ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ

У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денаріїв. Щойно з його порогу раби вигнали бідну вдову з чотирма дітьми, яка благала відстрочити борг за оренду житла. Каїм був невблаганний.
– Закон є закон, – сухо кинув він їй услід. – Немає грошей – твоє місце на вулиці. Помпеї не прощають слабкості й бідності.
Він зачинився зсередини й заходився перераховувати свій щоденний прибуток. Кожна монета дарувала йому відчуття абсолютної влади над цими людьми, над їхніми долями та будинками. Він почувався хазяїном життя.
Раптом важкий стіл підстрибнув. Стовпчики монет із дзвоном розсипалися по підлозі. За стіною пролунав страшний тріск – це завалився сусідній торговий ряд. Каїм підскочив до дверей, але від сильного підземного поштовху дерев'яну балку перекосило, заклинивши вихід. Зі стелі почало сипатися важке каміння, пробиваючи дах.
Один із великих шкіряних мішків, який лихвар тримав біля сейфа, розірвався від удару брили, і сотні золотих монет градом розсипалися по бруківці через утворену в стіні тріщину. Замість того, щоб шукати інший вихід чи вилазити крізь пролом у безпечне місце, Каїм застиг від жаху за своє багатство. Його мозок, затьмарений жадібністю, відмовився думати про порятунок життя.
На картині Брюллова цей чоловік застиг на колінах. Він повзає у сірому пилу, гарячково підбираючи жменями розсипане золото, намагаючись сховати його в пазуху своєї туніки. Його пальці брудняться в попелі, а в очах застигло дике, майже божевільне прагнення врятувати свій скарб. Він не бачить, що просто над ним уже тріщить і падає важкий кам’яний карниз вілли. Каїм гине під уламками будівлі саме в ту секунду, коли його пальці стискають останню, тепер уже абсолютно непотрібну золоту монету.

Далі буде.