      здається, наче знов оцим бажанням
      ти піддалось – о, як вони палали, пригадай,
      в очах отих, які дивилися на тебе,
      і як тремтіли в голосі несказані слова, о тіло, пригадай.

      Переклав з новогрецької Назарій Назаров

      Θυμήσου, Σώμα...

      Σώμα, θυμήσου όχι μόνο το πόσο αγαπήθηκες,
      όχι μονάχα τα κρεββάτια όπου πλάγιασες,
      αλλά κ’ εκείνες τες επιθυμίες που για σένα
      γυάλιζαν μες στα μάτια φανερά,
      κ’ ετρέμανε μες στην φωνή — και κάποιο
      τυχαίον εμπόδιο τες ματαίωσε.
      Τώρα που είναι όλα πια μέσα στο παρελθόν,
      μοιάζει σχεδόν και στες επιθυμίες
      εκείνες σαν να δόθηκες — πώς γυάλιζαν,
      θυμήσου, μες στα μάτια που σε κύτταζαν·
      πώς έτρεμαν μες στην φωνή, για σε, θυμήσου, σώμα.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    34. Константінос Кавафіс
      ПЕРЕПОНИ

      Божественні діла нам легко перебить -
      істотам нетривким, які живуть лиш мить.
      У Фтії й Елевсині чаклують у палатах
      Деметра і Фетіда із помислом благим:
      Там полум"я горить, валує чорний дим.
      Та завжди Метаніра, почавши причитати,
      Раптово вибігає з палацових дверей.
      І завжди, зляканий, втручається Пелей.

      Переклав з новогрецької Н.Н.

      У вірші йдеться про смертних батьків, які завадили богам зробити їхніх дітей безсмертними.

      "оригінал тут:"

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. * * *
      Зі столу сміється скляна карафа.
      Я хочу звідтоді, як тільки звидів,
      Звалити тебе – отак Голіафа
      Звалила б сотня Давидів.

      Сьогодні страстям одпускаю віжки.
      В нетямі я мудрий, немов Соломон.
      Я хочу тебе на столі і під ліжком –
      Чи на ліжку і під столом.

      Написано на "Страстях за Іоанном" )



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Серпнева елегія
      У пору жнив, у всеплодючім серпні
      Самотні дні безжалісно нестерпні.
      У день, коли стинали перше жнив'я,
      Про дерево, яке не посадив я,
      Щасливо не завважений ніким,
      В автобусі я думав приміськім.
      Чи пута я порву міцного кову?
      Чи зустріч я забуду випадкову
      І випадкові доторки колін
      У вихорі часів, розлук і змін?..
      Ця зустріч – як пожадана спонука
      Не мріяти про сміх малого внука
      І, взявши в руки книгу, всохлий посох
      У полі розчинитись, як Філософ.

      8. 7. 8.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    37. Emporte-moi
      Я підхопив тугу неначе нежить
      Життя минає і це не бентежить
      Ще сміх є який мене звеселя
      Мій друже забери мене звідсіля

      Бо з кожним кроком втрачаю нитку
      На небі сірім вже зір не видко
      Обов'язок пильний за мною стежить
      В житті випадковім неначе нежить

      Як спогад про ранні двори споришеві
      В тобі не загинув як дихає ще він
      Мов мрія що мчить у блакитні поля
      Мій друже забери мене звідсіля



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.31 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    38. Голем
      Дні мої вперті, задовгі, сердиті.
      Заздрю віддавна тобі, Олоферне:
      Голову мужню зітнула Юдита
      Й подих тобі вже ніхто не верне.

      Те, що я є, - не моя провина.
      З глини крихкої я - празький голем.
      Нащо сухотна рука равина
      Серце моє оживила болем?

      Тіло до тіла і прах до праху.
      Наче німий порохнявий демон,
      Я розглядаю обличчя страху,
      І в невідомість удвох ми йдемо.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    1. Серенада
      стьобно-іронічне

      співати на мотив української народної пісні
      "Гей, чотири воли пасу я"

      Фисилогъ и о лвѣ. Три естества имат левъ. Егда бо раждает лвица мьртво и слепо раждает, седит же и блюдет до третьего дьни. По трех же днех приидет левъ и дунет в ноздри ему и оживет.

