Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Низовий (1942 - 2011)
Я - Низовий!
І цим я все сказав.
Стою внизу,
В низах свого народу.
З козацького,
Із низового роду
Я викотивсь -
Кровинка і сльоза!




Рубрики / "Пора косовиці" (1990)

Опис: Вірші. Поема. – К.: Радянський письменник, 1990. – 102 с.; ISBN 5-333-00550-8


Нова книжка Івана Низового – це поетичне освідчення в любові до рідної Донеччини як складової частини Батьківщини, возвеличення людини-трудівника, людини-хлібороба.
Гострим болем і тривогою перейняті вірші про трагічне минуле нашого народу (репресії, голод, війна, повоєнне лихоліття), а також про майбутнє. Автор переймається не тільки екологією природи, а передусім екологією душі. Духовним Чорнобилем.

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Притча про останнього одноосібника
    Був дядько як дядько. Такий, як і всі.
    Він жив на горі. Мав худу конячину.
  •   * * *
    Як прийшли активісти до діда до Гната –
    Конокрад учорашній
  •   * * *
    Біла пляма в чорній рамі –
    Мій нещасний родовід.
  •   Перед Клечальною неділею
    Жовтогарячою глиною
    маже бабуся долівку.
  •   * * *
    Запечені цукрові буряки,
    Загорнуті в капустяну пелюстку…
  •   Спомин про старий вітряк
    Вітряк був невгамовним літуном,
    Вночі і вдень поскрипували крила –
  •   На батьківщині
    Стовпової не стало дороги –
    Наче корчами спутало ноги…
  •   * * *
    І мені, й моєму поколінню
    Так не пощастило, що кричи…
  •   * * *
    Я тимчасовий на землі.
    І розуміння тимчасовості
  •   * * *
    Щира і привітна, ходить слава,
    Чесних і достойних обійма.
  •   * * *
    Найперше – поцілуй шорстку шкуринку
    Цілушки хліба з материних рук.
  •   * * *
    Не ті слова сказав колись,
    Не з тим
  •   * * *
    Та яка ж наша пам'ять короткозора!
    Навпрошки та наосліп
  •   У Приайдар'ї
    Тут росте високосна трава-мурава
    І верба на гнучкому коромислі
  •   * * *
    Витоптали душу копитьми,
    Лишивши слідів глибокі тавра,
  •   * * *
    Абстрактне поняття
    абстрактну й любов породило:
  •   * * *
    Поза часом і простором
    Обертаємось ми,
  •   Сповідальне
    Здрастуй, новий день нового ранку
    Свіжопідрум'янений та пишний!
  •   * * *
    Приїздять з Канади й Аргентини,
    Де чужі повітря і вода,
  •   * * *
    Скільки ж їх зосталось в тамтих таборах
    На семи колимських крижаних вітрах,
  •   * * *
    То найбільші страждальці твої, Україно:
    Сотні тисяч невільників хана й султана,
  •   * * *
    Не вистачить дніпрової води
    На сльози,
  •   Реквієм-попередження
    А вже Айдар не заливає луки...
    В очеретах заплуталися звуки –
  •   * * *
    Затопивши правічні дніпровські пороги,
    Ми зневажили батьківський рідний поріг…
  •   * * *
    Згадай мене. Опівночі поклич.
    Наклич у сни. Приклич до узголів’я.
  •   За мотивами народної пісні
    Виїжджали козаченьки –
    Було поноченько,
  •   Акварелі
    В кам’яному лоні яру –
    Перевернутого дзвона –
  •   * * *
    Ясеново-кленова Рудка –
    Там початки мої...
  •   * * *
    Душа не проситься на спочин –
    Вона в зеніті сподівань,
  •   Дещо ліро-іронічне
    Поети повтікали із села –
    Оспівують міські дебелі мури
  •   * * *
    Поетів різних величин
    Час відзначає не чинами,
  •   Коли до мене рима не приходить
    Коли до мене рима не приходить,
    Пишу я білі вірші
  •   До моєї біографії
    Трагічно загинула мати.
    Фашисти спалили село.
  •   Біль усього життя
    Здрастуй, сину.
    Як ти, синку, виріс!
  •   * * *
    Переучуюсь, перевтілююсь,
    Перемолююсь на хрести,
  •   В сивій пам’яті
    Крізь пітьму сторіч,
    Мов сто свіч крізь ніч,
  •   * * *
    Купно їх возили й поодинці
    До північносяйних Соловків,
  •   * * *
    Ми в дитинстві ділились
    На «своїх» і «чужих».
  • Переглянути всі твори з цієї сторінки