Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.09
02:41
З неземної красоти
Він ліпив себе для себе.
Все було: і тил, й фронти…
Зацікавився Макс Вебер.
Як-не-як філософ Макс…
Як-не-як політісторик…
Макс запхав його в клумак
Й підписав: тут хворий.
Він ліпив себе для себе.
Все було: і тил, й фронти…
Зацікавився Макс Вебер.
Як-не-як філософ Макс…
Як-не-як політісторик…
Макс запхав його в клумак
Й підписав: тут хворий.
2025.11.08
23:25
А евенки і чукчі Аляски
полюбили опудало казки
і лишилися боси-
ми... не ескімоси,
а евенки і чукчі Аляски.
***
А зі США надійдуть томагавки
полюбили опудало казки
і лишилися боси-
ми... не ескімоси,
а евенки і чукчі Аляски.
***
А зі США надійдуть томагавки
2025.11.08
22:39
А величний, хоча й не високий,
запроваджує вето на спокій,
і вважає народ,
що це не ідіот,
а величний, хоча й не високий.
***
А занозою електорату
запроваджує вето на спокій,
і вважає народ,
що це не ідіот,
а величний, хоча й не високий.
***
А занозою електорату
2025.11.08
22:01
Луг укрився туманом,
як вічним сном.
Туман прийшов несподівано,
невчасно, зненацька,
мов апоплексичний удар.
Туман укрив нас
вічними міфами і легендами.
Туман проникає
як вічним сном.
Туман прийшов несподівано,
невчасно, зненацька,
мов апоплексичний удар.
Туман укрив нас
вічними міфами і легендами.
Туман проникає
2025.11.08
21:08
Довгі роки Олеся жила, відчуваючи, що її життя є своєрідною постійною репетицією. Протягом більше десяти років кожен день починався з ритуалу перевірки: чи замкнені двері, чи вимкнена плита, чи рівно лежать речі. Це займало години. Вона розуміла, що справ
2025.11.08
16:18
Сіріє небо, гублячи блакить.
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
2025.11.08
15:39
Там, де сонце торкає землі, помічаю дива:
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
2025.11.08
11:46
Дозимове дієслово цвітом стелить…
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов СЕРДУНИЧ (1959) /
Рецензії
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…» Любов Сердунич, «Зайдам – зась!» (Поезії. Проза)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…» Любов Сердунич, «Зайдам – зась!» (Поезії. Проза)
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…»
Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с..
«Дивись вперед навіть тоді, мій сину, // Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Напевне, не зроблю великого відкриття, коли скажу, що з пані Любов’ю особисто не знайома, хоча віртуально спілкуємося давно, проте інколи достатньо віртуального знайомства, аби розпізнати справжність людини, відчути її мрії і зрозуміти її світ (у цьому випадку – це світ поетичний).
Чергова збірка Любови Сердунич «Зайдам – зась!» (поетично-прозова) побачила світ у м.Хмельницький, як і переважно вся її творчість (багато публікацій читала в інтернет-ресурсах, а торік писала відгук на книгу паліндромів Любови Сердунич «Вітражі жартів»). І ця, найновіша, збірка теж просякнута глибоким патріотизмом і незламністю:
«… Нам не треба й клаптика чужого!
А за свій – ми віддамо й життя!..».
А ще творчість письменниці – це своєрідний гімн-заклик, заклик-боротьба, боротьба-світло…
«…Здіймись у пориві руками двома
У щирі й палкі сподівання.
Якщо ж України у серці нема –
Не буде її і в діяннях…». («Збудися!»).
І коли безнадія та відчай охоплює вольову, та все ж таки раниму, жіночу душу, ми читаємо такі рядки:
«...Стрічаєм день одним: чи вистоять відважні?
Чи накують літа їм ворожки із зозуль?
За вбитого – живих, за п’ядь землі – два сажні...
Така весна сьогодні. Дощі – лишень із куль…».
(«Весна-2015»).
Говорити про колоритність, насиченість чи глибоку образність віршів не буду, бо маю перед собою зрілий пласт громадянської лірики, написаної (на мою думку) на єдиному подиху, бо відчувається глибокий імпульс, суголосне серцебиття, єдина хода, стрімка і відважна, з притаманною авторці вольовитістю і саможертовністю. І, як доказ цьому, маємо твори: «Вільним», «Слова не повинні мовчати», «Нація-пісня», «Після війни» і т. д..
