ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Руїна. Дівочі мрії. Маленька поема
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Руїна. Дівочі мрії. Маленька поема
Що в світі за оклик тужливий луна?
За вітром розноситься слово - війна...
Палають подвір"я козацькі... Палають...
Це Каїна "братство". Вбивають... Вбивають...
.........................................
...Ти дівчина юна. В лихії віки
Які женихання та чоловіки?
Горілка та грубість.
Та тіло немите.
Загублена юність,
Мов мрія убита...
І ти вибігаєш подалі з оселі,
І дива чекаєш в часи невеселі...
Бо чула про Сходу краї чарівні
(не бути там зроду тобі чи мені...)
От тільки... Шлях куриться -
То незабаром
Можливо на хутір
Наїдуть татари...
Дівочі романи...
В полон заберуть...
І може, Султану
В гарем продадуть...
...........................................
Буде звать муедзин
З мінарету возславить Аллаха.
Ти зречешся Христа,
Хоч залишиться плач у душі.
За минулим уклін...
Та його ти забудеш без страху.
Бо удруге життя
Подарунок Всевишній лишив.
Східна мудрість зійде,
Ніби Сури Святого Корану,
І рядки Нізамі
Ти вдихатимеш, наче кальян.
Буде вчить Валіде
(Може навіть сама Роксолана!..)
Як вестися тобі,
Щоб, нарешті, помітив Султан...
Ти чекатимеш там,
У гаремі, своєї нагоди.
Там наїдки тонкі...
Мов в Едемі, дзвенять солов"ї...
І, можливо, Султан,
Повернувшись із дальніх походів,
Омовінням ріки
Прийме спраглі обійми твої...
........................................
Кохатися хочеш... І хочеться жить...
.........................................
...Посічене тіло дівоче лежить.
Всю ніч гвалтували. Весь ранок вбивали.
Бо крові все Віку Кривавому мало.
Бо Каїну брата любити не треба...
Життя марнотрати... І Пекло- не Небо...
Які ще татари?.. Це Морок нічний
Роздмухує жар братовбивчий війни!
І знов кровоточить роз"ятрена рана.
І доля дівоча блукає в туманах.
І брат йде на брата. І батько на сина.
І- з краю все хата... Руїна... Руїна...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116041610587
За вітром розноситься слово - війна...
Палають подвір"я козацькі... Палають...
Це Каїна "братство". Вбивають... Вбивають...
.........................................
...Ти дівчина юна. В лихії віки
Які женихання та чоловіки?
Горілка та грубість.
Та тіло немите.
Загублена юність,
Мов мрія убита...
І ти вибігаєш подалі з оселі,
І дива чекаєш в часи невеселі...
Бо чула про Сходу краї чарівні
(не бути там зроду тобі чи мені...)
От тільки... Шлях куриться -
То незабаром
Можливо на хутір
Наїдуть татари...
Дівочі романи...
В полон заберуть...
І може, Султану
В гарем продадуть...
...........................................
Буде звать муедзин
З мінарету возславить Аллаха.
Ти зречешся Христа,
Хоч залишиться плач у душі.
За минулим уклін...
Та його ти забудеш без страху.
Бо удруге життя
Подарунок Всевишній лишив.
Східна мудрість зійде,
Ніби Сури Святого Корану,
І рядки Нізамі
Ти вдихатимеш, наче кальян.
Буде вчить Валіде
(Може навіть сама Роксолана!..)
Як вестися тобі,
Щоб, нарешті, помітив Султан...
Ти чекатимеш там,
У гаремі, своєї нагоди.
Там наїдки тонкі...
Мов в Едемі, дзвенять солов"ї...
І, можливо, Султан,
Повернувшись із дальніх походів,
Омовінням ріки
Прийме спраглі обійми твої...
........................................
Кохатися хочеш... І хочеться жить...
.........................................
...Посічене тіло дівоче лежить.
Всю ніч гвалтували. Весь ранок вбивали.
Бо крові все Віку Кривавому мало.
Бо Каїну брата любити не треба...
Життя марнотрати... І Пекло- не Небо...
Які ще татари?.. Це Морок нічний
Роздмухує жар братовбивчий війни!
І знов кровоточить роз"ятрена рана.
І доля дівоча блукає в туманах.
І брат йде на брата. І батько на сина.
І- з краю все хата... Руїна... Руїна...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116041610587
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Байка про Скнару. Актуальненька така."
• Перейти на сторінку •
"Ням-ням мандрівника. Дитяча гумореска"
• Перейти на сторінку •
"Ням-ням мандрівника. Дитяча гумореска"
Про публікацію