Арештували дядька Мирона –
колишнього бандерівця й агента
однієї з іноземних розвідок.
(Дійсний факт)

Котрий вечір тітка слізьми вечеряє:
Ой, гірка ж та страва – солона приправа!
Чує тітка: восьме ворухнулось в череві,
Уже – безбатченко, а жити, бач, прагне.
Хіба ж воно винне (й оті семірко
З червоними ніжками, мов буслики-
птиці),
Що їхній татко, що вуйко Мірко –
Не татко, не вуйко –
чужа чужаниця!
Гамірно в оселі, а тітка не рада:
Жила в цій оселі жахлива зрада,
В оцій оселі, в оцій постелі
Розпускала зрада коріння й стебла.
І виросла зрада, пробила стелю,
І вже не хатня –
державною стала.
Тож бóлить тітку, бóлить нестерпно
Ще до кінця не розтайнена тайна.
Вона любила – зараз убила б!
Сімох родила – ворога родина?
Восьмого вродить – її нагородять?
Мати-героїня – душа, мов руїна...
Сказати дітям: «Вам тата знати
Не треба зовсім, бо він був дідьком!»?
А як їх у цьому переконати,
Щоб
діти й по тому зосталися дітьми?
Не знає тітка...
Не зна й сусідка.
Дорослі не знають, а діти – тим паче.
І плаче в подушку
зраджена тітка.
Окрадена віра в подушку плаче.

1990

(с) Низовий Іван Данилович
«Пора косовиці» (вірші, поема)
К.: Радянський письменник. – 1990. – 102 с. – С. 54 – 55