Знайомство з пані Л. Сердунич як із прозаїком у мене відбулося значно пізніше і нині, читаючи її творива, не можу не захопитися талановито відшліфованою замальовкою, якою знаменується і назва збірки «Зайдам – зась!», написаною своєрідним акростилем (бо всі слова починаються буквою «з»). Тож яким словниковим запасом потрібно володіти, щоб отак майстерно скомпонувати слова в одне ціле, в єдиний повноцінний змістовий твір! «…Золотом запишімо знатних земляків, знаних зодчих, знахарів, зелейників, зцілителів, звіздарів, злотників, законознавців, зброярів, знаменитостей, звеличимо зверхників, зухів, звитяжців – заслужених, заборонених, загнаних, засибірених, заков’язлих, задубілих, загиблих, зацькованих, забутих!.. Закінчиться зловісне змосковщення! Зазоріє знову! Заради завтрашнього – зарадимо! Зайдам – зась!». («Зайдам – зась!» / («Зайдам – зась!»)).
І цього, мабуть, достатньо, аби зрозуміти: перед нами – самобутня творча людина, закохана в життя, у цей світ і особливо – у землю, по якій зробила перші кроки, у Батьківщину, яку ревно називає рідною, бо так відчуває, бо так уміє любити: самовіддано і по-справжньому…
І сьогодні, коли безнадія й морок, огні і безчинства, – так хочеться щиро, по-дитинному повірити у нехитрі «пророцтва» пані Любови: / «…Земле згорьована, зажди! Зоремо, засіємо зерном, закосичимо. Завруниться, забуяє зелό..» (Зайдам – зась!»).
Леся ШМИГЕЛЬСЬКА,
член НСПУ
Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с..
«Дивись вперед навіть тоді, мій сину, // Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Напевне, не зроблю великого відкриття, коли скажу, що з пані Любов’ю особисто не знайома, хоча віртуально спілкуємося давно, проте інколи достатньо віртуального знайомства, аби розпізнати справжність людини, відчути її мрії і зрозуміти її світ (у цьому випадку – це світ поетичний).
Чергова збірка Любови Сердунич «Зайдам – зась!» (поетично-прозова) побачила світ у м.Хмельницький, як і переважно вся її творчість (багато публікацій читала в інтернет-ресурсах, а торік писала відгук на книгу паліндромів Любови Сердунич «Вітражі жартів»). І ця, найновіша, збірка теж просякнута глибоким патріотизмом і незламністю:
«… Нам не треба й клаптика чужого!
А за свій – ми віддамо й життя!..».
А ще творчість письменниці – це своєрідний гімн-заклик, заклик-боротьба, боротьба-світло…
«…Здіймись у пориві руками двома
У щирі й палкі сподівання.
Якщо ж України у серці нема –
Не буде її і в діяннях…». («Збудися!»).
І коли безнадія та відчай охоплює вольову, та все ж таки раниму, жіночу душу, ми читаємо такі рядки:
«...Стрічаєм день одним: чи вистоять відважні?
Чи накують літа їм ворожки із зозуль?
За вбитого – живих, за п’ядь землі – два сажні...
Така весна сьогодні. Дощі – лишень із куль…».
(«Весна-2015»).
Говорити про колоритність, насиченість чи глибоку образність віршів не буду, бо маю перед собою зрілий пласт громадянської лірики, написаної (на мою думку) на єдиному подиху, бо відчувається глибокий імпульс, суголосне серцебиття, єдина хода, стрімка і відважна, з притаманною авторці вольовитістю і саможертовністю. І, як доказ цьому, маємо твори: «Вільним», «Слова не повинні мовчати», «Нація-пісня», «Після війни» і т. д..
Знайомство з пані Л. Сердунич як із прозаїком у мене відбулося значно пізніше і нині, читаючи її творива, не можу не захопитися талановито відшліфованою замальовкою, якою знаменується і назва збірки «Зайдам – зась!», написаною своєрідним акростилем (бо всі слова починаються буквою «з»). Тож яким словниковим запасом потрібно володіти, щоб отак майстерно скомпонувати слова в одне ціле, в єдиний повноцінний змістовий твір! «…Золотом запишімо знатних земляків, знаних зодчих, знахарів, зелейників, зцілителів, звіздарів, злотників, законознавців, зброярів, знаменитостей, звеличимо зверхників, зухів, звитяжців – заслужених, заборонених, загнаних, засибірених, заков’язлих, задубілих, загиблих, зацькованих, забутих!.. Закінчиться зловісне змосковщення! Зазоріє знову! Заради завтрашнього – зарадимо! Зайдам – зась!». («Зайдам – зась!» / («Зайдам – зась!»)).
І цього, мабуть, достатньо, аби зрозуміти: перед нами – самобутня творча людина, закохана в життя, у цей світ і особливо – у землю, по якій зробила перші кроки, у Батьківщину, яку ревно називає рідною, бо так відчуває, бо так уміє любити: самовіддано і по-справжньому…
І сьогодні, коли безнадія й морок, огні і безчинства, – так хочеться щиро, по-дитинному повірити у нехитрі «пророцтва» пані Любови: / «…Земле згорьована, зажди! Зоремо, засіємо зерном, закосичимо. Завруниться, забуяє зелό..» (Зайдам – зась!»).
Леся ШМИГЕЛЬСЬКА,
член НСПУ
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
