Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ксенія Кириндясова /
Проза
Гарчачий горобець Франції
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гарчачий горобець Франції
13 вересня в український кінопрокат вийшов фільм "Життя в рожевому світлі"режисера Оливье Даана . 8 лютого 2007 року фільмом про Єдіт Піаф відкрився 57-сьомий Берлінський кінофестиваль. Фільм увійшов у четвірку фаворитів фестивалю поруч із "Свідками"Андре Тешине,"Пограничне місто" Антоніо Бандераса й " Добрий німець" Стівена Содерберга.
Режисер фільму Даан спеціально відмовився від спілкування із людьми що знали Єдіт Піаф щоб не порушити той крихкий образ який створила його свідомість. Фільм знятий у 2007 році у жанрі біографічної драми за сумісної участі Франції Великобританії Чехії . Маріон Катійяр грає Єдіт Піаф у віці від 20 до 47 років. Раніше вона знялася фільмах " Велика риба" "Таксі " "Таксі 2" "Таксі 3 ". Паскаль Грегорі зіграв у фільмі Раймонда Ассо. Саме Ассо зробив з Єдіт справжню акторку. Про яку Чарлі Чаплін скаже: "Єдіт грає у своїх піснях те, що я граю у своїх фільмах" . Роль повії Тітін у інтерпретації Ємммануель Сенье вийшла напрочуд сентиментальною. Інші ролі епізодичні. "Життя в рожевому кольорі" – не перша спроба розповесті про жінку –легенду Єдіт Піаф . Найвідоміші кінострічки про "Піаф Гі Казаріля й мелодрама Клода Лелуша "Марсель й Єдіт" лише перед мова до історії про La Mome ( Воробішек) з вулиць Монмартру. Горобець із голосом всієї Франції. У фільм Даана не увійшло багато фактів з життя Єдіт : про відносини з її останнім чоловіком Тео Сарапо, про допомогу французьким солдатам , про її гру у фільмах . Єдіт Піаф прожила не одне, а кілька життів. Акробат. Луи Гассіон батько Єдіт й мати третьосортна шансонетка Ліна Марса Дитинство в Нормандії в борделі Лізіє серед янголов-повій. Друге народження із прозрінням молитвами повій будинку Лізіє. Перше кохання до продавця Луї. Потім втеча до легіонера Альберта.Жерар Депардьє , який зіграв Батька Лепле блискучо зобразив подив від відкриття генія у обірваній, грубій подобі вуличної клошари. Навіть тоді у дешевих пабах серед п’яниць Єдіт була прекрасна. Вона була піснею. Піснею зажатою у кулак. Загинув її чоловік Марсель Сердан й Єдіт співає "Гімн коханню" . Що спільного між простодушним Марселем що влаштовує на першому побаченні пригощає Єдіт не провареним сандвічем й напівзіркою Піаф. Жага до перемоги. У одному з кадрів щаслива Єдіт у розкішних апартаментах подає коханцю Сердану у ліжко каву. Та бачить, шо то примара. Марсель загинув. Художній прийом режисера – показати що тільки сама Єдіт силою свого кохання вирішує чи відпускати долю, чи ні.Так ,вона навчилася триматись. Співати у недов’язаному светрі під софітами театру "Жерніс" у "АBC"й "Олімпії". "Коли я не помираю від кохання коли мені нема від чоого помирати тоді я готова померти!" – казала Єдіт. Менше за все Єдіт була схожа на діву естради , на відміну від Марлен Дитріх. Скоріше на дитину. Маріон Котіньйар в образі Єдіт й не впізнаєш відразу. Скута, стримка хода , малесеньке згорблене тіло й нервове обличчя , на якому сяють глибокі-глибокі здивовані очі. Після автокатастрофи всі умовляють Єдіт не виходити на сцену :Маргарита Монно, сестра Сімона Барто. Перетягнута корсетом, три рази падає від болю Єдіт. Це вперше "ричачий горобець" не владен над співом. Але у залі все ще лунають слова "Акордеоніста". Останні кадри – загасаюча Єдіт. Примари її померлих батьків сина Марселя й Сердана кличуть Єдіт до себе. "Ні я не про що не жалію." –так відповідає Єдіт на останнє питання журналістки. Й саме цієї піснею завершується фільм."Я співаю не для всіх, я співаю для кожного" – слова із передсмертної біографії Піаф. Багато хто був схожий на Єдіт , від Мірей Матьє й до африканки Сезарії Евори. Але Піаф була тільки одна. Горобець із душею тигра.
