Диво-балерина із карамельними ручками й ніжками,із видовженою головкою вже тисячі,десятки тисяч,мільони,мільярди,трільйони років помирала,виконуючи одну й ту саму партію помираючого лебедя-Одети.Вона була механічною.Її руки,розкинуті,наче крила жар-птаха,русалчини ніжки й граційний стан у пачці креп-сюзе були нанизані на залізний механічний стрижень,що рухався у полоні закону Буравчика з-а годинниковою стрілкою.Що ж,кожен несе свій тягар.Доля Сізіфа.Вона розраховувалась за своїх сестер-коханок знатних баронів,князей й графів,титулованих вояк,що продавали себе за легеньке порхання у проміннях сонця.За танок раз-два,раз-два у шовкових ззовні й натружених ссередини пуантах.Її маленьке чесне безсмертя передавалося із покоління в покоління.Її золотаве волосся,схоже на корону короля-сонця Людовика;її виліплене у райській наковальні тіло не знатимуть ані старості,ані мук пологів.Вона помре тоді,коли її забудуть,коли хтось закриє кришку скриньки під нафталіновим пилом.Її смерть буде довгим сном.Вона буде єдиним свідком майбутнього нашої Землі.Людина 3000 року народження пробудить її від сну.Буравчик знову продовжить сверлити."Ось,як виглядали люди у перісні часи.Як ця механічна балерина-робот".Вона відповість трикрапкою.Лише вічний полонез зі скриньки скаже:"Так".Вічна слава.