Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.12
21:52
Перший сніг
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
2025.11.12
20:09
Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
2025.11.12
18:20
Все карр та карр - пісні старої тітоньки.
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
2025.11.12
10:31
Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
2025.11.12
08:53
Пам'яті сестри
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
2025.11.11
23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
2025.11.11
22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
2025.11.11
19:39
Цей нестямний час
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
2025.11.11
19:33
Бабине літо пішло по-англійськи —
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
2025.11.11
18:09
Знов клята меланхолія крадеться,
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
2025.11.11
18:05
До вчительки питання має Таня:
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
2025.11.11
16:24
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
2025.11.11
10:20
Сколобочився під ранок
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
2025.11.11
10:11
Жовтневі сонячні ванни
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
2025.11.11
10:04
Десь там, далеко, а не тут, в рову,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
2025.11.11
06:57
Артур Курдіновський
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Битва на Орелі в 1183 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Битва на Орелі в 1183 році
Увечері у байраку тихому спинились.
Поміж дерев із кущами вогонь розпалили.
Хмизу кругом назбирали, тож ним і топили.
Засмажили собі м‘яса та добре наїлись.
Запили його водою, зі струмка, що жваво
Жебонів поміж дерева, десь до ріки мчався.
Молодий знов у старшого тоді запитався:
- А як же воно було далі? Як склалися справи.
Уже всі навкруг багаття сиділи, дрімали,
Чи то зброю оглядали. Старший усміхнувся:
- Я думав, що про розмову ти уже й забувся.
Коли ми назад з походу того повертали,
Я полон весь перевірив, віднайшов знайомих.
Став у них про свого брата меншого питати,
Який тоді перше мене вискочив із хати.
А, що сталося з ним далі – мені невідомо.
Хтось згадав, що його бачив серед тих бідаків,
Кого половці устигли за річку погнати.
Тож його десь в Дикім полі варто пошукати.
А у мене на те шансів не було ніяких.
Проте в гридниці у князя з гридями в розмовах,
Узнав я, що коли орда взимку прибігала,
То князі супроти неї теж військо збирали.
І київський Святослав був ішов пустить крові
Отим зайдам. Разом з сватом Рюриком, одначе
Чернігівський Ярослав їм того не порадив.
Сказав обом, що погода зможе їм завадить
І на літо похід помсти на орду призначив.
Ті послухали й вернулись, не стали ходити.
Якби ж ото не князь Ігор, пішли б супостати.
Не вдалося б хоч частину орди подолати.
А вже весна проминула, наближалось літо.
Тож подався я до князя свого запитати.
Розказав про свого брата, що віднайти хочу.
Запитав, чи він ітиме. Той всміхнувся в очі:
- Ні, у Новгороді свому планую сидіти.
- Відпусти, - прохаю князя, - до Києва поки.
Схожу в похід із князями, брата відшукаю
Та і назад повернуся. Відпусти, благаю?!
- Іди вільно, - князь говорить, - на чотири боки.
Повернешся, візьму знову у свою дружину…
Отож я бігом зібрався та й в Київ подався.
Тоді якраз саме липень місяць починався
І Святослав клич збиратись до походу кинув.
Прийшли полки з Переяслава, прийшли із Волині,
Із Галича, із Турова…та й других чимало.
Уже в Києві і місця всім не вистачало.
Знайшлося й для мене місце в київській дружині.
Прийшло князів чималенько, лише брати князя
Іти в похід відмовились, мовляв, їм далеко.
Та і землі без пригляду залишить нелегко.
Звісно, що на них у князя засіла образа.
Десь у середині липня військо все знялося.
Подалися вздовж Дніпра ми по правому боці.
Поспішали. Підганяв князь на кожному кроці.
По дорозі ще й клобуків приєднать вдалося.
Тож зібралась чималенька в Святослава сила.
Ще й половці, очевидно, на нас не чекали.
Десь у степах знов набіги, мабуть, готували.
Тож рухалось наше військо уздовж Дніпра сміло.
Перейшли на лівий берег Дніпра й подалися,
Дійшли врешті до Єрелі, половців не стріли.
За Єрель Інжирським бродом. Там військо спинили,
Князі тоді полки свої оглядать взялися.
Далі військо розділилось. Попереду нього
Пішов князь переяславський славний Володимир.
