ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Надвірнянський (1953) /
Проза
Предки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Предки.
Я сьогодні бачив тіні моїх минулих предків. Вони стояли, волосся сиве, з карими очами. Одіті в білі, довгі конопляні сорочки. Підперезані широкими гуцульськими ременями. трохи про щось порадились, показували руками в сторону гір. Потім дружньою юрбою поспішили до Карпат, що здійнялися високо, аж до самого неба. Раптом гори почали повільно хилитися, от – от упадуть. Предки прискорили ходу і насилу встигли підставити свої могутні плечі під падаючі гори. Гори оперлися на плечі предків, заскрипіли і затихли. Предки напряглися, потиснули і виправили падаючу гору. Гори полегшено зітхнули, так, наче подякували предкам за своє спасіння. Потім предки взяли коси і пішли косити. Їхні коси дзвеніли і шугали по лугах, понад берегами, по схилах гір, по млаці біля річок.
Трави хилилися і падали, лягали рівними валками. А предки витирали рукавом спітніле чоло, пили з річок чисту джерельну воду і посміхалися. Раділи що вдалося так багато
накосити. Гори завмерли, дивилися на могутніх предків, дякували і дякували.Десь ближче до обіду втомлені предки сіли біля річки під калиною трохи перепочити. Перекусили чим бог послав, що недоїли, зав’язали у свої вузлики і затягнули пісню. Ой що ж то за співанок вони переспівали, і коломийки, і складаночки, слухати б тай слухати. А пісня линула понад покосами, відлунювала десь там, у Карпатах і затихала. А вдячні Карпати слухали відлуння пісень предків і пам’ятали їх.А з часом стали ці пісні немов скарби великі. І почали люди теперішні ходити в гори, підслуховувати тих пісень, що залишилися в Карпатах від наших предків. А слава про те пішла по всій Україні і по всьому світу білому. А край Карпатський почали називати співочим.
Хто сходить в гори і послухає тих пісень, то навіють вони тому думки мов скарби, повні дивини. Дають вони і жагу до життя, і любов і всякі дивогляді, прискорюють пульс на чолі, поборюють і печаль і втому.
Люди що живуть у горах спосібні і талановиті. Їм потрібно тільки олівця та паперу, та трохи хліба, та може ще сонячної форелі тож вони зразу ж починають писати тих пісень що наслухалися в горах, що колись співали їх наші предки. І оселі в них теж наче пісня, красиві і розмальовані. І дивлячись на них ніхто не скаже що люди ці постали з глини. Немов Господь із золота ліпив їх.
А неподалік від осель акуратно зложені стіжки свіжого сіна, немов би припорошені місячним пилом. Ночами до них підходять тремтливі косулі,що б поласувати смачним пахучим сіном. А там дальше мріють смереки. То буває вони замріяно мовчать, а то враз зарухаються, зашумлять, і ще більші виростають. Коли смереки затихають, то виглядають на святих, що зупинились на образах і тільки дивляться на все своїми блаженними очами. А от коли шумлять, то більше схожі на людей, що суятяться у своїй гріховності. Під лісом пасеться чалий кінь. Він то підніме голову і тільки вухами рухає туди – сюди, мов локаторами – прислухається. То опустить голову до землі і акуратно вигризає траву до самого коріння.Після нього худобині вже нічого не залишається. А стіжки пахнуть травами, немов волосся на голові того дівчати, що приходить сюди вечором на зустріч до молодого гуцула. А гуцул опершись до стіжка,стоїть,чекає. Побачив дівчину, що тихо ступає по стежині, раптом відчуває як вона поволі виймає з його тіла душу. А вона, побачивши його чомусь ніяковіє, серце починає сильніше гупати, а тіло тремтить як налякана осика. Вдалині, за химерні пагорби ліг і заховався останнім світлом день, а в небі діамантами засяяли перші зорі. А за ними, в огняній одежині вийшов погуляти і місяць. Маленькі хмаринки зупинились на небі, і немов зачаровані вівці дивилися на палаюче диво. Місяць поволі покотився оддалік їх, глянув на землю, і своїм червоним світлом обернув на мідь і стіжок, і молодого гуцула, і тремтяче дівча. На вітах дерев засипали золотопері птиці. Мостилися на ніч у густих темниках звірі. Повна марень і див,приходить у гори Карпатська ніч.
