Ще береже глибінь зірки, ще проявляються комети
на небі, навзнак розпростертім, і їх чекають диваки
з осердям всесвіту палким,і проповідують мирянам
часи любові, що нагряне прозрінням сонним і гірким.
Ще теплиться останній слід. Ще осені у сповідальні
думки сповідують фатальні останні дервіші полів.
Ще яблук сяйво на гіллі гойдає ніч. Поснулий світ
ще очі не відводить від тривожних сірих журавлів,
що вирушають на зорі.

Долоні обрію малі, щоб умістити цей неспокій.

І ти не спиш. Рахуєш кроки.
І підкоряєшся високій
цій прорості, луні луни,
що, всупереч «чому» і «доки»,
імʼям своїм виводить з доків
галактик тесані човни.