      Чекати на холоді не маю звички.
      Вже двічі знімав-одягав рукавички.
      Малював сердечка з питальних знаків
      на сірім піску, що волологий від мряки.

      Я мерз і стояв, а ти не приходив.
      Як звір боязкий, невідомий з породи,
      В обіймах моїх відчуваючи пастку,
      Ти все не з"являвся, вичікував жаско.

      Силуети алей, що виднілись нечітко,
      Поспішали кудись, з"явившись нізвідки.

      З"явився раптово ти, й вітру пориви
      Сплітались з волоссям твоєї гриви,

      Леве!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Осіння тризна
      В літо 6590 (1082). Помер Осінь, князь половецький.
      Повість Врем"яних Літ


      Це тризна за Осенем, половецьким князем.
      Горять очі днів червоним екстазом.

      Заходжу нахабно, мрійливий злодій,
      в утроби його погребальних лодій.

      Очі його - як вода непочата,
      у згортках глибоких його чорна шата.

      Закляття шепочу я, маг чорноризний,
      щоб мить не минала солодкої тризни.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      Життя ще не зачинено на засув

      Є вихід із тюрми тісного часу

      Немов мисливець буду навзаводи

      Блукати полем в пошуках свободи



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Спогад на прощання
      У нашої казки раптовий зачин.
      (Свічки поблимують не-
      терпляче.)

      Заходить місяць в оправи вікон.
      (Сьогодні я з ним порівняюсь віком.)

      Та казка краща, яка недовга.
      (Час за дверима настирно човга.)

      Слова набувають тут зайвих значень.
      (У нашої казки раптовий зачин.)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    5. Додаток до "8.8.8"
      Якщо життя зовсім не варте саги -

      Воно порожнє, як старі бесаги;

      Воно діряве, як стара кресаня -

      Вже краще з кручі на жалобних санях!





      Ти наминаєш сандвічі і снеки

      Й не думаєш про максиму Сенеки:

      "Життя оцінюй цінностями казки:

      Не тим, чи довге, -

      тим, яка розв"язка!"



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. 8.8.8
      TO THE BEGETTERS
      OF THESE ENSUING VERSES
      SH. O.
      K. M.
      E. M.

      Життя завжди однаково коротке.

      Не вір ретельним підрахункам літ.

      Ця низка днів, ці чорно-білі чотки,

      Згорять раптово, як стрімкий болід.





      Короткою промовою на рострі

      Моє життя у часі відлуна -

      Глухе й різке, як серед ночі постріл,

      І мертве, як забуті імена.







      Так радить нам Арнольд із Віланови:

      Широким в міру буде хай надріз

      Для вільного відтоку злої крови.

      Відтоку крови і нещирих сліз.







      Це все одно - Сократ ти чи Петроній,

      Що на тобі - чи тога, чи хітон,

      І хто вночі тобі стискав долоні -

      Чи Діотіма, чи малий Гітон:



      Позавтра ти дістанешся до Фтії,

      Перевезе просмолений човЕн

      тебе у край, де вмерли всі надії,

      відкритим руслом повноводих вен.







      Так притаманно вже людській природі,

      Що дуже складно провести вододіл

      На карті у реальному масштабі -

      Де табір друзів, де ворожий табір?

      Тут не покажеш берег ворогів,

      Бо ріки тут течуть без берегів.









      Цей ангел втік із дев"яти чинів,

      Бо він любив і вбивство учинив.

      Тепер висить цей шибеник крилатий

      І на його крилі я вгледів лати.







      Переступ пожаданий і гріховен.

      Якби сьогодні знову жив Бетховен,

      Він не шукав би домінант і тонік.

      "Ти голубий",- мені сказав дальтонік.







      Як добре, що спаковано валізи,

      Й Бетховена до них не входить том.

      Я гратиму на згадку "До Елізи"

      Про наше літо й брів твоїх фантом.







      На зустріч я чекаю випадкову,

      Бо світ - це тільки дім для твого схову.

      Лічилочку проказую щодня.