Ксенія КИРИНДЯСОВА
Режисер фільму Даан спеціально відмовився від спілкування із людьми що знали Єдіт Піаф щоб не порушити той крихкий образ який створила його свідомість. Фільм знятий у 2007 році у жанрі біографічної драми за сумісної участі Франції Великобританії Чехії . Маріон Катійяр грає Єдіт Піаф у віці від 20 до 47 років. Раніше вона знялася фільмах " Велика риба" "Таксі " "Таксі 2" "Таксі 3 ". Паскаль Грегорі зіграв у фільмі Раймонда Ассо. Саме Ассо зробив з Єдіт справжню акторку. Про яку Чарлі Чаплін скаже: "Єдіт грає у своїх піснях те, що я граю у своїх фільмах" . Роль повії Тітін у інтерпретації Ємммануель Сенье вийшла напрочуд сентиментальною. Інші ролі епізодичні. "Життя в рожевому кольорі" – не перша спроба розповесті про жінку –легенду Єдіт Піаф . Найвідоміші кінострічки про "Піаф Гі Казаріля й мелодрама Клода Лелуша "Марсель й Єдіт" лише перед мова до історії про La Mome ( Воробішек) з вулиць Монмартру. Горобець із голосом всієї Франції. У фільм Даана не увійшло багато фактів з життя Єдіт : про відносини з її останнім чоловіком Тео Сарапо, про допомогу французьким солдатам , про її гру у фільмах . Єдіт Піаф прожила не одне, а кілька життів. Акробат. Луи Гассіон батько Єдіт й мати третьосортна шансонетка Ліна Марса Дитинство в Нормандії в борделі Лізіє серед янголов-повій. Друге народження із прозрінням молитвами повій будинку Лізіє. Перше кохання до продавця Луї. Потім втеча до легіонера Альберта.Жерар Депардьє , який зіграв Батька Лепле блискучо зобразив подив від відкриття генія у обірваній, грубій подобі вуличної клошари. Навіть тоді у дешевих пабах серед п’яниць Єдіт була прекрасна. Вона була піснею. Піснею зажатою у кулак. Загинув її чоловік Марсель Сердан й Єдіт співає "Гімн коханню" . Що спільного між простодушним Марселем що влаштовує на першому побаченні пригощає Єдіт не провареним сандвічем й напівзіркою Піаф. Жага до перемоги. У одному з кадрів щаслива Єдіт у розкішних апартаментах подає коханцю Сердану у ліжко каву. Та бачить, шо то примара. Марсель загинув. Художній прийом режисера – показати що тільки сама Єдіт силою свого кохання вирішує чи відпускати долю, чи ні.Так ,вона навчилася триматись. Співати у недов’язаному светрі під софітами театру "Жерніс" у "АBC"й "Олімпії". "Коли я не помираю від кохання коли мені нема від чоого помирати тоді я готова померти!" – казала Єдіт. Менше за все Єдіт була схожа на діву естради , на відміну від Марлен Дитріх. Скоріше на дитину. Маріон Котіньйар в образі Єдіт й не впізнаєш відразу. Скута, стримка хода , малесеньке згорблене тіло й нервове обличчя , на якому сяють глибокі-глибокі здивовані очі. Після автокатастрофи всі умовляють Єдіт не виходити на сцену :Маргарита Монно, сестра Сімона Барто. Перетягнута корсетом, три рази падає від болю Єдіт. Це вперше "ричачий горобець" не владен над співом. Але у залі все ще лунають слова "Акордеоніста". Останні кадри – загасаюча Єдіт. Примари її померлих батьків сина Марселя й Сердана кличуть Єдіт до себе. "Ні я не про що не жалію." –так відповідає Єдіт на останнє питання журналістки. Й саме цієї піснею завершується фільм."Я співаю не для всіх, я співаю для кожного" – слова із передсмертної біографії Піаф. Багато хто був схожий на Єдіт , від Мірей Матьє й до африканки Сезарії Евори. Але Піаф була тільки одна. Горобець із душею тигра.
Ксенія КИРИНДЯСОВА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
