Автори /
Світлана Ілініч (1981)
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
***
•
Я, ноче, твій!... (переклад з В. Набокова)
•
"Гамлет". Переклад з Б.Пастернака
•
Маки
•
***
•
*******
•
Вітряно
•
Замовляння дощу
•
****
•
Веснівки / 2
•
****
•
Веснівки / 1
•
*****
•
С. Єсенін "У хаті"
•
І. Бунін "Густі ялини побіля дороги...."
•
Iван Бунін "Ніч, балкон, затишне дачне крісло…"
•
*******
•
Зимна колискова
•
Світанок
•
Легенда меча
•
******
•
************************
•
********
•
Кола
•
***************************
•
***********************
•
Осіннє
•
Атлантида
•
Яблуні
•
Сієста
•
Українське євангеліє
•
Ординці
•
Дощі
•
Двірник
•
Про все і ні про що
•
Вечірнє
•
Рівнодення
•
Причастя
•
Блудниця
•
Оденки. Мозаїка
•
РЕІНКАРНАЦІЯ
•
Осінь. Дива
•
Лав сторі
•
Дощова колискова
•
Легенда про великий дощ
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Це останні з позичених днів.
Не надихатись, не надивитись.
Не надихатись, не надивитись.
Я, ноче, твій! Все зле давно забуто,
життя ясне, незрозуміла смерть.
життя ясне, незрозуміла смерть.
Стихло все. Я вийшов на підмостки.
До одвірка прихилив щоку.
До одвірка прихилив щоку.
Дотліє відчаю зола. Минуть дощі і катастрофи.
У осені татарський профіль, вона все випалить до тла.
У осені татарський профіль, вона все випалить до тла.
Як синьоокі сиві віли
спрядуть років кошлату вовну,
спрядуть років кошлату вовну,
Небо кольору стиглої сливи:
ані хмар, ані вітру, ні птиці.
ані хмар, ані вітру, ні птиці.
Вітряно, господи, вітряно.
Серце вітрам цим довірено.
Серце вітрам цим довірено.
І луна здаленілого грому
над артеріями блискавиць…
над артеріями блискавиць…
Пробачте мене, чорні круки.
Я знаю, було вас без ліку
Я знаю, було вас без ліку
Коли ці весни
впадуть під ноги білим цвітом
впадуть під ноги білим цвітом
Це янголя руде вродилося на вишні,
коли гули джмелі і мріяли про мед.
коли гули джмелі і мріяли про мед.
Тоді приходили боги
із млистої глевкої твані
із млистої глевкої твані
Скажи мені, Господи, те, що ніхто не говорить,
бо я не повірю словам, що були кимось мовлені.
бо я не повірю словам, що були кимось мовлені.
Пахне драниками пишними;
За порогом в діжці квас,
За порогом в діжці квас,
Густі ялини побіля дороги,
Пухнастий і глибокий білий сніг.
Пухнастий і глибокий білий сніг.
Ніч, балкон, затишне дачне крісло…
Океану колисковий шум…
Океану колисковий шум…
А все таке просте, таке зникоме,
таке звичайне і таке моє,
таке звичайне і таке моє,
У серці оксамитового вітру
заснуть надвечір голоси приземні.
заснуть надвечір голоси приземні.
Досвітніх півнів голоси намерзлі
прозоро-сині аж до хрипоти.
прозоро-сині аж до хрипоти.
І що тепер? Нічого. Знов нічого.
Гойдається далека телещогла.
Гойдається далека телещогла.
Ще береже глибінь зірки, ще проявляються комети
на небі, навзнак розпростертім, і їх чекають диваки
на небі, навзнак розпростертім, і їх чекають диваки
Все сказано.
Це мілина, де риба памʼяті німа –
Це мілина, де риба памʼяті німа –
Крізь обличчя невидимих «ти» протікає затято юрба,
сам собі і для себе дивак, сам собі і для себе обранець.
сам собі і для себе дивак, сам собі і для себе обранець.
Коли все закінчиться,
нас не залишиться зовсім,
нас не залишиться зовсім,
Ця засинена в темінь імла зберігає відбитки долонь,
бурштинові ялинові сльози покотилися яблуком Євиним.
бурштинові ялинові сльози покотилися яблуком Євиним.
Іти безконечністю траси у дельту сталевих доріг,
читати чужі палімпсести, рентгени і криптограми,
читати чужі палімпсести, рентгени і криптограми,
Галера осені у істамбульській бухті.
Пробач мої борги. Роздай мої любові.
Пробач мої борги. Роздай мої любові.
Забуті міста старіють одразу,
а потім вмирають у муках повільно
а потім вмирають у муках повільно
Корінням сягаючи дива, на гілля повісили сутінь.
Такі неможливо забуті, такі обважніло-легкі,
Такі неможливо забуті, такі обважніло-легкі,
Липневий солярій. У море дерев
ховаються сонно твої бригантини.
ховаються сонно твої бригантини.
Ці ріки не мріють про море, а просто течуть собі в небо,
де місяць прозорим човном пірнає у шелесті хвиль,
де місяць прозорим човном пірнає у шелесті хвиль,
Мовчки згадують імена. Знову всує. А ти молися.
За горами рельєфи гір розтікаються до води.
За горами рельєфи гір розтікаються до води.
Дощить.
У цівках води,
У цівках води,
Цей двірник був мольфаром в одному з життів:
надто рано він досвітки мовчки змітає у баки.
надто рано він досвітки мовчки змітає у баки.
Сум’яття проходить, мов сон.
Навчи мене не шкодувати
Навчи мене не шкодувати
Пастелі останнього літа
вже ллються на місто безладно.
вже ллються на місто безладно.
це мовчання глибоке мов дощ що пронизує наші долоні
коли крапля остання впаде вже ніхто не згадає про спис
коли крапля остання впаде вже ніхто не згадає про спис
Я надламую вечір тобі, як надламують хліб для причастя.
Не дозволь цьому слову упасти, наче гріш, у колодязь блукань:
Не дозволь цьому слову упасти, наче гріш, у колодязь блукань:
Мої содоми і гоморри вкладають спати дитинчат.
Умінню жити не навчать. Уміння вмерти не оскаржать.
Умінню жити не навчать. Уміння вмерти не оскаржать.
Кажуть, Данте боявся дантистів і блуду,
а Руссо знав напам’ять «Історію русів».
а Руссо знав напам’ять «Історію русів».
Так добре – учора не вмерти. Найкраще з моїх воскресінь.
На днів надтонку волосінь нанизую спогад про літо.
На днів надтонку волосінь нанизую спогад про літо.
Знову сонячний глек покотився, але вицвілий сонях чола
повертає уперто на південь, мов не вірить у зими чужі.
повертає уперто на південь, мов не вірить у зими чужі.
Не питай про майбутнє. За Сциллою – Море Утрат,
за утратами – долі непевні фіорди.
за утратами – долі непевні фіорди.
В клепсидрі дня стікає врешті сонце,
в любистку місто викупає дощ,
в любистку місто викупає дощ,
Великий дощ прийде надвечір...
Пожадливе прозоре світло
Пожадливе прозоре світло