
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов СЕРДУНИЧ (1959) /
Рецензії
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…» Любов Сердунич, «Зайдам – зась!» (Поезії. Проза)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…» Любов Сердунич, «Зайдам – зась!» (Поезії. Проза)
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…»
Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с..
«Дивись вперед навіть тоді, мій сину, // Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Напевне, не зроблю великого відкриття, коли скажу, що з пані Любов’ю особисто не знайома, хоча віртуально спілкуємося давно, проте інколи достатньо віртуального знайомства, аби розпізнати справжність людини, відчути її мрії і зрозуміти її світ (у цьому випадку – це світ поетичний).
Чергова збірка Любови Сердунич «Зайдам – зась!» (поетично-прозова) побачила світ у м.Хмельницький, як і переважно вся її творчість (багато публікацій читала в інтернет-ресурсах, а торік писала відгук на книгу паліндромів Любови Сердунич «Вітражі жартів»). І ця, найновіша, збірка теж просякнута глибоким патріотизмом і незламністю:
«… Нам не треба й клаптика чужого!
А за свій – ми віддамо й життя!..».
А ще творчість письменниці – це своєрідний гімн-заклик, заклик-боротьба, боротьба-світло…
«…Здіймись у пориві руками двома
У щирі й палкі сподівання.
Якщо ж України у серці нема –
Не буде її і в діяннях…». («Збудися!»).
І коли безнадія та відчай охоплює вольову, та все ж таки раниму, жіночу душу, ми читаємо такі рядки:
«...Стрічаєм день одним: чи вистоять відважні?
Чи накують літа їм ворожки із зозуль?
За вбитого – живих, за п’ядь землі – два сажні...
Така весна сьогодні. Дощі – лишень із куль…».
(«Весна-2015»).
Говорити про колоритність, насиченість чи глибоку образність віршів не буду, бо маю перед собою зрілий пласт громадянської лірики, написаної (на мою думку) на єдиному подиху, бо відчувається глибокий імпульс, суголосне серцебиття, єдина хода, стрімка і відважна, з притаманною авторці вольовитістю і саможертовністю. І, як доказ цьому, маємо твори: «Вільним», «Слова не повинні мовчати», «Нація-пісня», «Після війни» і т. д..
Знайомство з пані Л. Сердунич як із прозаїком у мене відбулося значно пізніше і нині, читаючи її творива, не можу не захопитися талановито відшліфованою замальовкою, якою знаменується і назва збірки «Зайдам – зась!», написаною своєрідним акростилем (бо всі слова починаються буквою «з»). Тож яким словниковим запасом потрібно володіти, щоб отак майстерно скомпонувати слова в одне ціле, в єдиний повноцінний змістовий твір! «…Золотом запишімо знатних земляків, знаних зодчих, знахарів, зелейників, зцілителів, звіздарів, злотників, законознавців, зброярів, знаменитостей, звеличимо зверхників, зухів, звитяжців – заслужених, заборонених, загнаних, засибірених, заков’язлих, задубілих, загиблих, зацькованих, забутих!.. Закінчиться зловісне змосковщення! Зазоріє знову! Заради завтрашнього – зарадимо! Зайдам – зась!». («Зайдам – зась!» / («Зайдам – зась!»)).
І цього, мабуть, достатньо, аби зрозуміти: перед нами – самобутня творча людина, закохана в життя, у цей світ і особливо – у землю, по якій зробила перші кроки, у Батьківщину, яку ревно називає рідною, бо так відчуває, бо так уміє любити: самовіддано і по-справжньому…
І сьогодні, коли безнадія й морок, огні і безчинства, – так хочеться щиро, по-дитинному повірити у нехитрі «пророцтва» пані Любови: / «…Земле згорьована, зажди! Зоремо, засіємо зерном, закосичимо. Завруниться, забуяє зелό..» (Зайдам – зась!»).
Леся ШМИГЕЛЬСЬКА,
член НСПУ
Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с..
«Дивись вперед навіть тоді, мій сину, // Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Напевне, не зроблю великого відкриття, коли скажу, що з пані Любов’ю особисто не знайома, хоча віртуально спілкуємося давно, проте інколи достатньо віртуального знайомства, аби розпізнати справжність людини, відчути її мрії і зрозуміти її світ (у цьому випадку – це світ поетичний).
Чергова збірка Любови Сердунич «Зайдам – зась!» (поетично-прозова) побачила світ у м.Хмельницький, як і переважно вся її творчість (багато публікацій читала в інтернет-ресурсах, а торік писала відгук на книгу паліндромів Любови Сердунич «Вітражі жартів»). І ця, найновіша, збірка теж просякнута глибоким патріотизмом і незламністю:
«… Нам не треба й клаптика чужого!
А за свій – ми віддамо й життя!..».
А ще творчість письменниці – це своєрідний гімн-заклик, заклик-боротьба, боротьба-світло…
«…Здіймись у пориві руками двома
У щирі й палкі сподівання.
Якщо ж України у серці нема –
Не буде її і в діяннях…». («Збудися!»).
І коли безнадія та відчай охоплює вольову, та все ж таки раниму, жіночу душу, ми читаємо такі рядки:
«...Стрічаєм день одним: чи вистоять відважні?
Чи накують літа їм ворожки із зозуль?
За вбитого – живих, за п’ядь землі – два сажні...
Така весна сьогодні. Дощі – лишень із куль…».
(«Весна-2015»).
Говорити про колоритність, насиченість чи глибоку образність віршів не буду, бо маю перед собою зрілий пласт громадянської лірики, написаної (на мою думку) на єдиному подиху, бо відчувається глибокий імпульс, суголосне серцебиття, єдина хода, стрімка і відважна, з притаманною авторці вольовитістю і саможертовністю. І, як доказ цьому, маємо твори: «Вільним», «Слова не повинні мовчати», «Нація-пісня», «Після війни» і т. д..
Знайомство з пані Л. Сердунич як із прозаїком у мене відбулося значно пізніше і нині, читаючи її творива, не можу не захопитися талановито відшліфованою замальовкою, якою знаменується і назва збірки «Зайдам – зась!», написаною своєрідним акростилем (бо всі слова починаються буквою «з»). Тож яким словниковим запасом потрібно володіти, щоб отак майстерно скомпонувати слова в одне ціле, в єдиний повноцінний змістовий твір! «…Золотом запишімо знатних земляків, знаних зодчих, знахарів, зелейників, зцілителів, звіздарів, злотників, законознавців, зброярів, знаменитостей, звеличимо зверхників, зухів, звитяжців – заслужених, заборонених, загнаних, засибірених, заков’язлих, задубілих, загиблих, зацькованих, забутих!.. Закінчиться зловісне змосковщення! Зазоріє знову! Заради завтрашнього – зарадимо! Зайдам – зась!». («Зайдам – зась!» / («Зайдам – зась!»)).
І цього, мабуть, достатньо, аби зрозуміти: перед нами – самобутня творча людина, закохана в життя, у цей світ і особливо – у землю, по якій зробила перші кроки, у Батьківщину, яку ревно називає рідною, бо так відчуває, бо так уміє любити: самовіддано і по-справжньому…
І сьогодні, коли безнадія й морок, огні і безчинства, – так хочеться щиро, по-дитинному повірити у нехитрі «пророцтва» пані Любови: / «…Земле згорьована, зажди! Зоремо, засіємо зерном, закосичимо. Завруниться, забуяє зелό..» (Зайдам – зась!»).
Леся ШМИГЕЛЬСЬКА,
член НСПУ
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію