Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
2026.07.30
06:41
Фінальний акорд розлуки
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Шість полонезів для фортепіано, ор. 17 (Полонез № 3 фа мінор)
«Жозефіна ступала бруківкою Лємберга так, наче кожен її крок відгукувався Adagio в його змученій душі. Баронеса з очима
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов СЕРДУНИЧ (1959) /
Рецензії
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…» Любов Сердунич, «Зайдам – зась!» (Поезії. Проза)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…» Любов Сердунич, «Зайдам – зась!» (Поезії. Проза)
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…»
Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с..
«Дивись вперед навіть тоді, мій сину, // Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Напевне, не зроблю великого відкриття, коли скажу, що з пані Любов’ю особисто не знайома, хоча віртуально спілкуємося давно, проте інколи достатньо віртуального знайомства, аби розпізнати справжність людини, відчути її мрії і зрозуміти її світ (у цьому випадку – це світ поетичний).
Чергова збірка Любови Сердунич «Зайдам – зась!» (поетично-прозова) побачила світ у м.Хмельницький, як і переважно вся її творчість (багато публікацій читала в інтернет-ресурсах, а торік писала відгук на книгу паліндромів Любови Сердунич «Вітражі жартів»). І ця, найновіша, збірка теж просякнута глибоким патріотизмом і незламністю:
«… Нам не треба й клаптика чужого!
А за свій – ми віддамо й життя!..».
А ще творчість письменниці – це своєрідний гімн-заклик, заклик-боротьба, боротьба-світло…
«…Здіймись у пориві руками двома
У щирі й палкі сподівання.
Якщо ж України у серці нема –
Не буде її і в діяннях…». («Збудися!»).
І коли безнадія та відчай охоплює вольову, та все ж таки раниму, жіночу душу, ми читаємо такі рядки:
«...Стрічаєм день одним: чи вистоять відважні?
Чи накують літа їм ворожки із зозуль?
За вбитого – живих, за п’ядь землі – два сажні...
Така весна сьогодні. Дощі – лишень із куль…».
(«Весна-2015»).
Говорити про колоритність, насиченість чи глибоку образність віршів не буду, бо маю перед собою зрілий пласт громадянської лірики, написаної (на мою думку) на єдиному подиху, бо відчувається глибокий імпульс, суголосне серцебиття, єдина хода, стрімка і відважна, з притаманною авторці вольовитістю і саможертовністю. І, як доказ цьому, маємо твори: «Вільним», «Слова не повинні мовчати», «Нація-пісня», «Після війни» і т. д..
Знайомство з пані Л. Сердунич як із прозаїком у мене відбулося значно пізніше і нині, читаючи її творива, не можу не захопитися талановито відшліфованою замальовкою, якою знаменується і назва збірки «Зайдам – зась!», написаною своєрідним акростилем (бо всі слова починаються буквою «з»). Тож яким словниковим запасом потрібно володіти, щоб отак майстерно скомпонувати слова в одне ціле, в єдиний повноцінний змістовий твір! «…Золотом запишімо знатних земляків, знаних зодчих, знахарів, зелейників, зцілителів, звіздарів, злотників, законознавців, зброярів, знаменитостей, звеличимо зверхників, зухів, звитяжців – заслужених, заборонених, загнаних, засибірених, заков’язлих, задубілих, загиблих, зацькованих, забутих!.. Закінчиться зловісне змосковщення! Зазоріє знову! Заради завтрашнього – зарадимо! Зайдам – зась!». («Зайдам – зась!» / («Зайдам – зась!»)).
І цього, мабуть, достатньо, аби зрозуміти: перед нами – самобутня творча людина, закохана в життя, у цей світ і особливо – у землю, по якій зробила перші кроки, у Батьківщину, яку ревно називає рідною, бо так відчуває, бо так уміє любити: самовіддано і по-справжньому…
І сьогодні, коли безнадія й морок, огні і безчинства, – так хочеться щиро, по-дитинному повірити у нехитрі «пророцтва» пані Любови: / «…Земле згорьована, зажди! Зоремо, засіємо зерном, закосичимо. Завруниться, забуяє зелό..» (Зайдам – зась!»).
