переклад із давньогрецької

із гомерівських гімнів (ХІХ)

Музо, повідай мені про милого сина Гермеса.

Він, козлоногий, дворогий і шумолюбний, в лісистих

Хащах блукає, йдучи услід хороводним німфам,

Що по верхівках стрімчастих скель безстрашно ступають,

Кличучи Пана, пастушого бога з кошлатим волоссям,

Що у його володінні – пагорбів сніжні верхів’я,

Маківки дальніх гір, а ще кам’янисті бескети.

Бог цей мандрує повсюди поміж кущів непрохідних,

То він, буває, піддасться на поваб повільних потоків,

То він, буває, заходить на скелі стрімкі і урвисті,

На щонайвищі шпилі, ізвідки всі видно отари.

Часто він мчить поміж урвищ, що ясно сіяють на сонці,

Часто в дібровах гірських він диких впольовує звірів,

Бог гострозорий. А ввечері, ледве вернувшись із ловів,

Грає пронизливо й гарно на очеретяній флейті.

Жодна пташка у співі Пана не перевершить,

Навіть ота, що напровесні на різнобарвних пелюстках

Сидячи, скарги свої виливає у пісні солодкій.

Разом із Паном збираються німфи чистоголосі

Біля струмка темноводого спритні водити танці,

А на гірських верхів’ях плаче у відповідь Ехо.

Бог же танцює повсюди: то скочить посеред гурту,

Зграбний у русі. З рисі накидка у нього на плечах

Темно-коричнева. Співи солодкі йому до душі

На трав’янистому лузі, де крокуси і гіацинти

Пахнуть приємно і квітнуть у травах м’яких упереміш.

Славлять блаженних богів і висоти святого Олімпу,

З-поміж усіх обираючи часто швидкого Гермеса:

Згадують, як він вісником служить богам несмертельним,

Як ув Аркадію многоджерельну, матір отарам,

Він завітав, де шанують його як бога Кілени.

Там він, хоч будучи богом, стада доглядав густошерсті

Смертному мужеві, адже жага пойняла його сильна

Доньку довговолосу Дріопса узять за дружину.

Пишне весілля зіграли – жона народила в палатах

Богові любого сина, що зразу був дивний із виду:

Був козлоногий, дворогий, охочий до шуму і сміху.

Геть утекла годувальниця, вгледівши ледве дитину

Із бородатим лицем, що суворо дивилось на неї.

Щедрий на поміч Гермес, на руки сина узявши,

Радісний духом став несказанно. Тож вирушив швидко

До олімпійських осель несмертельних богів, загорнувши

Сина турботливо в хутро пухнасте із зайця гірського.

Поруч із Зевсом його посадив і святими богами.

Сина він їм показав, і сподобався він несмертельним,

Та найприхильнішим з-поміж усіх був до чада Діоніс.

Паном ­його нарекли, бо усім він припав до вподоби.

Радуйся ж ти, о владарю, я в пісні до тебе молюся.

Зараз же пісню інакшу ладнаюся я заспівати.

Переклав Назарій Назаров

Гомерівськими гімнами називають 33 тексти різного обсягу, які традиційно припусуються Гомерові. Насправді значна частина з них належить значно пізнішому часові, про що свідчать стилістичні і лексичні особливості. Гімн до Пана, швидш за все, належить до епохи еллінізму.
Оригінал тут: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text;jsessionid=CA9119C56A2FA18F62C1BD96EB1900B3?doc=Perseus%3atext%3a1999.01.0137%3ahymn%3d19