ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.04.28 08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:

Ілахім Поет
2024.04.28 08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.

Леся Горова
2024.04.28 07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.

Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн

Віктор Кучерук
2024.04.28 05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.

Володимир Каразуб
2024.04.27 10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг

Микола Соболь
2024.04.27 09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.

Ілахім Поет
2024.04.27 08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.

Леся Горова
2024.04.27 08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.

Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,

Віктор Кучерук
2024.04.27 05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.

Микола Соболь
2024.04.27 05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут

Іван Потьомкін
2024.04.26 23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

Олександр Сушко
2024.04.26 14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.

Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,

Світлана Пирогова
2024.04.26 08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.

Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,

Ілахім Поет
2024.04.26 08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.

Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.

Леся Горова
2024.04.26 07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.

У тишу ненадійну, нестійку.

Віктор Кучерук
2024.04.26 05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Строкань (1977) / Проза

 Она

Это она.
В сиреневом, фиолетовом, розовом. Вдыхающая или выдыхающая, рядом, в метро, за спиной. Запахом и ощущением. И ты хочешь обернутся и не оборачиваешься. Ловишь отражения в тёмном стекле и переворачиваешь страницу. Так и живёшь. Ощущением. Случайной встречей.
Она.
Радует своим присутствием. Просто потому что рядом. Печалит оттого, что не здесь. Просто потому что нет. И не знаешь почему, пока она не приедет и ты не поймёшь, почему ты рад. Не важно на сколько, на мгновение или на год.
Она курит. И ты хочешь её поцеловать. Плевать, что не приятно. Ты всегда хочешь её поцеловать, когда она вспоминает что хочет покурить. Ваши желания иногда совпадают. Не важно, что это разные желания. Это уже много. Не важно сколько и что она курит. Важно, что она бросит. Она так говорит. Когда будет рожать. Она мать. Когда она об этом думает, она уже мать. Просто бросит, когда будет точно уверена. Почувствует, услышит. Она без этого не может. Ей надо постоянно чувствовать. И она спрашивает и молчит одинаково. До последнего слова, капли, раза.
Она.
Худеет и злится. Говорит об этом и ты её слушаешь. Говорят, что в Италии придумали макароны для похудания. Ешь и худеешь. Я вдруг истерически захотел в Италию. Увидеть в кафе за столиком загорелую итальянку. С тёмно каштановыми волосами, белозубую, с улыбкой длинною в сицилийский пляж. Чтобы она ела макароны. Просто ела. Чтобы не злилась. Чтобы улыбалась и худела. Если ей это нужно. А ты бы смотрел на неё, не навязчиво, а с интересом. Ел бы свои макароны, нормальные толстые макароны не важно от чего, с соусом, запивая кефиром. Ел бы и радовался. Что она худеет и радуется.
Она.
Чувствует на расстоянии, любит не объясняя, бросает не объясняя. Пишет, звонит, шепчет, а ты отвечаешь, слушаешь, млеешь.
Юмор знает. Реагирует на чужой смех. Смешит тебя и тебя это пугает. Она тебя смешит. От этого ты теряешься и вы больше не вы. Не она. Не ты.
-Хочешь ли ты чтобы она тебя смешила?
-Нет.
-Чтобы радовала?
-Да.
-Что ты ещё хочешь?
-Не знаю.
-Что она хочет?
-Да, у неё всё есть
-Думаешь?
- Наверно... Кажется... Чёрт...
Что то ещё.
Мешает думать о работе, жизни. Не она. Нет, отсутствие её. Оно сужает твои глаза на каких то вещах, которые вечно попадаются тебе под руку. Оно сажает тебя к барной стойке, тащит в кинотеатр, залазит в сеть. И смотрит, смотрит на тебя, с укором, с отвращением, с непониманием. Что ты ищешь? Где? Кого?
А она сидит в парке на лавочке. Читает Мураками или Лукьяненко, щурится от майского солнца и ждёт с какой стороны приходит счастье.
С замотанной в зелёный шарф шеей, с глазами сердца и грустью в улыбке. Верной в мыслях и ожиданиях, собой лишь после свадьбы, мгновениями для отдыха и часами для одиночества. Чувствами, чувствами, чувствами. Спрятанными..., в книжках, в кастрюлях, в новой серии.
А ты стоишь к ней в пол оборота. В полном людей вагоне, читаешь что-то своё, но думаешь о ней. О ней, в розовом, сиреневом, фиолетовом, которая дышит рядом с тобой, может тем же, туманит запахами и присутствием. И хочешь ты обернуться и поймать её взгляд, весной, зимой, летом, и спросить, и рассмешить, и увезти, и быть. И каждый на своей станции. В своём окне. На его странице. Читаешь о себе, пишешь о себе. И ставишь запятую и давишь на клавишу и ,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Так и живёшь. Ощущением. Случайной встречей.
С ней.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-03-06 11:53:02
Переглядів сторінки твору 2378
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.632 / 6  (4.976 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.417 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.819
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2017.12.09 19:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Печаль Усміхнена (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-05 14:32:01 ]
Навіяло спогади...
Дивні, може навіть давні, але, як не дивно, приємні..)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Ляснюк (Л.П./Л.П.) [ 2008-04-10 14:52:17 ]
Зачепило. Якось написано ніби і зворушливо, але дуже по-чоловічому... Мені сподобалося... ) Дякую, що так написали...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Строкань (М.К./М.К.) [ 2008-04-10 16:49:10 ]
Печаль Усміхнена - це добре
Ольга Ляснюк - і Вам дякую