Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
2026.07.30
06:41
Фінальний акорд розлуки
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Шість полонезів для фортепіано, ор. 17 (Полонез № 3 фа мінор)
«Жозефіна ступала бруківкою Лємберга так, наче кожен її крок відгукувався Adagio в його змученій душі. Баронеса з очима
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
«Сонцем повні мої вітражі»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Сонцем повні мої вітражі»
Важко було наважитися писати про Сергія, адже, щоб говорити про поета, потрібно бути поетом або одного духа з ним, або принаймні на якийсь час зловити його хвилю. Якщо справжній поет живе так, ніби йде лісами і луками, бачить квіти, метеликів, безкрає небо, слухає спів пташок, розглядає візерунки хмар, купається в повітрі своїх думок і мрій та чує багату музику навколо себе, то звичайну людину можна уподібнити такій, що йде асфальтованою дорогою, на якій, певна річ, не ростуть квіти, і не відхиляється та людина без потреби від свого курсу, бо має чітку мету.
Сергій Губерначук для мене – справжній поет і більше, ніж поет. За життя він був досвідченим актором, поєднував Поезію і Сцену, міг «своє життя чужим притиснути до німоти́, після якої – злет».
Він писав:
«Як дві руки – Поезія і Сцена.
Невладна ліва, в ній – акторська суть.
А права – пише, пише навіжено,
тягне на кін свою тривожну путь».
Для нього:
«Хто є Актором – той блукає в ро́лях.
Але Поет – щасливий, як Актор»,
…
«Хто є Поетом – той згубився в пісні.
Але Актор – щасливий, як Поет…»,
а Поезія – це «сонце велике»:
«Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!»
Його слова́ на часі, зачаровують своєю глибиною, дихають і нині, а головне – живлять душу і розум. Скільки разів захоплювалася чарівними і дивовижними світами поета, його об’ємним і образним мисленням, силою й енергетикою сло́ва, надзвичайними метафорами, яскравими персонажами, неймовірно цікавими моментами і несподіваними поворотами у творах.
Читала, дивувалась і не могла пояснити, чому так сильно чіпляє, чому залишається стійке враження й якийсь аромат після прочитаного, чому глибоко хвилює, має відтиск і щемливе відлуння в душі. Напевно, єдина правильна відповідь – це не стільки широка ерудиція і майстерність, а як говорив Сергій: «Я душу виймаю, коли пишу». І саме тому його твори і чудові образи досягають впливу навіть поза свідомістю читача, на грані з підсвідомістю.
Дивують колорит і багатство мови, словниковий запас Сергія, вражають його поетичні неологізми, такі як сріблавий (срібний), древетний (древній), пекелитися (сильно печалитися), мовчазніти (мовчати), світозарство, збагатство, шовінь (шовінізм). Ось такі емоційно забарвлені, ліричні слова, які швидко запам’ятовуються.
Усі твори складені з живого художнього слова, поєднаного з творчим осмисленням змісту і часто з філософськими роздумами. Тексти насичені влучними думками, цікавими виразами. Уся сіль – у сенсі, мудрості, простоті і красі.
Якось сказав Сергій: «Я пекельний, бо пишу». Писав майстерно, виважено, зріло, саме завдяки живому розуму, важкій праці душі, своєму натрудженому, «спітнілому» серцю, своєрідному баченню всього навколо й незвичному ходу думок. Дивно, адже у житті був дуже простим, щирим, доброзичливим, у спілкуванні – зовсім відвертим, природним і легким, мав особливе почуття гумору, іноді був по-дитячому занадто довірливим. Простота і чистота сердечна – його риси. Часом здавалось, що він з якогось іншого, паралельного світу.
«Я – не поет, а час…», «Мої поезії складалися для сильних», «Не тримай мене в колючих рукавицях. Я ж птиця!» – це слова не амбітної людини із завищеною самооцінкою, це слова поета, який чітко усвідомлював, Хто є джерелом натхнення, віддавав Йому дань і щиру вдячність: «Вірш випаде снігом на тижні – від Тебе, о Боже Всевишній!» І ще так надзвичайно благоговійно: «Тобі, Хто нас прирік на муки в раю, я поклоняюся – і завмираю».