Трави хилилися і падали, лягали рівними валками. А предки витирали рукавом спітніле чоло, пили з річок чисту джерельну воду і посміхалися. Раділи що вдалося так багато
накосити. Гори завмерли, дивилися на могутніх предків, дякували і дякували.Десь ближче до обіду втомлені предки сіли біля річки під калиною трохи перепочити. Перекусили чим бог послав, що недоїли, зав’язали у свої вузлики і затягнули пісню. Ой що ж то за співанок вони переспівали, і коломийки, і складаночки, слухати б тай слухати. А пісня линула понад покосами, відлунювала десь там, у Карпатах і затихала. А вдячні Карпати слухали відлуння пісень предків і пам’ятали їх.А з часом стали ці пісні немов скарби великі. І почали люди теперішні ходити в гори, підслуховувати тих пісень, що залишилися в Карпатах від наших предків. А слава про те пішла по всій Україні і по всьому світу білому. А край Карпатський почали називати співочим.
Хто сходить в гори і послухає тих пісень, то навіють вони тому думки мов скарби, повні дивини. Дають вони і жагу до життя, і любов і всякі дивогляді, прискорюють пульс на чолі, поборюють і печаль і втому.
Люди що живуть у горах спосібні і талановиті. Їм потрібно тільки олівця та паперу, та трохи хліба, та може ще сонячної форелі тож вони зразу ж починають писати тих пісень що наслухалися в горах, що колись співали їх наші предки. І оселі в них теж наче пісня, красиві і розмальовані. І дивлячись на них ніхто не скаже що люди ці постали з глини. Немов Господь із золота ліпив їх.
А неподалік від осель акуратно зложені стіжки свіжого сіна, немов би припорошені місячним пилом. Ночами до них підходять тремтливі косулі,що б поласувати смачним пахучим сіном. А там дальше мріють смереки. То буває вони замріяно мовчать, а то враз зарухаються, зашумлять, і ще більші виростають. Коли смереки затихають, то виглядають на святих, що зупинились на образах і тільки дивляться на все своїми блаженними очами. А от коли шумлять, то більше схожі на людей, що суятяться у своїй гріховності. Під лісом пасеться чалий кінь. Він то підніме голову і тільки вухами рухає туди – сюди, мов локаторами – прислухається. То опустить голову до землі і акуратно вигризає траву до самого коріння.Після нього худобині вже нічого не залишається. А стіжки пахнуть травами, немов волосся на голові того дівчати, що приходить сюди вечором на зустріч до молодого гуцула. А гуцул опершись до стіжка,стоїть,чекає. Побачив дівчину, що тихо ступає по стежині, раптом відчуває як вона поволі виймає з його тіла душу. А вона, побачивши його чомусь ніяковіє, серце починає сильніше гупати, а тіло тремтить як налякана осика. Вдалині, за химерні пагорби ліг і заховався останнім світлом день, а в небі діамантами засяяли перші зорі. А за ними, в огняній одежині вийшов погуляти і місяць. Маленькі хмаринки зупинились на небі, і немов зачаровані вівці дивилися на палаюче диво. Місяць поволі покотився оддалік їх, глянув на землю, і своїм червоним світлом обернув на мідь і стіжок, і молодого гуцула, і тремтяче дівча. На вітах дерев засипали золотопері птиці. Мостилися на ніч у густих темниках звірі. Повна марень і див,приходить у гори Карпатська ніч.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію