А вже Айдар не заливає луки...
В очеретах заплуталися звуки –
Відлуння в баговинні пропада.
Іще ріки стачає для городів
І для цілком безпечних перебродів,
Та човника вода вже не гойда,
Не заливає кладку під вербою,
Од вітру не стає ріка рябою,
Прозорою від сонця не стає.
Тече повільно, мов сльоза із ока,
Билинного Дінця сумна притока,
Що ні води Дінцю не додає,
Ні сили й чистоти не доливає.
Останньою кровинкою спливає
З лиця землі, з життя, з будучини.
Сьогодні нам і море по коліна...
А завтрашні, наступні покоління
Забудуть геть про весла і човни.
Чому ж не кричимо тривожне: «Пробі!»?
Джерела гинуть у земній утробі,
Річки перетворились в рівчаки.
На чисті роси і на тихі води
Навально сунуть велетні-заводи,
Здійнявши в небо чорні бунчуки.
...Оплакую руйнацію природи
Над привидом колишньої ріки.

1990

(с) Низовий Іван Данилович
«Пора косовиці» (вірші, поема)
К.: Радянський письменник. – 1990. – 102 с. – С. 9