Безмежно любив свою «рідну, запашну» Україну, свій родинний край, де «хор зірок і анґелів політ», де «вільне повітря», а «діти з роси», «де любистки духмяні», «де мальви й жоржини». Повторював: «Цінуйте Україну, її любов і силу!»
Шанобливо і щиросердно ставився до всіх людей. Зізнавався: «Я вас так люблю! Як на іконостасі!», мав всепрощення: «згадую катів як дорогих людей», «все прощав, законне й незаконне», як говорив: «мстив лише любов’ю». Писав: «Я – вас, майбутніх, вартовий. Цілую ваші чисті ризи чорнилом цих постертих пер». Мріяв, що «в останнім гріховнім кутку зупинимо маятник» і «пройдуть народи вище й вище зла».
У своєму житті зміг «придивися до пуття, якого кольору життя», «бачив райдугу – радів і жив», «торжествував від почуттів». У скрутні часи «крила мав обрізані до крові», було, доходив до «краплі на дні калюжі», проте знав, що «перейшовши болото й розруху, ноги станцюють на місці, де сухо». Для нього «Небеса – основа, вони – малюнок, мелодія і вірш». Незважаючи на будь-які складності, завжди мав «сонцем повні свої вітражі».
На превеликий жаль, тепер немає можливості насолоджуватися безпосереднім спілкуванням, а лише виданими творами Сергія. Гарно написав поет: «Я відвідав храм свого життя, натхнення і любові». Здійснилося за його словами: «Думки забираю у вирій… Їх багато… Повні хати…»
Які вони – ті думки, що відійшли з ним у вирій? Хотілося б «серцем стиснути відстань» між нами і дізнатися про них. Та неможливо… Наразі не пройти вже ту відстань, не знайти ті думки, як і не знайдено останні 256 (з них 28 дитячих) віршів поета, про хід роботи над якими зазначено в його робочому зошиті. Від того «сльози солоні і теплі крапають просто зі стелі».
Складно достатньо повно передати хоча б основні спогади про Сергія, об’ємно представити його постать. Правильно кажуть, що неможливо описати смак води, її треба пити. Так і для того, щоб упізнати Сергія, відчути його силу і слово, необхідно вдумливо і з душею читати його твори. Навряд чи помилюсь, якщо скажу, що будь-який читач від того отримає лише користь і задоволення.
Щиро дякую долі за Сергія. Сам Сергій і його твори багато чому мене навчили, значно оновили погляди на життя і світ.
З любов’ю,
Ірина Ніколаєва,
вересень 2025 р.
Сергій Губерначук для мене – справжній поет і більше, ніж поет. За життя він був досвідченим актором, поєднував Поезію і Сцену, міг «своє життя чужим притиснути до німоти́, після якої – злет».
Він писав:
«Як дві руки – Поезія і Сцена.
Невладна ліва, в ній – акторська суть.
А права – пише, пише навіжено,
тягне на кін свою тривожну путь».
Для нього:
«Хто є Актором – той блукає в ро́лях.
Але Поет – щасливий, як Актор»,
…
«Хто є Поетом – той згубився в пісні.
Але Актор – щасливий, як Поет…»,
а Поезія – це «сонце велике»:
«Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!»
Його слова́ на часі, зачаровують своєю глибиною, дихають і нині, а головне – живлять душу і розум. Скільки разів захоплювалася чарівними і дивовижними світами поета, його об’ємним і образним мисленням, силою й енергетикою сло́ва, надзвичайними метафорами, яскравими персонажами, неймовірно цікавими моментами і несподіваними поворотами у творах.
Читала, дивувалась і не могла пояснити, чому так сильно чіпляє, чому залишається стійке враження й якийсь аромат після прочитаного, чому глибоко хвилює, має відтиск і щемливе відлуння в душі. Напевно, єдина правильна відповідь – це не стільки широка ерудиція і майстерність, а як говорив Сергій: «Я душу виймаю, коли пишу». І саме тому його твори і чудові образи досягають впливу навіть поза свідомістю читача, на грані з підсвідомістю.