Леся ШМИГЕЛЬСЬКА,
член НСПУ
Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с..
«Дивись вперед навіть тоді, мій сину, // Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Напевне, не зроблю великого відкриття, коли скажу, що з пані Любов’ю особисто не знайома, хоча віртуально спілкуємося давно, проте інколи достатньо віртуального знайомства, аби розпізнати справжність людини, відчути її мрії і зрозуміти її світ (у цьому випадку – це світ поетичний).
Чергова збірка Любови Сердунич «Зайдам – зась!» (поетично-прозова) побачила світ у м.Хмельницький, як і переважно вся її творчість (багато публікацій читала в інтернет-ресурсах, а торік писала відгук на книгу паліндромів Любови Сердунич «Вітражі жартів»). І ця, найновіша, збірка теж просякнута глибоким патріотизмом і незламністю:
«… Нам не треба й клаптика чужого!
А за свій – ми віддамо й життя!..».
А ще творчість письменниці – це своєрідний гімн-заклик, заклик-боротьба, боротьба-світло…
«…Здіймись у пориві руками двома
У щирі й палкі сподівання.
Якщо ж України у серці нема –
Не буде її і в діяннях…». («Збудися!»).
І коли безнадія та відчай охоплює вольову, та все ж таки раниму, жіночу душу, ми читаємо такі рядки:
«...Стрічаєм день одним: чи вистоять відважні?
Чи накують літа їм ворожки із зозуль?
За вбитого – живих, за п’ядь землі – два сажні...
Така весна сьогодні. Дощі – лишень із куль…».
(«Весна-2015»).
Говорити про колоритність, насиченість чи глибоку образність віршів не буду, бо маю перед собою зрілий пласт громадянської лірики, написаної (на мою думку) на єдиному подиху, бо відчувається глибокий імпульс, суголосне серцебиття, єдина хода, стрімка і відважна, з притаманною авторці вольовитістю і саможертовністю. І, як доказ цьому, маємо твори: «Вільним», «Слова не повинні мовчати», «Нація-пісня», «Після війни» і т. д..
Знайомство з пані Л. Сердунич як із прозаїком у мене відбулося значно пізніше і нині, читаючи її творива, не можу не захопитися талановито відшліфованою замальовкою, якою знаменується і назва збірки «Зайдам – зась!», написаною своєрідним акростилем (бо всі слова починаються буквою «з»). Тож яким словниковим запасом потрібно володіти, щоб отак майстерно скомпонувати слова в одне ціле, в єдиний повноцінний змістовий твір! «…Золотом запишімо знатних земляків, знаних зодчих, знахарів, зелейників, зцілителів, звіздарів, злотників, законознавців, зброярів, знаменитостей, звеличимо зверхників, зухів, звитяжців – заслужених, заборонених, загнаних, засибірених, заков’язлих, задубілих, загиблих, зацькованих, забутих!.. Закінчиться зловісне змосковщення! Зазоріє знову! Заради завтрашнього – зарадимо! Зайдам – зась!». («Зайдам – зась!» / («Зайдам – зась!»)).
І цього, мабуть, достатньо, аби зрозуміти: перед нами – самобутня творча людина, закохана в життя, у цей світ і особливо – у землю, по якій зробила перші кроки, у Батьківщину, яку ревно називає рідною, бо так відчуває, бо так уміє любити: самовіддано і по-справжньому…
І сьогодні, коли безнадія й морок, огні і безчинства, – так хочеться щиро, по-дитинному повірити у нехитрі «пророцтва» пані Любови: / «…Земле згорьована, зажди! Зоремо, засіємо зерном, закосичимо. Завруниться, забуяє зелό..» (Зайдам – зась!»).
Леся ШМИГЕЛЬСЬКА,
член НСПУ
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