      Чудна зі смертю в піжмурки гульня.







      Між ними не було ніколи сварки.

      Вони ловили світло з тої ж шпарки,

      Коли дістали з ніші у стіні

      Їх два трухляві тіла у труні.





      Був менестрель похмурий Маркабрюн.

      Він не жінок співав, а ратну прю.



      Тут тьма така, хоч в око стрель.

      І я її співаю, мене-стрель.








      Коли зіграв він соло на педалі,

      Всі відійшли у захваті подалі.

      А він все грав у сіряці, в торбах.

      Це грав або диявол, або Бах.






      На серці осінь ріже шестодневи.

      І вітер - наче пес поміж отар.

      Мене прогнали з почту королеви.

      Мене прогнали - я ж лише нотар.





      Над гаванню у тінявій таверні

      Я плів думки самотні і химерні.

      А погляд мій блукав у потойбіччі шибки,

      Де хвилі, як думки, здійнялись дибки.





      Мій сад вродив двоякими плодами.

      Я все ходжу - в мені є два Адами.

      Зірвать плоди і стиглі, і зелені

      Підбурює доточений до мене.





      Я пута не порву міцного кову,

      Про зустріч не забуду випадкову,

      Про погляди, що раптом перетнулись,

      Як складки на долонях давніх вулиць,

      Як світло з чорним мороком проваль -

      Так раптом, як приходить лиш печаль.







      Є вислів у Гермеса Трісмегіста,

      Немов людина - це велике диво.

      Якщо поглянути на це правдиво,

      то люди всі тепер не з того тіста,

      бо борошно прогіркло до замісу.



      Фарс зіграно.

      Спускаємо завісу.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 4.63 | Рейтинг "Майстерень": 0

    7. ТІРЕСІЙ
      Та я тебе привабити не зможу,
      тож, як осліплий старець і віщун,
      сидітиму один на роздорожжу
      в хітонах із ранкового дощу.

      Щоденно повертатимусь до тебе,
      так, як Тіресій до камінних стін
      щодень приходив у стобрамних Тебах,
      щоби запастись у прадавню тінь.

      Допоки не упало веретено
      із рук холодних трьох старих сестер,
      із Теб - в Атени, із Атен - в Мікени
      мій шлях свої сувої розпростер.

      І там, де брама здійметься левина,
      із сестрами я розірву заклад:
      ввійде моя до брами половина,
      а інша знов піде шляхом утрат.

      Теби - правильно відтворена вимова назви "Фіви"



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. * * *
      Паломництво в нікуди і нізвідки

      Є речі подорожні й просто свідки

      Є лінії двох колій розхідні

      Що поділяють наші ночі й дні

      Самотній подорожній в лютім грудні

      Влітаю ніби крук у вікна буднів

      Тілесності втрачаючи подоби

      І поділ часу на хвилини й доби

      Паломництво в нікуди і нізвідки

      Є речі перетворення і свідки



      4 5 8




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. * * *
      Усе життя – немов стара білінгва:
      Є світла і прозора мова дня –
      Є мова ночі, де у темних лігвах
      Блукають таємниці навмання.

      Хоч мови пошановано обидві,
      Вони в незгоді, наче вороги,
      І сходяться щодень у дужчій битві,
      Здіймаючи своїх письмен стяги.

      Є знаки світлі – й знаки таємничі,
      І я стою на тінявій межі:
      Дві мови, овіваючи обличчя,
      Однаково і рідні, і чужі.

      Боюсь, що мов поплутаються межі,
      Що їхні ріки вийдуть з берегів,
      І вже не зможу знову я простежить,
      Де мова сну й де світла мова днів,

      І, мов на бруці кинутих поселень,
      Поосідає пил на сторінках,
      І проростатиме багряна зелень
      Із літер, що їх виведе рука.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    10. * * *
      Як сказано в фрагменті Геракліта
      Як сказано в фрагменті panta rei
      Втікає осінь у затоки літа
      Втікає не питаючи дверей

      Смагляве наче руки некроманта
      Із дальніми відлуннями літавр
      Втікає літо частка цього panta
      Втікає наче сіроокий тавр

      Допоки час із водами тектиме
      Проходячи крізь миті і крізь дріт
      І руслами кружлятиме крутими
      Не потребуючи воріт

      І чути буду здатен я допоки
      Хай буду я по той бік чи по цей
      Я чутиму в Розділенім на кроки
      Правічну Неподільність panta rei

      11 квітня 2008

      panta rei - все тече



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. * * *
      Ці краєвиди мертві, наче Троя,
      Й пустельні, мов після потопу.
      Я подорожній і не знаю, хто я
      Й куди звернути маю стопи.

