ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.31
22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.
2024.10.31
22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.
2024.10.31
20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд
процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд
процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро
2024.10.31
19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите
2024.10.31
17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік
2024.10.31
16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише
2024.10.31
16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.
2024.10.31
14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.
2024.10.31
11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,
Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,
Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,
2024.10.31
10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.
2024.10.31
09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди
2024.10.31
08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.
2024.10.31
06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.
Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.
Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий
2024.10.31
05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.
А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.
А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч
2024.10.31
05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!
2024.10.30
23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.
Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.
Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.10.30
2024.10.17
2024.09.28
2024.09.25
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Пора косовиці" (1990)
Притча про останнього одноосібника
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про останнього одноосібника
Був дядько як дядько. Такий, як і всі.
Він жив на горі. Мав худу конячину.
Для неї косив не овес-конюшину –
Осот і пирій по ранковій росі.
А в хаті, в колисці з гнучкої лози,
За кожну вервечку трималось по ляльці.
Водилась картопля, й цибуля – на грядці,
І тин прогинали важкі гарбузи.
Село ж – вирувало!
Збирались в артіль
Всі бідні.
Багатші кудись від’їжджали,
І коні, відібрані в них, не іржали,
Й ніхто не виносив прощальний хліб-сіль.
Приходив на гору посланець села,
Прохав до артілі: «Полегшає вкупі…».
Та дядько товкачкою гримав у ступі
І блискав недобро з-під хмари чола.
Не вмовили дядька… На цілий повіт,
На цілу губернію одноосібно,
Безрадісно жив, безідейно, безхлібно
І муляв собою розвиднений світ.
В голодні роки на холодній горі
Померли усі, крім найменшого сина.
По-людськи вмирала й худа конячина,
І докір в тваринячім оці горів.
Коли ж над селом прокотилось: «Війна!» –
І лихо покликало до військкомату,
То дядько замкнув ізсередини хату
Й завісив рядном амбразуру вікна.
Не бачив, як ворог паплюжив село…
А там – відкупився відром самогону
Від залишків совісті і від полону…
А там і війну, мов грозу, пронесло.
Свої повернулись – призвали на звіт.
Судили, та не посадили за грати,
Оскільки тюрма не страшніша від хати,
Де вік він пронидів, сліпий, наче кріт.
А син, як підріс, як на розумі став,
Спустився з гори
Й не вернувся додому,
І в цілому світі не праглось нікому
Розпитувать, чий він і де виростав.
…А стежка крива заросла бур’яном.
Дощі поливали обсмикану стріху.
І довго стриміло воронам на втіху
Лелече гніздо, охололе давно…
Він жив на горі. Мав худу конячину.
Для неї косив не овес-конюшину –
Осот і пирій по ранковій росі.
А в хаті, в колисці з гнучкої лози,
За кожну вервечку трималось по ляльці.
Водилась картопля, й цибуля – на грядці,
І тин прогинали важкі гарбузи.
Село ж – вирувало!
Збирались в артіль
Всі бідні.
Багатші кудись від’їжджали,
І коні, відібрані в них, не іржали,
Й ніхто не виносив прощальний хліб-сіль.
Приходив на гору посланець села,
Прохав до артілі: «Полегшає вкупі…».
Та дядько товкачкою гримав у ступі
І блискав недобро з-під хмари чола.
Не вмовили дядька… На цілий повіт,
На цілу губернію одноосібно,
Безрадісно жив, безідейно, безхлібно
І муляв собою розвиднений світ.
В голодні роки на холодній горі
Померли усі, крім найменшого сина.
По-людськи вмирала й худа конячина,
І докір в тваринячім оці горів.
Коли ж над селом прокотилось: «Війна!» –
І лихо покликало до військкомату,
То дядько замкнув ізсередини хату
Й завісив рядном амбразуру вікна.
Не бачив, як ворог паплюжив село…
А там – відкупився відром самогону
Від залишків совісті і від полону…
А там і війну, мов грозу, пронесло.
Свої повернулись – призвали на звіт.
Судили, та не посадили за грати,
Оскільки тюрма не страшніша від хати,
Де вік він пронидів, сліпий, наче кріт.
А син, як підріс, як на розумі став,
Спустився з гори
Й не вернувся додому,
І в цілому світі не праглось нікому
Розпитувать, чий він і де виростав.
…А стежка крива заросла бур’яном.
Дощі поливали обсмикану стріху.
І довго стриміло воронам на втіху
Лелече гніздо, охололе давно…
1990
(с) Низовий Іван Данилович
«Пора косовиці» (вірші, поема)
К.: Радянський письменник. – 1990. – 102 с. – С. 46 – 47
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію