Ви колись бачили власними очима справжнісіньку смерть? Ні,не оту із косою "аля Юлія Тимошенко",а ту,що незримим сліпим оком всмоктує у свій космічний єлюмінатор рідну людину.А вона ще дві доби буде теплою.Навть коли її заколотять у дубову труну.Її крик ніхто не почує.А крик той,то є сяяння сонечка у руках,ногах,голові,скронях й вустах.
Одного разу вона прийшла до мене.Моя померла тітка.Мій друг.Моя мати.Сестра.Наречена.Мій янгол-охоронець.Мій двійник.Моє все.Все.Гляди,як пливе у Всесвіт.А серце болить.А серце мокріє,гниє,рветься на волю.Воно уподібнене до брудної білизни,яку по змінах носять десять дітей кочової албанської родини.Хіба у шматку тканини не має памяті? Хіба зітканий колись лагідними ручками бабуні сорочечка не сумує за своїм першим й єдиним хазяїном? У тому клаптику зношеної тканини відчувається зойк полонини,де виріс срібляно-сивий лен для сорочки,зойк попраної краси й прірваної пам'яті... Стоп.Стоп-кадр.Ніколи говорити про це.Час пійшов.Всесвіт звужується кожну секунду,як горло,у якому стоїть ком сліз,як лоно на піку вищої насолоди.
Щось скінчилося.А щось не хоче починатися.
Вулиці мого міста,рабські ланцюжки машин,що тягнуться на заробітки в режимі"турецький гарем",похмурі люди у фуфайках й привітні обличчя посеред рутини - весь цей старий ярмарок давно перетворився на груду паперу,на непотрібну бутафорію.Викинути не можна,а сидіти їй,цій бутафорії у шухлядці успіху,на лаві запасних во віки.віків.Й присно.Пробельмотів п'яний піп.
Голий світ. Голий етнузіазм.Три пігулки ентузіазму на день після до й замість їжі.Кажуть так лікується моя вовкулацька тяга до ясного місяця-матрешки."Ауууууууу!!!!!!!"
18 жовтня 2007 року.З цих пір все щезло.Як у романі "Майстер й Маргарита".Навіть тіні диявола.
Лиш ми з тобою - шайтан й шайтаниха потужним смерчем заплітаємо свій дух,волю й життя кудись угору.Люди,коні й будинки летять у вихрі нашого кохання.
Кохання,яке живе навіть після смерті.Ми у долоні бога.Як жменька насіння.Нове життя.
Бо ж ти пішла моя люба тітка.Приснилася мені під Новий Рік.Як дід Мороз.Моя ти Снігуронька.Цілувати б твої вуста.Як би ж я встигла тоді,коли ти падала додолу.Коли зробила прощальний жест рукою.На годиннику 12:30 ранку.Час зупинився.