Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ

Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без упину крутилися навколо неї: одна вплітала в її темне волосся нитки з перлами, інша змащувала її ніжно-білі плечі дорогою єгипетською олією з ароматом лотоса, а третя тримала перед нею сувої з найкращими шовками, привезеними з далекого Сходу.
Клодія готувалася до грандіозного вечірнього бенкету у намісника. Вона знала, що там будуть найвпливовіші чоловіки міста та багаті сенатори з Риму. Її єдиною метою було затьмарити всіх інших жінок, закохати в себе найбагатшого патриція та зміцнити свій вплив.
– Світло моїх очей має бути бездоганним, – гордовито промовила вона, розглядаючи свою ідеальну шкіру. – Краса – це найсильніша зброя в Помпеях. Вона триває вічно, якщо вміти нею користуватися.
Вона не встигла завершити думку. Срібне дзеркало з глухим дзвоном упало на підлогу, вкрившись сіткою тріщин, яка розбила її прекрасне обличчя на сотні уламків. Будинок здригнувся від потужного підземного удару.
Статуетки богів полетіли з полиць, а зі стелі атріуму з тріском посипалася кольорова фреска. Рабині з криками розбіглися, забувши про свою господиню.
Клодія в паніці вискочила на вулицю і застрибнула в першу-ліпшу розкішну колісницю, що пролітала повз. Вона міцно трималася за поручні, коли колісниця на шаленій швидкості мчала крізь дим та натовп бідняків. Але на розі вулиці Стріли Ноли, якраз навпроти форуму, колесо на повній швидкості влетіло в глибоку тріщину, що утворилася в бруківці від землетрусу. Колісниця з гуркотом перекинулася. Клодія вилетіла з неї і з усієї сили вдарилася об гостре каміння дороги. Смерть була миттєвою.
На картині Брюллова цей образ став центральною, найтрагічнішою фігурою всього полотна. Вона лежить посеред бруківки – красива, бліда жінка в розкішному вбранні, що, наче легке покривало, розкидалося навколо. Її коштовності та золоті прикраси розсипалися в пилу, а біля її холодного тіла плаче маленька дитина, яка дивом вижила. Цей образ став символом того, як раптово і безжально природа може знищити людську гординю, багатство і крихку земну красу, перетворюючи все на тлін і спогад.

Далі буде.