Пішли з ним переяславці, киян трохи з ними.
І дві тисячі клобуків перед війська того.
А вже слідом усе військо тоді подалося.
Я з киянами був тими, що вів Володимир.
Ми рухались попереду ворога шукали.
Але половці, дізнавшись про нас, утікали.
Ми цілих п’ять днів даремно ганялись за ними.
Потоптавши степ даремно, назад повернули.
Дійшли тоді ми до місця, що Угол зоветься.
Думали, що тут на наших чекать доведеться.
А половці за тим часом, напевно, збагнули,
Що ми і є усе військо, всі сили зібрали.
Хан Кобяк орду очолив. Кинулись за нами.
Кобяк був тоді у силі, був хан над ханами.
Отож на отій Єрелі нас і наздогнали.
Ми з одного боку річки, а вони з другого.
Один в одного взялися стріли ми пускати.
Вони весь час намагались річку подолати,
Ми ж старались не пустити до берега свого.
Отак довго колотились, до князів послали
Аби до нас поспішали, бо ж мало нас зовсім.
І не втримаємось скоро, як тримались досі.
Князі ж, тільки-но про наше становище взнали,
Тут же помочі послали, з усім своїм військом
Обходити поза Єрель половців взялися,
Щоби шансів врятуватись ті зовсім не мали.
Святослав зумів так добре все розрахувати,
Що поміч прийшла до стану тоді, як все військо
Було в тилу у половців вже доволі близько.
І йому не вдасться полем хутко утікати.
Половці ледве уздріли ту до нас підмогу,
Вирішили, що все військо до нас підступає.
Кобяк тоді з нами битись одразу кидає,
Щоб орду порятували швидкі кінські ноги.
Та вже виявилось пізно, пастка вже закрилась.
Затисли ми орду кляту своїми щитами.
І лягла вона снопами на тім полі прямо.
Лише ті порятувались, що крізь нас пробились.
Хто не ліг на тому полі, у полон потрапив.
Ми їх сотнями в’язали, докупи зганяли.
Одних вождів більш десятка у полоні мали.
Кобяка самого в січі хтось у полон злапав.
Його потім у Києві стратити веліли.
Розгромивши лукоморських половців у битві,
Ми взялися навколишні простори шерстити,
Знайти вежі тих поганих у степу воліли.
І знайшли. Не всі, звичайно. Та досить багато.
Череди із табунами їхні прихопили.
Та багато родовичів з полону звільнили.
Серед них знайшов живого я і свого брата.
З перемогою вернулись ми у землю Руську.
Привели полон великий. Я взяв частку свою,
Що удалось прихопити після того бою
Та і з братом у Сіверську землю повернувся.
Поміж дерев із кущами вогонь розпалили.
Хмизу кругом назбирали, тож ним і топили.
Засмажили собі м‘яса та добре наїлись.
Запили його водою, зі струмка, що жваво
Жебонів поміж дерева, десь до ріки мчався.
Молодий знов у старшого тоді запитався:
- А як же воно було далі? Як склалися справи.
Уже всі навкруг багаття сиділи, дрімали,
Чи то зброю оглядали. Старший усміхнувся:
- Я думав, що про розмову ти уже й забувся.
Коли ми назад з походу того повертали,
Я полон весь перевірив, віднайшов знайомих.
Став у них про свого брата меншого питати,
Який тоді перше мене вискочив із хати.
А, що сталося з ним далі – мені невідомо.
Хтось згадав, що його бачив серед тих бідаків,
Кого половці устигли за річку погнати.
Тож його десь в Дикім полі варто пошукати.
А у мене на те шансів не було ніяких.
Проте в гридниці у князя з гридями в розмовах,
Узнав я, що коли орда взимку прибігала,
То князі супроти неї теж військо збирали.
І київський Святослав був ішов пустить крові
Отим зайдам. Разом з сватом Рюриком, одначе
Чернігівський Ярослав їм того не порадив.
Сказав обом, що погода зможе їм завадить
І на літо похід помсти на орду призначив.
Ті послухали й вернулись, не стали ходити.
Якби ж ото не князь Ігор, пішли б супостати.
Не вдалося б хоч частину орди подолати.
А вже весна проминула, наближалось літо.
Тож подався я до князя свого запитати.
Розказав про свого брата, що віднайти хочу.
