переклад із давньогрецької

Про Діоніса згадаю, Семели преславної сина.
На узбережжі піщанім пустельного моря з’явився
Він на косі, у подобі незрілого хлопця: розкішне
З просинню темне волосся його розвівалось на вітрі,
5З-поза плечей його сильних спадала пурпурна накидка.
Трапилось на кораблі міцнопалубнім хижим піратам
Плинути поруч тиренським по темновинному морю.
Доля вела їх недобра. Тож ледве забачили хлопця,
Змовились швидко на мигах, раптово на нього напали
10Й на корабель його свій посадили, радісні серцем:
Сином їм здався царевим, що рід свій виводить від Зевса.
Путами зразу хотіли важкими його оповити,
Тільки на нім не трималося зовсім те пруття лозове,
З рук його й ніг відлетіло, а темні очі дивились
15З насміхом радісним. Зразу керманич, усе зрозумівши,
Інших до себе покликав, розважно таке їм промовив:
«О навіжені! Ми бога якогось, напевне, схопили!
Бо кораблеві міцному везти його далі не сила.
Може, це Зевс усесильний або Аполлон срібнолукий,
20Чи Посейдон, бо муж цей на смертних не схожий ні в чому –
Лиш на богів олімпійських, що мають небесні оселі.
Тож залишімо його якнайшвидше на березі темнім.
Руки свої не здіймайте на нього, бо ще розізлиться
Й бурю велику нашле, вітри супротивні здійнявши», -
25Так говорив. Та різкими словами відмовив ватаг:
«Сам навіжений ти! Справа твоя – піднімати вітрила
Й вітру чекать ходового. А хлопцем мужі хай займуться.
З нами Єгипту, надіюся, він досягне, або Кіпру,
Навіть до гіпербореїв чи й далі, аж поки не скаже
30Хто його друзі і браття і де всі його незчисленні
Статки, бо хлопця демон прихильний віддав нам у руки.»
Ледве сказав це, поставили щоглу й напнули вітрила.
Вітер потужний подув, моряки натягнули канати.
Бог їм одразу справи являти почав дивовижні.
35Спершу солодке вино запашне по човні темнобокім
Скрізь потекло і пахощі вмить розлились амброзійні.
Подивом всіх моряків охопило побачене чудо.
Поряд з найвищим вітрилом гарна лоза виноградна
Виросла буйно, і незчисленні з неї звисали
40Ґрона розкішні, і плющ темнолистий обплів усю щоглу,
Пишно заквітчаний, згорда здіймав він плоди свої вгору.
Кочети квітами всі увінчались. Пірати, це взрівши,
Зразу до суші керманичу путь повертати.
Бог же у трюмі левом зробився, страшним неймовірно.
45Голос могутній подав, і являючи дивні знамення,
Посеред палуби хижого він сотворив ведмедя.
Лев іспідлоба дивився, ведмідь же піднявся дибки,
А на кормі пірати зібрались – охоплені жахом,
Поряд з керманичем стали розважним, зі страху безсилі.
50На верховоду раптово наскочив Діоніс, а решта
Кинулась геть із човна, від страшної тікаючи долі –
В море пірнули божисте, набувши подоби дельфінів.
Лиш над керманичем змилувавсь бог і йому не зашкодив,
Щастя йому дарував і слово до нього промовив:
55«Зовсім не бійся, побожний, ти серцю моєму став милий.
Я ж бо Діоніс гучний, що мати мене породила –
Кадмова донька Семела, із Зевсом в коханні зійшовшись.»
Радуйся, сину Семели! Той, хто тебе забуде,
Ладити пісню солодку ніколи вже більше не зможе.

Оригінал тут: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3atext%3a1999.01.0137%3ahymn%3d7

Перекладач вдячний Сергію Осоці за гарні стилістичні поради :)