Дивують колорит і багатство мови, словниковий запас Сергія, вражають його поетичні неологізми, такі як сріблавий (срібний), древетний (древній), пекелитися (сильно печалитися), мовчазніти (мовчати), світозарство, збагатство, шовінь (шовінізм). Ось такі емоційно забарвлені, ліричні слова, які швидко запам’ятовуються.
Усі твори складені з живого художнього слова, поєднаного з творчим осмисленням змісту і часто з філософськими роздумами. Тексти насичені влучними думками, цікавими виразами. Уся сіль – у сенсі, мудрості, простоті і красі.
Якось сказав Сергій: «Я пекельний, бо пишу». Писав майстерно, виважено, зріло, саме завдяки живому розуму, важкій праці душі, своєму натрудженому, «спітнілому» серцю, своєрідному баченню всього навколо й незвичному ходу думок. Дивно, адже у житті був дуже простим, щирим, доброзичливим, у спілкуванні – зовсім відвертим, природним і легким, мав особливе почуття гумору, іноді був по-дитячому занадто довірливим. Простота і чистота сердечна – його риси. Часом здавалось, що він з якогось іншого, паралельного світу.
«Я – не поет, а час…», «Мої поезії складалися для сильних», «Не тримай мене в колючих рукавицях. Я ж птиця!» – це слова не амбітної людини із завищеною самооцінкою, це слова поета, який чітко усвідомлював, Хто є джерелом натхнення, віддавав Йому дань і щиру вдячність: «Вірш випаде снігом на тижні – від Тебе, о Боже Всевишній!» І ще так надзвичайно благоговійно: «Тобі, Хто нас прирік на муки в раю, я поклоняюся – і завмираю».
Безмежно любив свою «рідну, запашну» Україну, свій родинний край, де «хор зірок і анґелів політ», де «вільне повітря», а «діти з роси», «де любистки духмяні», «де мальви й жоржини». Повторював: «Цінуйте Україну, її любов і силу!»
Шанобливо і щиросердно ставився до всіх людей. Зізнавався: «Я вас так люблю! Як на іконостасі!», мав всепрощення: «згадую катів як дорогих людей», «все прощав, законне й незаконне», як говорив: «мстив лише любов’ю». Писав: «Я – вас, майбутніх, вартовий. Цілую ваші чисті ризи чорнилом цих постертих пер». Мріяв, що «в останнім гріховнім кутку зупинимо маятник» і «пройдуть народи вище й вище зла».
У своєму житті зміг «придивися до пуття, якого кольору життя», «бачив райдугу – радів і жив», «торжествував від почуттів». У скрутні часи «крила мав обрізані до крові», було, доходив до «краплі на дні калюжі», проте знав, що «перейшовши болото й розруху, ноги станцюють на місці, де сухо». Для нього «Небеса – основа, вони – малюнок, мелодія і вірш». Незважаючи на будь-які складності, завжди мав «сонцем повні свої вітражі».
На превеликий жаль, тепер немає можливості насолоджуватися безпосереднім спілкуванням, а лише виданими творами Сергія. Гарно написав поет: «Я відвідав храм свого життя, натхнення і любові». Здійснилося за його словами: «Думки забираю у вирій… Їх багато… Повні хати…»
Які вони – ті думки, що відійшли з ним у вирій? Хотілося б «серцем стиснути відстань» між нами і дізнатися про них. Та неможливо… Наразі не пройти вже ту відстань, не знайти ті думки, як і не знайдено останні 256 (з них 28 дитячих) віршів поета, про хід роботи над якими зазначено в його робочому зошиті. Від того «сльози солоні і теплі крапають просто зі стелі».
Складно достатньо повно передати хоча б основні спогади про Сергія, об’ємно представити його постать. Правильно кажуть, що неможливо описати смак води, її треба пити. Так і для того, щоб упізнати Сергія, відчути його силу і слово, необхідно вдумливо і з душею читати його твори. Навряд чи помилюсь, якщо скажу, що будь-який читач від того отримає лише користь і задоволення.
Щиро дякую долі за Сергія. Сам Сергій і його твори багато чому мене навчили, значно оновили погляди на життя і світ.
З любов’ю,
Ірина Ніколаєва,
вересень 2025 р.
Сергій Губерначук у виставах Київського академічного Молодого театру:
https://www.youtube.com/watch?v=snADR7hh0N8
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
