Таке не забудеш. Галя Шишкіна. (портрет друга нашої родини).
На Землі ще є люди.Справжні.Сильні. Їхня енергія сплетена у міцну залізну косу вже йде до вас,марширує гучним катаринським смерчем,чуєте,вона йде,тягнеться до незнаних нею людей,хоче,просить,ні наказує. " - Коля,чому ти мене полюбив?" – "За голос твій.Він одразу причарував мене-такий дзвінкий,чистий,рівний й надійний." – "А я ж то думаю,краса моя його вразила! Сині очі.Жінка не має давати собі волю,якщо підтримує стиль,то ніхто й ніколи її не засудить,то й розчарування не затримається довго коло неї".
- " Ну,що англійську вже опанувала? – раптом спитала мене наша давня знайома,батькова подруга з Америки,яка ніколи в житті не кине ззайматися дитячим ляльковим театром для хворих на ДЦП,а також свою деревяну халупку у Кетскильских горах( пер."Убий кішку"- індійські племена раніше полювали на диких кішок в цих місцинах), до вікон якої вранці навідуються пташки,по кімнатах якої шустрять дрібні еноти,лисички,й родяться оленятка.А гірська осінь така струнка,що обійняти б її і,пригорнути до себе й не відпускати.
- Я познайомилася з нею шість років назад,саме тоді вперше за довгі роки розлуки Галя Шишкіна приїхала до свої свекрухи й у московську "хрущевку", неподалік від булгаківського "Будинку критика Латунського". Що казати-бесіди англійської не вийшло,та це не дивно,ажде розлога англійська вивчена у школі так добре пасувала до мого рожевого дитинства скрізь зашитого у подорожі,й навпаки-перенесені Шишкіною біди й страждання залишили по собі строгу лаконічність існування й американську вимову.
- Думаєте,пощастило, американську вимову,мовляв,прикупити.Помиляєтесь.
- Уявіть собі картину: бетонна стіна,вдавлене у неї непритомне тіло,різке й вперте,навіть зараз;й окремо відрубана вище коліна -нога у одному чоботі на височенному підборі,саме останній факт й врятував життя Шишкіної, несамовите авто ймовірно розтрощило б всю ногу,якби журналістка Галя Шишкіна,не надумала тимчасово підрости саме у той роковий день.- "Не дивись! Не дивись! – закриваючи брудними африканськими пальцами її обличчя,благала перша небайдужа.
- "Блад! Блад! Блад!!( англійською :кров) – " – "Боже,вони що підкупити надумали,який ще блат?"Тоді вона ще не амеріканизувалась.То її питали:"Чи дає вона згоду на переливання крові.Коли до дітей у Москві ,дійшла звістка про страшне,вони з переляку застрибнули під ліжко й довго –довго ридали,боялися побачити маму такою- без однієї кінцівки,неповну,не зовсім маму,маму,яка більше ніколи не попіклується про тебе,а навпаки.Приїхали миттєво.Більше місяця очікувань,неясності й більше року,проведеного у туалетній кімнати,де найліпшою вечерею стала тарілка рису змішаного із однією сосискою на всю сімю."Пришивати?чи не пришивати? Та різати.Так думали лікарі й попри всю гуманність.не хотіли пришити їй.чужій громадянці ногу.Нашо? А раптом ще видужає й увільється у конкурентний ринок праці!Знаємо ми цих росіян!"
- Ногу пришили.Треба більше рухатися! Життя – це рух! – казала вона й йшла далі,швидко.по-діловому,знайомити нас із принадами московських вуличок.Здавалося,що вона неймовірно злиться на свою пришиту понівечену ногу,й тягне її а собою,як норовливу дворову шавку,яка не заспокоється,поки не вилає всі,хто трапляється на її шляху.
- 17-Даша з відчаю малювала смішних анімешних кіцьок,крокодильчіків у авто,вдягнених як денді.Її роботи почали купляти.Першими замовниками строкатих картинок стали китайці,вони воліли отримувати святкові листівки саме із такою витонченою звірятиною.Минав час, Даша подорослішала,тільки от мальовані звірятка зовсім не змінились,щоправда розширили свій ареол розселення- почали їздити на виставки у німецькі,італійські.французькі культурні центри,а нещодавно потрапили у топ-лідери двох американських аукціонів.
-
- Шишкіна продовжує викладати літературу й історію мистецтв,а також час від часу до старих знайомих й колишніх однокласників,більшість з яких коротає свій вік у російських забутих богом селищах,абсолютно здорові люди спиваються,живуть безцільно,у темряві образ й забуття.Рідна сестра не хоче спілкуватися із Шишкіною.бо заздрить,інша- збожеволіла,а батько покінчив із життям:випив якусь хімічну сполоку,після того.як сестра,повязана із злодієм, намагалася відібрати у нього хитрощами оселю.Чоловік цієї жінки втратив роботи.так буває інколи із митцями,що стають на бізнесову стежку.
- " Всі 10 років вАмериці у мене не було відпустки взагалі.На п'ятий рік праці на фабриці отримала вперше відпустку-один день.Якби знали,що я каліка,працювати не взяли б.Доводилось приховувати.Хворію від людських заздрощів.Всі бачать тільки затишок й гроші.Але за все заплачено й зароблено. Незабаром буде подорож по всій Португалії із родиною у авто. Такщо – живемо у подорожі,бо це теж наш життєвий щлях. Сьогодні пасмурно.Моя улюблена погода.Колібри пролітають.як навіжені.а я сиджу й думаю,як я буду демонструвати вам райдужний ставок,стрибаючу форель,дитинчят оленів й солодкі огірки,зірвані з моєї гірської грядки.Ходжу на концерти й у нічні клуби. Весь біль й провину мушу носити у собі .Будемо жити". (з останнього листа Галі Шишкіної з Америки).
- П.С.: "Страждання відкривають очі.Відсутність страждань-найбільша зневага,якою Бог може наділити людину.Та,з рештою, й їх відсутність є стражданням.Бо жити у замку- страшна річ."
Кириндясова Ксенія.3 курс,2 група.
Прокоментувати
Народний рейтинг
-- | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
3