Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Лемберзькі музичні салони польської та австрійської
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Курдіновський (1989) /
Поеми
Вівтар для болю (триколо ронделів). У співавторстві з Любов'ю Інішевою
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вівтар для болю (триколо ронделів). У співавторстві з Любов'ю Інішевою
1
Сонце виснажує аж до кісток,
Вітер холодний не стишує біль...
Дні покриваються смутком, як цвіль,
Тліє старий непотрібний квиток...
В центрі душі металевий кілок,
В серці давно завелась чорна міль...
Сонце виснажує аж до кісток,
Вітер холодний не стишує біль.
Вже опадає осінній листок,
Скоро местиме холодна метіль.
Може засяє малесенька ціль?
Варто триматись хоча б за пісок.
Сонце виснажує аж до кісток...
(С)Любов Інішева
2
Вітер холодний не стишує біль.
Сміх на обличчі - оманливий шар!
Серце завмерло під натиском хмар...
Темна рапсодія - осені стиль.
Листя танцює останню кадриль.
Тихо вмирає старий календар.
Вітер холодний не стишує біль.
Сміх на обличчі - оманливий шар.
Скільки нам ще кілометрів та миль
Треба здолати? Ілюзій тягар
Знову покличе до царства примар.
Замість кохання - байдужості штиль.
Вітер холодний не стишує біль.
(С)Артур Курдіновський
3
Сміх на обличчі - оманливий шар.
Сонце виснажує аж до кісток.
Доля жорстока збирає оброк
З довгих очікувань на Божий Дар.
Скільки ще кидати буде у жар?
Скільки ще має згоріти свічок?
Сміх на обличчі - оманливий шар,
Сонце виснажує аж до кісток...
Гострий свій біль віддаю на вівтар...
Сонця промінчик освітить вінок,
Зітканий тінями чорних ниток -
Крапля тепла серед тисячі кар.
Світлом зроблю цей оманливий шар!
(С)Артур Курдіновський та (С)Любов Інішева
Сонце виснажує аж до кісток,
Вітер холодний не стишує біль...
Дні покриваються смутком, як цвіль,
Тліє старий непотрібний квиток...
В центрі душі металевий кілок,
В серці давно завелась чорна міль...
Сонце виснажує аж до кісток,
Вітер холодний не стишує біль.
Вже опадає осінній листок,
Скоро местиме холодна метіль.
Може засяє малесенька ціль?
Варто триматись хоча б за пісок.
Сонце виснажує аж до кісток...
(С)Любов Інішева
2
Вітер холодний не стишує біль.
Сміх на обличчі - оманливий шар!
Серце завмерло під натиском хмар...
Темна рапсодія - осені стиль.
Листя танцює останню кадриль.
Тихо вмирає старий календар.
Вітер холодний не стишує біль.
Сміх на обличчі - оманливий шар.
Скільки нам ще кілометрів та миль
Треба здолати? Ілюзій тягар
Знову покличе до царства примар.
Замість кохання - байдужості штиль.
Вітер холодний не стишує біль.
(С)Артур Курдіновський
3
Сміх на обличчі - оманливий шар.
Сонце виснажує аж до кісток.
Доля жорстока збирає оброк
З довгих очікувань на Божий Дар.
Скільки ще кидати буде у жар?
Скільки ще має згоріти свічок?
Сміх на обличчі - оманливий шар,
Сонце виснажує аж до кісток...
Гострий свій біль віддаю на вівтар...
Сонця промінчик освітить вінок,
Зітканий тінями чорних ниток -
Крапля тепла серед тисячі кар.
Світлом зроблю цей оманливий шар!
(С)Артур Курдіновський та (С)Любов Інішева
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Холодний вересень"
• Перейти на сторінку •
"Самотність як благо (рондель). У співавторстві з Мирославом Манюком"
• Перейти на сторінку •
"Самотність як благо (рондель). У співавторстві з Мирославом Манюком"
Про публікацію
