Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011)
|
Рубрики
/ "Пора косовиці" (1990)
Опис: Вірші. Поема. – К.: Радянський письменник, 1990. – 102 с.; ISBN 5-333-00550-8
Нова книжка Івана Низового – це поетичне освідчення в любові до рідної Донеччини як складової частини Батьківщини, возвеличення людини-трудівника, людини-хлібороба.
Гострим болем і тривогою перейняті вірші про трагічне минуле нашого народу (репресії, голод, війна, повоєнне лихоліття), а також про майбутнє. Автор переймається не тільки екологією природи, а передусім екологією душі. Духовним Чорнобилем.
Нова книжка Івана Низового – це поетичне освідчення в любові до рідної Донеччини як складової частини Батьківщини, возвеличення людини-трудівника, людини-хлібороба.
Гострим болем і тривогою перейняті вірші про трагічне минуле нашого народу (репресії, голод, війна, повоєнне лихоліття), а також про майбутнє. Автор переймається не тільки екологією природи, а передусім екологією душі. Духовним Чорнобилем.
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
До моєї біографії
•
Світлій пам'яті матері
•
Не хочеться в село мені...
•
Окрадена віра
•
Притча про останнього одноосібника
•
* * *
•
* * *
•
Перед Клечальною неділею
•
* * *
•
Спомин про старий вітряк
•
На батьківщині
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
У Приайдар'ї
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Сповідальне
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Реквієм-попередження
•
* * *
•
* * *
•
За мотивами народної пісні
•
Акварелі
•
* * *
•
* * *
•
Дещо ліро-іронічне
•
* * *
•
Коли до мене рима не приходить
•
До моєї біографії
•
Біль усього життя
•
* * *
•
В сивій пам’яті
•
* * *
•
* * *
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Трагічно загинула мати.
Фашисти спалили село.
Фашисти спалили село.
На рушнику – червоні півні
Кричать опівночі й опівдні
Кричать опівночі й опівдні
Діди в селі моєму відмирають
Раніше, ніж старезні осокори.
Раніше, ніж старезні осокори.
Котрий вечір тітка слізьми вечеряє:
Ой, гірка ж та страва – солона приправа!
Ой, гірка ж та страва – солона приправа!
Був дядько як дядько. Такий, як і всі.
Він жив на горі. Мав худу конячину.
Він жив на горі. Мав худу конячину.
Як прийшли активісти до діда до Гната –
Конокрад учорашній
Конокрад учорашній
Біла пляма в чорній рамі –
Мій нещасний родовід.
Мій нещасний родовід.
Жовтогарячою глиною
маже бабуся долівку.
маже бабуся долівку.
Запечені цукрові буряки,
Загорнуті в капустяну пелюстку…
Загорнуті в капустяну пелюстку…
Вітряк був невгамовним літуном,
Вночі і вдень поскрипували крила –
Вночі і вдень поскрипували крила –
Стовпової не стало дороги –
Наче корчами спутало ноги…
Наче корчами спутало ноги…
І мені, й моєму поколінню
Так не пощастило, що кричи…
Так не пощастило, що кричи…
Я тимчасовий на землі.
І розуміння тимчасовості
І розуміння тимчасовості
Щира і привітна, ходить слава,
Чесних і достойних обійма.
Чесних і достойних обійма.
Найперше – поцілуй шорстку шкуринку
Цілушки хліба з материних рук.
Цілушки хліба з материних рук.
Не ті слова сказав колись,
Не з тим
Не з тим
Та яка ж наша пам'ять короткозора!
Навпрошки та наосліп
Навпрошки та наосліп
Тут росте високосна трава-мурава
І верба на гнучкому коромислі
І верба на гнучкому коромислі
Витоптали душу копитьми,
Лишивши слідів глибокі тавра,
Лишивши слідів глибокі тавра,
Абстрактне поняття
абстрактну й любов породило:
абстрактну й любов породило:
Поза часом і простором
Обертаємось ми,
Обертаємось ми,
Здрастуй, новий день нового ранку
Свіжопідрум'янений та пишний!
Свіжопідрум'янений та пишний!
Приїздять з Канади й Аргентини,
Де чужі повітря і вода,
Де чужі повітря і вода,
Скільки ж їх зосталось в тамтих таборах
На семи колимських крижаних вітрах,
На семи колимських крижаних вітрах,
То найбільші страждальці твої, Україно:
Сотні тисяч невільників хана й султана,
Сотні тисяч невільників хана й султана,
Не вистачить дніпрової води
На сльози,
На сльози,
А вже Айдар не заливає луки...
В очеретах заплуталися звуки –
В очеретах заплуталися звуки –
Затопивши правічні дніпровські пороги,
Ми зневажили батьківський рідний поріг…
Ми зневажили батьківський рідний поріг…
Згадай мене. Опівночі поклич.
Наклич у сни. Приклич до узголів’я.
Наклич у сни. Приклич до узголів’я.
Виїжджали козаченьки –
Було поноченько,
Було поноченько,
В кам’яному лоні яру –
Перевернутого дзвона –
Перевернутого дзвона –
Ясеново-кленова Рудка –
Там початки мої...
Там початки мої...
Душа не проситься на спочин –
Вона в зеніті сподівань,
Вона в зеніті сподівань,
Поети повтікали із села –
Оспівують міські дебелі мури
Оспівують міські дебелі мури
Поетів різних величин
Час відзначає не чинами,
Час відзначає не чинами,
Коли до мене рима не приходить,
Пишу я білі вірші
Пишу я білі вірші
Трагічно загинула мати.
Фашисти спалили село.
Фашисти спалили село.
Здрастуй, сину.
Як ти, синку, виріс!
Як ти, синку, виріс!
Переучуюсь, перевтілююсь,
Перемолююсь на хрести,
Перемолююсь на хрести,
Крізь пітьму сторіч,
Мов сто свіч крізь ніч,
Мов сто свіч крізь ніч,
Купно їх возили й поодинці
До північносяйних Соловків,
До північносяйних Соловків,
Ми в дитинстві ділились
На «своїх» і «чужих».
На «своїх» і «чужих».