Запитав, чи він ітиме. Той всміхнувся в очі:
- Ні, у Новгороді свому планую сидіти.
- Відпусти, - прохаю князя, - до Києва поки.
Схожу в похід із князями, брата відшукаю
Та і назад повернуся. Відпусти, благаю?!
- Іди вільно, - князь говорить, - на чотири боки.
Повернешся, візьму знову у свою дружину…
Отож я бігом зібрався та й в Київ подався.
Тоді якраз саме липень місяць починався
І Святослав клич збиратись до походу кинув.
Прийшли полки з Переяслава, прийшли із Волині,
Із Галича, із Турова…та й других чимало.
Уже в Києві і місця всім не вистачало.
Знайшлося й для мене місце в київській дружині.
Прийшло князів чималенько, лише брати князя
Іти в похід відмовились, мовляв, їм далеко.
Та і землі без пригляду залишить нелегко.
Звісно, що на них у князя засіла образа.
Десь у середині липня військо все знялося.
Подалися вздовж Дніпра ми по правому боці.
Поспішали. Підганяв князь на кожному кроці.
По дорозі ще й клобуків приєднать вдалося.
Тож зібралась чималенька в Святослава сила.
Ще й половці, очевидно, на нас не чекали.
Десь у степах знов набіги, мабуть, готували.
Тож рухалось наше військо уздовж Дніпра сміло.
Перейшли на лівий берег Дніпра й подалися,
Дійшли врешті до Єрелі, половців не стріли.
За Єрель Інжирським бродом. Там військо спинили,
Князі тоді полки свої оглядать взялися.
Далі військо розділилось. Попереду нього
Пішов князь переяславський славний Володимир.
Пішли з ним переяславці, киян трохи з ними.
І дві тисячі клобуків перед війська того.
А вже слідом усе військо тоді подалося.
Я з киянами був тими, що вів Володимир.
Ми рухались попереду ворога шукали.
Але половці, дізнавшись про нас, утікали.
Ми цілих п’ять днів даремно ганялись за ними.
Потоптавши степ даремно, назад повернули.
Дійшли тоді ми до місця, що Угол зоветься.
Думали, що тут на наших чекать доведеться.
А половці за тим часом, напевно, збагнули,
Що ми і є усе військо, всі сили зібрали.
Хан Кобяк орду очолив. Кинулись за нами.
Кобяк був тоді у силі, був хан над ханами.
Отож на отій Єрелі нас і наздогнали.
Ми з одного боку річки, а вони з другого.
Один в одного взялися стріли ми пускати.
Вони весь час намагались річку подолати,
Ми ж старались не пустити до берега свого.
Отак довго колотились, до князів послали
Аби до нас поспішали, бо ж мало нас зовсім.
І не втримаємось скоро, як тримались досі.
Князі ж, тільки-но про наше становище взнали,
Тут же помочі послали, з усім своїм військом
Обходити поза Єрель половців взялися,
Щоби шансів врятуватись ті зовсім не мали.
Святослав зумів так добре все розрахувати,
Що поміч прийшла до стану тоді, як все військо
Було в тилу у половців вже доволі близько.
І йому не вдасться полем хутко утікати.
Половці ледве уздріли ту до нас підмогу,
Вирішили, що все військо до нас підступає.
Кобяк тоді з нами битись одразу кидає,
Щоб орду порятували швидкі кінські ноги.
Та вже виявилось пізно, пастка вже закрилась.
Затисли ми орду кляту своїми щитами.
І лягла вона снопами на тім полі прямо.
Лише ті порятувались, що крізь нас пробились.
Хто не ліг на тому полі, у полон потрапив.
Ми їх сотнями в’язали, докупи зганяли.
Одних вождів більш десятка у полоні мали.
Кобяка самого в січі хтось у полон злапав.
Його потім у Києві стратити веліли.
Розгромивши лукоморських половців у битві,
Ми взялися навколишні простори шерстити,
Знайти вежі тих поганих у степу воліли.
І знайшли. Не всі, звичайно. Та досить багато.
Череди із табунами їхні прихопили.
Та багато родовичів з полону звільнили.
Серед них знайшов живого я і свого брата.
З перемогою вернулись ми у землю Руську.
Привели полон великий. Я взяв частку свою,
Що удалось прихопити після того бою
Та і з братом у Сіверську землю повернувся.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