      Я пагорбам гарячої рівнини
      Й невидимій дорозі
      Безмовно повідатиму віднині
      У неспокої і тривозі

      Про музику, що лине від Синаю
      І в таємничості обернень
      Віщує дні, що тишею карають,
      Віщує вічний червень –

      Тривалий час спустошення і спеки,
      Коли благання вод намарні,
      Коли віршові стопи греків
      Відлунюють поразкою на Марні

      Й відтінком неживим людської шкіри
      Лякає знайдений пергамен –
      І друг, ще дальший, ніж сузір”я Ліри,
      Завіяний піском або снігами.

      9 квітня 2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5

    12. П"ЄСА ДЛЯ КЛАВЕСИНА
      варіації на тему кольорів де Латура

      Між тактами прощання і почину
      ніяке хитрування не схова
      ту думку непоправну і злочинну,
      що викрадає подих і слова:

      ми відтепер з пасажами куранти,
      ми відсьогодні з жигою Рамо,
      роняючи стакато діаманти,
      у нескінченність ночі біжимо.

      І дві руки у чорно-білім леті,
      й обернення акордів і облич, –
      ти сумовитим звуком флажолетів,
      а не словами ніжними поклич.

      Спадають ночі барви темно-сині,
      як малював колись їх де Латур.
      Ми граємо удвох на клавесині
      химерні почерки табулатур.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    13. Учта Дон Кіхота
      "Тут же Дон Кіхот остаточно
      впевнився, що прибув до
      пишного замку, де його зустрічають
      з музикою, що тріска - то форель,
      черствий хліб - пшенична булка..."

      М. де Сервантес

      D.


      Ви сидите, самотній Дон Кіхоте,
      І дивитесь на свій порожній стіл,
      І вечір догоря стола навпроти,
      Й немає непрочитаних листів.

      Ви мрієте, що їх у Вас без ліку,
      Як сліз дівочих, що зі щік колись
      На пилявий листочок базиліку
      І на чоло коханому лились.

      Я Вам скажу несміливо і потай,
      Чи напишу на радість Вам листа:
      І в мене є забрало Дон Кіхота,
      Й уламки понадщерблені щита.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. За Паундом
      Спадає світлий дощ на сірий пил.
      Дерева в дворику заїзду
      Ставатимуть від нього зеленіші.
      Ти ж, пане, випий це вино раніше
      Твого відходу -
      Бо в тебе вже не буде вірних друзів,
      коли під'їдеш ти до брами Го.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Едмунд Спенсер. AMORETTI. 34
      Раз корабель, що океаном плив
      Й незрадная зоря його водила,
      Зорю згубивши в шалі бур і злив,
      Без курсу йшов і занедбав кормило.
      Так і моє звитяжене світило
      З-за хмар не шле вже промені ясні
      І навмання я йду один безсило
      Повз небезпеки, сховані на дні.
      Та шторм мине – так віриться мені –
      Й мого життя небесна провідниця
      Засяє знов, і чисті ті вогні
      Мій хмарний сум примусять проясниться.
      Та поки поряд йде моя турбота,
      Затаєна журба і дум гризота.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    16. Джон Кітс. Гомерові
      Поодалік, в гігантськім незнанні
      Про тебе я почув і про Кіклади,
      Мов той, кого на взмор’ї піщанім
      Дельфін рожевий у безодні надить.
      Ти був сліпий, та спала ця завіса,
      Бо небеса відкрив для тебе Дій,
      І Панів рій співав для тебе з лісу,
      Й Нептун шатро поставив на воді.
      В безоднях трав є свіже проростання,
      А в темряві – проміння золоті,
      Опівночі брунькується світання
      І зір потрійний є у сліпоті.
      Ти тричі, як Діана, був видющий, –
      Володарка глибин, висот і суші.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    17. ТАРАНТЕЛА
      Мелодія вечірньої Тоскани
      Торка тоненьким пальцем неба щит.
      На серці то затишшя враз настане,
      То знову задощить.

