Багато хто із мешканців Європи її, стареньку, не люблять. І, мабуть, не варто дивуватися новочасним мігрантам, які відчувають пекучу тугу за звичним середовищем і час від часу пориваються запровадити рідні мусульманські, індуїстські чи інші традиції за місцем свого теперішнього перебування. Але ж ніхто їх у Європі надто і не тримає і вони вільні у своєму виборі не любити Європу там, звідки приїхали.
Але щось ніхто із новоприбулих не поспішає чкурнути на землю предків і тримається осоружної Європи, як воша кожуха. То що вже казати про тих, що сидять у Європі віками і бурчать постійно – і те їм не так, і те…
От і Орбан не поспішає відкочувати зі своєю ордою на історичне своє Приуралля. Хоча після розпаду Австро-Угорської імперії нещадно гризе їх ностальгія за минулою величчю. Тут якраз би і поплакатися в жилетку своїм братам за угро-фінським менталітетом, чия московська імперія розвалилася іще не до кінця, та податися до них у братні обійми. Аж ні.
А дарма втрачають шанс. Адже там, на неозорих і малозаселених землях предків їх чекає велике і щасливе минуле. Нафти і газу там – навіть меря не зміряє.
Разом із своїми єдинокровними братами хантами і мансі могли б оті нафту і газ на халяву качати і тут же на місці споживати, не обтяжуючи себе трубопроводами, танкерами та іншими зайвими атрибутами цивілізації. Хоча навряд чи всі угорці згодні розпрощатися із затишною придунайською рівниною, де все їм так по-домашньому. Тож варто спровадити до предків хоч би Орбана зі Сійярто - на розвідку. Вони того варті.