Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
"ПОМПЕЇ: За мить до Вічності" (продовження 11)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ПОМПЕЇ: За мить до Вічності" (продовження 11)
ХІ. ФРЕСКА, ЯКУ НІХТО НЕ ПОБАЧИТЬ
Об одинадцятій годині ранку в триклінії – парадній їдальні багатого помпейського будинку – пахло свіжим вапном та терпким пилком рослинних фарб. Бідний, але талановитий майстер Клавдій стояв на дерев'яному помості, тримаючи в руках тонкий пензель із білячого хутра. Останній місяць він не знав відпочинку. Його спина німіла від напруги, а пальці вкрилися мозолями, але зараз він відчував лише чисте, всепоглинаюче щастя.
Клавдій зробив останній мазок, вимальовуючи ніжне стебло лілії. На стіні ожив прекрасний, залитий сонцем квітучий сад, який він створив на замовлення господаря вілли. Художник зробив крок назад, милуючись своєю роботою.
– Ця фреска переживе століття, – прошепотів він, витираючи спітніле чоло рукавом. – Коли нас не буде, люди дивитимуться на ці квіти й згадуватимуть моє ім'я.
Не минуло й години, як його мрія про безсмертя розлетілася на шматки. Раптовий, страшний поштовх здибив підлогу кімнати. Стіна, яку Клавдій щойно розписав, із голосним тріском розкололася навпіл. Тріщина пройшла прямо крізь його прекрасний сад, і шматки свіжого тиньку з глухим стукотом посипалися на підлогу, перетворюючись на брудну крихту.
За вікном почувся крик тисячі голосі: «…Везувій прокинувся!..» Клавдій кинувся не до виходу, а до свого кутка, де стояв важкий дерев'яний ящик із рідкісними фарбами: коштовною єгипетською лазур'ю, пунічним воском та вогняним кіноваривом*, які він збирав по крихтах усе своє життя.
Коли він вибіг на вулицю, навколо вже панував морок. На картині Брюллова цей художник застиг у лівій частині полотна. Він біжить крізь хаос, міцно тримаючи на голові свій ящик із фарбами – єдине багатство, яке в нього залишилося. На його обличчі застиг не просто жах перед смертю, а професійне, пристрасне зацікавлення митця. Клавдій дивиться на зловісне, криваво-чорне небо, на спалахи блискавок і пекельні відтінки лави, намагаючись закарбувати у своїй пам'яті ці небачені кольори, щоб колись перенести їх на полотно... але він уже знає, що ніколи цього не зробить.
Далі буде.
Об одинадцятій годині ранку в триклінії – парадній їдальні багатого помпейського будинку – пахло свіжим вапном та терпким пилком рослинних фарб. Бідний, але талановитий майстер Клавдій стояв на дерев'яному помості, тримаючи в руках тонкий пензель із білячого хутра. Останній місяць він не знав відпочинку. Його спина німіла від напруги, а пальці вкрилися мозолями, але зараз він відчував лише чисте, всепоглинаюче щастя.
Клавдій зробив останній мазок, вимальовуючи ніжне стебло лілії. На стіні ожив прекрасний, залитий сонцем квітучий сад, який він створив на замовлення господаря вілли. Художник зробив крок назад, милуючись своєю роботою.
– Ця фреска переживе століття, – прошепотів він, витираючи спітніле чоло рукавом. – Коли нас не буде, люди дивитимуться на ці квіти й згадуватимуть моє ім'я.
Не минуло й години, як його мрія про безсмертя розлетілася на шматки. Раптовий, страшний поштовх здибив підлогу кімнати. Стіна, яку Клавдій щойно розписав, із голосним тріском розкололася навпіл. Тріщина пройшла прямо крізь його прекрасний сад, і шматки свіжого тиньку з глухим стукотом посипалися на підлогу, перетворюючись на брудну крихту.
За вікном почувся крик тисячі голосі: «…Везувій прокинувся!..» Клавдій кинувся не до виходу, а до свого кутка, де стояв важкий дерев'яний ящик із рідкісними фарбами: коштовною єгипетською лазур'ю, пунічним воском та вогняним кіноваривом*, які він збирав по крихтах усе своє життя.
Коли він вибіг на вулицю, навколо вже панував морок. На картині Брюллова цей художник застиг у лівій частині полотна. Він біжить крізь хаос, міцно тримаючи на голові свій ящик із фарбами – єдине багатство, яке в нього залишилося. На його обличчі застиг не просто жах перед смертю, а професійне, пристрасне зацікавлення митця. Клавдій дивиться на зловісне, криваво-чорне небо, на спалахи блискавок і пекельні відтінки лави, намагаючись закарбувати у своїй пам'яті ці небачені кольори, щоб колись перенести їх на полотно... але він уже знає, що ніколи цього не зробить.
Далі буде.
____*«Кіновар Помпейський або «Помпейський червоний» — це знаменитий яскравий криваво-червоний колір, який став візитною карткою настінних фресок у давньоримському місті Помпеї. Основою для цього розкішного пігменту служив Кіновар (сульфід ртуті) — рідкісний, дорогий та токсичний мінерал, який везли до Риму переважно з іспанських рудників Альмаден.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Помпеї: За мить до Вічності" (продовження 12) "
• Перейти на сторінку •
""Помпеї: За мить до Вічності" (продовження 10)"
• Перейти на сторінку •
""Помпеї: За мить до Вічності" (продовження 10)"
Про публікацію