      Це тарантела миготлива
      Луна, чарівна і проста,
      Немов заквітчана олива,
      Що в небо звільна пророста.

      Прощальний день, немов дитя в сухотах,
      Ще погорів для нас – і зник.
      І сльози я свої від тебе потай
      Сховав у темний записник.

      Неначе свічка миготлива,
      Що догоря між синіх риз,
      У перламутних переливах
      Звівся білий кипарис.

      Той не поет, хто не поміж вигнанців –
      Так кажеш ти, о граде між долин…
      В чужі краї піду від тебе вранці,
      Не лілію зірвавши, а полин.

      23. 06. 07
      15. 07. 07
      Таранто



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. Смерть Адоніса
      переклад з давньогрецької

      автор невідомий


      Коли вже неживого
      Адоніса Кітера
      побачила з волоссям,
      скуйовдженим жахливо,
      з поблідлими щоками, –
      сказали, щоби вепра
      їй привели ероти.
      Одразу легкокрилі,
      розбігшися всім лісом,
      знайшли страшного вепра,
      попутали, зв’язали.
      „Ти, перший, за мотузку
      тягнути будеш бранця, –
      а стусанами ззаду
      ти підганяти будеш.”
      І вепр ступа непевно,
      злякавшися Кітери.
      Сказала Афродіта:
      „Зі звірів найгидкіший!
      Це ти стегно поранив?
      Це ти скалічив мужа?”
      І відповів на те він:
      „Клянусь тобі, Кітеро,
      тобою, юнаком цим,
      і путами своїми,
      й мисливцями прудкими,
      що шкоди юнакові
      не хтів я заподіять –
      як голого угледів,
      то весь пойнявся жаром
      стегна торкнутися
      жадливими губами.
      Тож не щади, Кіпрідо,
      відріж їх, покаравши,
      чи вирви геть нещадно –
      ці ікла закоханця,
      якщо цього замало –
      то й із губами разом:
      все витерплю охоче!”
      І зжалившись, Кіпріда
      еротам наказала
      його із пут звільнити.
      Відтоді вепр не ходить,
      не блудить темним лісом –
      а до вогню любові
      з еротами простує.

      Буду вдячний за поради щодо точності відтворення.

      "оригінал тут"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. * * *
      Сьогодні геть розмови телефонні
      Й сітки розставлені дротів!
      Сьогодні у вечірнім безгомонні
      До мене голуб прилетів,

      і не з листом, а з гілкою оливи
      Від мене птаха утече,
      Щоб звісткою про сушу перелинуть
      У твій просмолений ковчег.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      Хоч зараз літо й дуже парко,
      Я осінню уже пропах.
      Що стріне нас, смаглява Парко,
      На потойбічних берегах?

      Коли кружальцями із міді
      На очі покладуть печать,
      Чи зможу, наче стулки мідій,
      Свою самотність розірвать?

      Чи й у далекім потойбіччі,
      Від сов самотніший стокроть,
      Шукатиму зелені вічі
      І кіс мертвецьку щирозлоть?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. ПОЛЬВІ ОКТАВИ
      1.
      Я втік, нарешті, з божевільні міста,
      В мені ожив прадавній кочовик:
      І ноги омива стерня росиста
      (Бо ж загубив останній черевик),
      І не страшить мене вже даль імлиста,
      І серед ночі сов гортанний крик,
      Лиш іноді душа ще повна сумом
      За рідним і затишним автогулом...

      2.
      Я став тепер справдешнім Робінзоном –
      Уже давненько не стрічав людей,
      І втратив лік отим рокам, сезонам,
      Чекаючи, коли старий юдей
      Пройде з народом і моїм газоном.
      Хоча у світі різних дум, ідей,
      Де голос Правди – то пустельний крик,
      Я Робінзоном почуватись звик.

