переклад з англійської

Про першу непокору між людей,
Про плід заказаний, чий тлінний смак
Привів на землю смерть і всяке лихо,
Про втрату раю, поки більший Муж
5 Відновить нас і сяде на престол,
Співай, небесна музо – пастуха
Надхнула на Синаї ти й Оребі,
Щоб він навчив вибірні зерна, як
Земля і небо спершу піднялись
10 Із хаосу; але якщо Сіон
Тобі миліш й купальня Силоам,
Що побіч храму Бога, я ізвідти
Позву тебе своїй на поміч пісні,
Що не ширяє в серединнім леті,
15 А до речей, не втілених ні в прозі,
Ні в римі, мчить над Іонійську гору.
Найперш Тебе, о Духу, що миліш
Тобі за храми серце щире й чисте,
Прошу: навчи, бо знаєш Ти. Ти був
20 Одвіку, дужі крила розпростерши,
Мов голуб, над широтами безодні,
І запліднив її, – ти ніч осяй
В мені, і підніми низинне, щоб,
Довівши до вершин велику повість,
25 Я міг утвердить вічне Провидіння,
Вказать шляхи Господні до людей.



Бо духи, як захочуть,
Статей обох одразу набувають –
425 Така в них незабруднена природа,
Не скована суглобами і плоттю
І не зіперта на ламкі кістки,
Як у людей. І форму будь яку –
Летку й міцну, яскраву чи похмуру, –
430 Прибрати вони в змозі, щоб чинить,
Як їм велить любов чи ворожнеча.
Поріддю цьому звірився Ізраїль,
Його живлющій силі, в забутті
Олтар лишивши правий, у поклоні
435 Він падав у кумирні – так і в битвах
Він падав від ворожої потуги.
Із духами була і Астарот,
Астарта фінікійська, що над небом
Царює й має роги перехресні.
440 Це їй вночі при місяці сидонські
Дівчата слали молитви й пісні, –
Оспіваній в Сіоні, де стояв
Для неї храм на бескеті нечистім.
Його ізвів той женолюбний цар,
445 Який кохав, хоч серце мав велике,
І нечистивиць. Таммуз далі йшов –
Поранений щорічно, повабляв
Жінок сірійських він до голосінь,
Пісень любовних в літні дні. Тим часом
450 Адоніс пурпуром стікав зі скелі
І плив до моря – і вважали кров’ю
Його із рани Таммуза.

OF Mans First Disobedience, and the Fruit
Of that Forbidden Tree, whose mortal tast
Brought Death into the World, and all our woe,
With loss of Eden, till one greater Man
Restore us, and regain the blissful Seat, [ 5 ]
Sing Heav'nly Muse, that on the secret top
Of Oreb, or of Sinai, didst inspire
That Shepherd, who first taught the chosen Seed,
In the Beginning how the Heav'ns and Earth
Rose out of Chaos: Or if Sion Hill [ 10 ]
Delight thee more, and Siloa's Brook that flow'd
Fast by the Oracle of God; I thence
Invoke thy aid to my adventrous Song,
That with no middle flight intends to soar
Above th' Aonian Mount, while it pursues [ 15 ]
Things unattempted yet in Prose or Rhime.
And chiefly Thou O Spirit, that dost prefer
Before all Temples th' upright heart and pure,
Instruct me, for Thou know'st; Thou from the first
Wast present, and with mighty wings outspread [ 20 ]
Dove-like satst brooding on the vast Abyss
And mad'st it pregnant: What in me is dark
Illumin, what is low raise and support;
That to the highth of this great Argument
I may assert Eternal Providence, [ 25 ]
And justifie the wayes of God to men.

For Spirits when they please
Can either Sex assume, or both; so soft
And uncompounded is thir Essence pure, [ 425 ]
Not ti'd or manacl'd with joynt or limb,
Nor founded on the brittle strength of bones,
Like cumbrous flesh; but in what shape they choose
Dilated or condens't, bright or obscure,
Can execute thir aerie purposes, [ 430 ]
And works of love or enmity fulfill.
For those the Race of Israel oft forsook
Thir living strength, and unfrequented left
His righteous Altar, bowing lowly down
To bestial Gods; for which thir heads as low [ 435 ]
Bow'd down in Battel, sunk before the Spear
Of despicable foes. With these in troop
Came Astoreth, whom the Phoenicians call'd
Astarte, Queen of Heav'n, with crescent Horns;
To whose bright Image nightly by the Moon [ 440 ]
Sidonian Virgins paid thir Vows and Songs,
In Sion also not unsung, where stood
Her Temple on th' offensive Mountain, built
By that uxorious King, whose heart though large,
Beguil'd by fair Idolatresses, fell [ 445 ]
To Idols foul. Thammuz came next behind,
Whose annual wound in Lebanon allur'd
The Syrian Damsels to lament his fate
In amorous dittyes all a Summers day,
While smooth Adonis from his native Rock [ 450 ]
Ran purple to the Sea, suppos'd with blood
Of Thammuz yearly wounded: