Моя мама Світлана Вікторівна Єрмакова родом із Північного Кавказу - з лермонтовського Пʼятигорська. З дитинства маючи гарний голос (у своєму розквіті він нагадував тембр Монсеррат Кабальє), вона співала завжди і всюди - у школі, на конкурсах, у госпіталях для поранених бійців…
Після закінчення музичного училища отримала направлення до Київської консерваторії. Потрапила до класу славетної професорки Марії Едуардівни Донець-Тессейр. Була однокурсницею і подругою славетної оперної прими Євгенії Мірошниченко.
Усе своє свідоме життя викладала мистецтво бельканто у київських музичних вишах. Серед її учнів - лавреати вокальних конкурсів, зокрема соліст Львівської опери Василь Дудар.

…Того вечора я у свої 14 років відчув, що це таке - пишатися мамою. Не просто любити чи поважати, а саме - пишатися!
У київському Будинку вчителя відбувався концерт: перше відділення - моя мама, друге - народний артист, майбутній директор Національної опери Анатолій Мокренко.
Мама закінчувала свій виступ виконанням «Аве Марія» Йоганна Себастьяна Баха в аранжуванні Шарля Гуно. Пригадую справжню овацію, сльози в очах глядачів, квіти…
Мені дуже шкода, що мамі вже не довелося побачити, як на початку цього року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка мені вручали диплом лавреата Міжнародного літературного конкурсу імені Григора Тютюнника, до речі, її ровесника… Проте мене щиро тішить те, що, дякуючи Богові, я зміг віддати духовний борг тій, яка не лише подарувала мені життя, а й буквально за руку ввела до храму мистецтва.
І як тут не згадати пронизливий роман Ромена Гарі «Обіцяння на світанку»!

Недавно я присвятив мамі такі рядки:

Допоки є мама у сина,
він ще дитина.

Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.

…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
влітає променем мамин голос:
«Аве Марія» Баха-Гуно…

Як маму забрали у сина -
важка, мов плита, хвилина…

Жодних відтепер прощень.
Маятник вічний - щем.

Переконаний: вона мене чує!

2026 рік