      3.
      Змаліли дні – приходжу до октав,
      Лише вони одні, напевне, не змаліли.
      Довкола захололий Маслів став,
      Мені ж до серця ближчі Термопіли...
      Старим октавам, друже, ти зостав
      Нових думок поцільні свіжі стріли.
      От і остання пущена навспак,
      Тепер прощай – спустів мій сагайдак.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. ПІСНЯ НАД ОСІННЬОЮ РІКОЮ
      переспів з Кітса

      Вже сьомий день мені не спиться.
      Не їм. Не п’ю. Я спав з лиця.
      Блукаю тут, самотній лицар
      Без меча і топірця.

      Зустрів я дівчину в покосах
      Із чорнотою довгих кіс.
      Її ім'я, наче глосу,
      Я на чолі у себе ніс.

      Її служник мене роззброїв,
      Віддавши зброю глибині…
      Заснув я пізньою порою
      Й вона заснула при мені.

      У сні князів я бачив лиця
      І плутався у їх лічбі.
      Вони кричали: „Зла цариця
      Свободи не верне тобі!”

      Правдиві їх перестороги
      Вже не зарадили біді.
      Я все блукаю без дороги,
      Вуста мої бліді,

      Вже сьомий день мені не спиться.
      Не їм. Не п’ю. Я спав з лиця.
      Блукаю тут, самотній лицар
      Без меча і топірця.

      8 червня 2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. ФЛОРЕНЦІЇ
      Щоночі я марю твоїми п’яццами...
      Я разом з повіями і паяцами
      На гротескному карнавалі
      Насолоди п’ю небувалі.

      Коли балаганна набридне феска,
      Я вицвітаю, неначе фреска,
      Й під бані соборів, дрімотні і тьмаві,
      Тихенько влітаю на сонній уяві...

      А зранку, злякавшися крику півня,
      Я згадую: ми – не рівня,
      Й вертаюсь додому сліпим подорожнім
      І рвуся до тебе при кроці кожнім,
      Флоренціє!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. * * *
      Місяць на небі зайнявся тотемно.
      В нашій кімнаті то світло, то темно.
      (Це – перша ніч, і, напевно, остання.
      Ніч, коли вмре недозріле кохання.)

      ...Я відпускаю богиню трилику:
      Ти, що боїшся пташиного крику,
      Ти, що з вовками знаходиш згоду, –
      Я не приймаю отруйного плоду...

      Он молодик – ніби клешня у краба.
      Зорі зомлілі він хижо заграбав.
      (Мила, тебе, як смагляву бранку,
      Сонце для втіхи вкраде ізранку.)




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. ЛИСТОПАДОВІ
      1.
      Ти знов прийшов й мене позбавив сну,
      Бо надійшли оті часи урочі,
      Коли, з’явившись тінню серед ночі,
      Ти спрагу наливаєш навісну.

      Про твій прихід звістив таємний знак:
      Небес холодних піняве безмежжя
      Ти вкрив припливом хмар, мов узбережжя,
      Й затис хвости вітрів у свій кулак.

      Ти знов прийшов і висіяв рясну,
      Палючу пристрасть у моєму серці –
      Сухі дощі у нім зійшлися в герці...
      Мені, о Листопаде, не до сну.

      3.
      Я віддаю жертовному вогню
      Спізнілої, даремної спокути
      Пустих полів суху стерню –
      Твій дар, коханче лютий!

      Моє воздання, бачиш, без кадил,
      В нудотній рясі стомленого диму.
      Візьми назад біль вигаслих світил
      І муку несходиму!

      Ти не ховайсь за маревом одеж,
      Від полум'я зчорнілий серафиме.
      Опівночі ти більше не прийдеш,
      Лише на шлюбнім ложі проростеш
      Ти тернами жалкими.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    26. DE PROFUNDIS
      1. DE PROFUNDIS1

      Для нас є тільки одна пора – пора страждання.
      O. Wilde

      Сяйний лампадофоре2 чи вибредний ефебе3
      Із-під навислих стін камінного Еребу4
      Блакитно юним птахом сумними хвалінням небу
      Летить цей гімн угору о вибредний ефебе

      І насміх божества і туга невідпорна
      Мені на згини ніг важенні в’яжуть жорна
      І відчаю змія сичить над вухом чорна
      І демон самоти і туга невідпорна!

