ХІ. ФРЕСКА, ЯКУ НІХТО НЕ ПОБАЧИТЬ

Об одинадцятій годині ранку в триклінії – парадній їдальні багатого помпейського будинку – пахло свіжим вапном та терпким пилком рослинних фарб. Бідний, але талановитий майстер Клавдій стояв на дерев'яному помості, тримаючи в руках тонкий пензель із білячого хутра. Останній місяць він не знав відпочинку. Його спина німіла від напруги, а пальці вкрилися мозолями, але зараз він відчував лише чисте, всепоглинаюче щастя.
Клавдій зробив останній мазок, вимальовуючи ніжне стебло лілії. На стіні ожив прекрасний, залитий сонцем квітучий сад, який він створив на замовлення господаря вілли. Художник зробив крок назад, милуючись своєю роботою.
– Ця фреска переживе століття, – прошепотів він, витираючи спітніле чоло рукавом. – Коли нас не буде, люди дивитимуться на ці квіти й згадуватимуть моє ім'я.
Не минуло й години, як його мрія про безсмертя розлетілася на шматки. Раптовий, страшний поштовх здибив підлогу кімнати. Стіна, яку Клавдій щойно розписав, із голосним тріском розкололася навпіл. Тріщина пройшла прямо крізь його прекрасний сад, і шматки свіжого тиньку з глухим стукотом посипалися на підлогу, перетворюючись на брудну крихту.
За вікном почувся крик тисячі голосі: «…Везувій прокинувся!..» Клавдій кинувся не до виходу, а до свого кутка, де стояв важкий дерев'яний ящик із рідкісними фарбами: коштовною єгипетською лазур'ю, пунічним воском та вогняним кіноваривом*, які він збирав по крихтах усе своє життя.
Коли він вибіг на вулицю, навколо вже панував морок. На картині Брюллова цей художник застиг у лівій частині полотна. Він біжить крізь хаос, міцно тримаючи на голові свій ящик із фарбами – єдине багатство, яке в нього залишилося. На його обличчі застиг не просто жах перед смертю, а професійне, пристрасне зацікавлення митця. Клавдій дивиться на зловісне, криваво-чорне небо, на спалахи блискавок і пекельні відтінки лави, намагаючись закарбувати у своїй пам'яті ці небачені кольори, щоб колись перенести їх на полотно... але він уже знає, що ніколи цього не зробить.

Далі буде.

____*«Кіновар Помпейський або «Помпейський червоний» — це знаменитий яскравий криваво-червоний колір, який став візитною карткою настінних фресок у давньоримському місті Помпеї. Основою для цього розкішного пігменту служив Кіновар (сульфід ртуті) — рідкісний, дорогий та токсичний мінерал, який везли до Риму переважно з іспанських рудників Альмаден.