      Надходить хижий час нечуваної страти
      Почуй же крик того хто завтра має стати
      Жахливої офіри кривавим маєстатом
      Надходить хижий час нечуваної страти!
      19 вересня 2006р.

      ______________________________
      1 De Profundis (лат.) – із глибин (волаю до тебе, Господи)
      2 лампадофор (грец.) – носій смолоскипа
      3 ефеб (грец.) – юнак
      4 Ереб – царство мертвих

      2.
      Помрій про любощі міцні Лампадофора
      І про м’які мохи твердих гранітних лож,
      Де зранку вироста мертвотна пасифлора –
      Блідавий сонний квіт, що знав гарячу дрож;
      Подумай про дощі, що зрошують рівнини
      Двох виснажених тіл, а ще подумай про
      Нестямлених ночей намети темно-сині. –
      Підстав плече – вустами
      випечу тавро.

      11 вересня 2006



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. * * *
      – Я семиліття перше вже подвоїв:
      Візьму харчів, візьму хмільних напоїв
      І поведу за Дін кольчужних воїв.

      – Мій князю! Не горіть у тім бентежжі –
      То лиш пісок на дальнім узбережжі.
      Вгамовуйтеся мудрістю сувоїв –
      Бо хто ж в юнацтві не героїв?

      – В поході тім я б міг зустріти друга
      І нелюдська була б у нас потуга,
      На самоті життя – то тільки туга...

      – Вас вабить дружба – дружба і геройство?
      Звитяги всі – то лиш дурне забойство
      Перед лицем розпеченого круга...

      – Та краще смерть, як це життя без друга!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. ОДА САПФО
      Щасливий, певне, як боги,
      Той муж, що поряд сів
      І слухає, мій дорогий,
      Твій ніжний спів.

      Його п’янить промінний сміх,
      А серце мре моє, –
      Я б так сидіти там не міг,
      Бо сили не стає:

      Я весь тремчу, не знаю слів,
      Мене пече вогнем,
      І день, що раптом занімів,
      Не є вже днем,

      І страх мене кидає в піт,
      Кривить мою ходу, –
      У смерть, здається, через мить
      Я одійду.

      3 березня 2007

      φαινεται μοι κηνος ισος θεοισιν
      εμμεν' ωνηρ οττις εναντιος τοι
      ισδανει και πλᾱσιον ᾱδυ φωνει-
      σᾱς υπακουει

      και γελαισᾱς ῑμεροεν το μ' η 'μᾱν
      καρδίᾱν εν στηθεσιν επτοαισεν ·
      ως γαρ ες σ' ῑδω βροχε' ως με φωναισ'
      ουδ' εν ετ' εικει

      αλλ' ακᾱν μεν γλωσσα εᾱγε λεπτον
      δ' αυτικα χρωι πῦρ υπαδεδρομηκεν
      οππατεσσι δ' ουδ' εν ορημμ' επιρρομ-
      βεισι δ' ακουαι

      καδ δε μ' ιδρως κακχεεται τρομος δε
      παισαν αγρει χλωροτερᾱ δε ποιᾱς
      εμμι τεθνᾱκην δ' ολιγω 'πιδευσην
      φαινομ' εμ' αυτᾱ



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Два вірші зі слово ПЛАЧ
      1. Псалом грому

      „Жалосний трен, смутний ритм...”
      М. Смотрицький

      Хто грому дасть мені, щоб закричати?
      Хто для волань мені уділить грому?
      Я по лісах на тебе ставив чати,
      Немов на лань прудку і невідому.
      А з чого плач тепер мені почати?
      Чи з того, як тебе убито списом?
      Свою біду, свою журу затяту
      Поставлю над тобою кипарисом.
      16 січня 2007

      2.

      Мій пал до Вас таки гріховен.
      Я плачу вітром у пониззі,
      Бо мій гінкий розбито човен
      Й оддáно на поталу кризі.

      Мене пече стара досада
      І множить смутки чорно-сизі –
      Моя заквітчана насада
      Оддáна на поталу кризі…

      16-17 січня 2006



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Восьмивірші
      * * *

      за мотивом старої повісті

      Лелека на обложеній фортеці
      Гніздо розруйнував і втік.
      Так і мені в напруженій утеці
      Долати скаламучений потік.

      За мною дні зачиняться, як брами,
      І мохом поросте дідівський тік…
      Усі шляхи завіяні вітрами.
      Лелека мій утік.

      * * *

      * * *

      Ромашкою в гадальнім псалтирі,
      Пожовклою розгорткою альдини –
      Позавтра стану рано на зорі
      Я книгою із серцем, як в людини.

      Безмовно я стоятиму між книг,
      Пойматиме лиш думка нестеменна,
      Що книг вже не читаєш ти сумних
      І пилом припадуть мої рамена.

      22 червня 2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. МАЛИЙ ТЕСТАМЕНТ балада-стилізація
      Дванадцять сувоїв чорного шовку
      зоставте мені на саван,
      хай бусол простука сумну промовку
      і плаче трава росава.

      Дайте старцям по сухій скорині,
      мій посох встроміть до тину.
      Може, позавтра, а може, і нині,
      друзі, я вас покину.

      Від меду міцного я теж хмелів,
      знав я і ласку лада…

      Місяць збирає зорі у хлів.
      Скінчилась моя балада.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Похожалий ведмідь
      Якщо зимою йти тобі припало
      До теплих і далеких ручаїв,
      Візьми мене ведмедем похожалим,
      Якщо ласкавцем не взяла своїм.

      І хай тебе нітрохи не бентежать
      Зимові невмолимі холоди,
      Бо шуба тепла в мене є ведмежа,
      А вітер тільки завіва сліди.

      31 травня 2007



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Ода твоєму тілу, написана на форзаці словника
      Як манускрипт тендітну в’язь мінускул
      і почерків тоненьку чорну в’язь,
      я збережу у вірші кожен мускул
      і кожен пломенистий м’яз.

      Я запишу, немов діткливу прозу,
      Цей погляд по-гермесівськи леткий
      На пограниччі слова і неврозу,
      На теплому маргінесі щоки.

      Неначе ноти дивної токати,
      немов гебрайське алеф або тав,
      твоє я тіло хочу записати
      дзвінкими інтервалами октав.

      У тілі цім краса живе шалена,
      і ода пломенисто виника,
      як виника тканина гобелена
      чи вірші на форзаці словника.

      10 червня 2007



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    34. Втеча з Вавилона
      Ми підійдемо до брами Іштар –
      Там є у мене знайомий вратар –
      І, непомітні поснулій сторожі,
      Вийдемо геть за міські огорожі.
      Скоро вдихнемо повітря солоне...
      Прощай, Вавилоне!

      Стіни твої не розкажуть про втечу
      І про загорнуте в шкуру овечу
      Батька її – дукача і владики,
      Що не стерпів би моєї мотики, –
      Скровлене тіло. Воно вже холоне...
      Прощай, Вавилоне.

      Може, в Єгипті, а може на Криті
      Знайдемо спокій, неславою вкриті.
      Вкаже нам ворон на землю незриму,
      Так, як показував Утнапіштиму.
      Молим: не дміте, густі аквілони!
      Прощай, Вавилоне!

      Наше страждання, напевно, даремне,
      Бо тільки вигадка – щастя наземне...
      Хай же нащадок, читаючи глину,
      Знайде історію нашого згину
      Й скаже: „Кохання – ось клин на долоні –
      Було в Вавилоні!”



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    35. АЛЬБА альбо Пісня, співана на світанні
      Усі коханці двоєслови,
      І ти мій усміх не лови
      І погляди не шли на лови
      За кожним рухом голови.

      Я вже не раз у тьмі до щему
      Комусь так само шепотів,
      Що я залишуся дощем у
      Пребілих косах юних дів,

      Але минулися пещоти,
      Кохання в муку проросло…
      Та не дивися так, ну що ти –
      Я теж коханець-двоєслов.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --